Хаджіме Ісаяма. Атака на титанів. Відгук

На час публікації (12.10.2021) українською перекладено 23 розділи з 139 (читати тут), тим паче це неофіційний переклад, тому будь-які назви подаю по-своєму. Почати слід з короткого (а потім довгого) переказу:

Залишки людства оточили себе трьома колами довжелезних високих стін, а по інший бік блукають вічно голодні на людське м’ясо титани – дебелі, до сміху безмозкі, але майже нестримні. Після століття життя у безпеці (або ж у клітці – але так думає меншість) зовнішню стіну пробивають, як їх згодом назвуть, Титан-Колос і Титан-Броня – створіння небачених досі розмірів і очевидно свідомі своєї мети. Територію між першим і другим муром, яку до цього заселяли люди, тепер захоплюють звичайні титани, а двоє названих зникають.

Ерен Єґер, Мікаса Аккерман і Армін Арлерт, які ще дітьми застали руйнування першої стіни, проходять навчання і вступають до лав розвідки, призначення якої – винищення титанів. Мета Ерена – знищити всіх цих тварюк до останньої, Мікаса хоче його захистити, а Армін – стати сильним, як його друзі. Проте в першому ж бої Ерена проковтує титан. Гурт вцілілих оборонців оточено, але, коли здається, що надія втрачена, один із титанів зненацька постає проти решти і долає їх. На загальний подив, із тіла титана-бунтаря вилізає проковтнутий раніше Ерен.

У війську висновують, що люди можуть перетворюватися на титанів, і Ерена вирішують використати у боротьбі проти кровожерливих ворогів. Водночас нові знання про природу титанів підштовхують до підозри: а чи немає інших людей, які здатні за бажанням перетворюватися на титанів (як-от вочевидь ті двоє, що пробили стіну), і чи не ховаються такі перевертні по цей бік стін? І, якщо розвивати попередню думку, то виходить, що всі титани, навіть ті звичайні і тупі – це трансформовані люди.

 

Відкрити спойлер ↴

 

Поступово розкривається, хто ховається за тим чи тим розумним Титаном (їх я буду писати з великої літери, щоб відрізняти від звичайних): вже відомі Титан-Колос (Бертольт Гувер), Титан-Броня (Рейнер Браун), Титан-Жінка (Енні Леонгарт), Титан-Щелепа (Імір), Титан-Вістря (Ерен Єґер) – за дивним збігом, всі з одного випуску військової академії (так, серед них були зрадники) – і Титан-Звір, чия особистість буде встановлена потім. До того ж, інша випускниця з їхньої групи – Кріста Ленц – є позашлюбною донькою короля, і насправді її звати Гісторія Рейсс. Її батько наказує військовій поліції викрасти Ерена й Гісторію. Розвідницькому корпусу стає відомо про цю змову, яка поставила б хрест на спробах повернути втрачені землі завдяки Ерену. Розвідники планують влаштувати державний переворот, посадовивши на трон Гісторію як єдину спадкоємицю престолу.

Після викрадення Гісторія дізнається від батька, що всю його родину вбили, а вона залишилися у нього одна; а Ерен дізнається, що це вдіяв його батько Гріша. Той у формі Титана-Вістря, який тоді йому належав, проковтнув одну з доньок Рейсса, яка володіла силами Титана-Засновника, після чого вколов Ерену сироватку, перетворивши його на звичайного титана, і дозволив сину проковтнути себе. Сила двох титанів перейшла до Ерена, але силами Титана-Засновника – зокрема здатністю стирати пам’ять іншим людям і контролювати титанів (серед них – сплячих титанів, які, виявляється, є фундаментом стін і можуть спустошити весь світ, якщо їх розбудити) – цими силами він не може користуватися, тому що тільки особи королівського роду здатні на це.

Щоб повернути ці здібності, Гісторія мусить з’їсти Ерена, але відмовляється, коли розуміє, що всі її попередники, хоч і були такими могутніми, та все ж вирішували не боротися з титанами, які пожирають людей. А все тому, що їхню волю підкорювала свідомість Карла Фріца – того короля, котрий збудував стіни. Він відмовився від будь-якого спротиву, і тепер ця клятва обмежує і його нащадків, його воля переходить із покоління в покоління і стримує всі думки про зміну усталеного порядку. Лише деякі роди генетично здатні опиратися спотворенню пам’яті й знають, що відбувається насправді. Більшість із них таким чином укріплюють становище Корони, а ті, хто виступив проти, як-от Аккермани, лишилися всього і були змушені повільно вгасати. Однак колись Аккермани були головними охоронцями королів і досі ховають у собі нестримний опір силам Титана-Засновника.

Придушивши змову, Гісторію коронують. Ерен навчається цементувати тіло свого Титана, як це робили титани стіни, і таким чином вдається нарешті затулити діру в зовнішній стіні, розбиту ще тоді, коли він та друзі були дітьми. Проте на місці операції на розвідників нападають Титан-Звір (чиє справжнє ім’я – Зік), Титан-Колос, Титан-Броня і новий титан – Титан-Віз (потім відкриється ім’я його власниці – Пік Фінґер). Армін отримує сироватку і проковтує Бертольта, переймаючи у того сили Титана-Колоса, а інші нападники рятуються втечею після поразки.

Після бою розвідники навідуються до зруйнованого будинку Єґерів і знаходять записи Гріші Єґера – батька Ерена і прийомного батька Мікаси. Згідно з ними, людство за стінами не винищене, а він сам прибув з країни під назвою Марлі. Він коротко переповідає історію: дві тисячі років тому жінка на ім’я Імір (на честь якої назвали ту, котра зараз володіє силами Титана-Щелепи) начебто домовилася з Дияволом, щоб отримати силу титанів; кохаючи короля Фріца, вона одружилася з ним, народила йому дітей і звідти пішли елдійці; після смерті її душа розділилася на дев’ять Титанів, які збудували Елдійську імперію; Елдія поневолила Марлі, усіляко пригноблюючи її народ; проте близько сотні років тому між елдійцями спалахнула громадянська війна, якою скористалися марлійці і самі поневолили деспотів; марлійці взяли під контроль сімох Титанів з дев’яти, а тодішній король Фріц зі жменькою підданих втік на острів Парадіс, де оточив себе трьома стінами; решта елдійців залишилася жити в гето, влаштованих для них марлійцями, фактично помінявшись із ними місцями.

Гріша Єґер був членом підпільної організації, яка в Марлі боролася за реставрацію Елдії, вважаючи, що історії про кривавих елдійців – це брехня, що Марлі насправді переписала підручники так, щоб виправдати своє знущання над елдійцями. Гріша одружився з Діною Фріц – спадкоємицею Імір Фріц з роду, що залишився в Марлі – і в них народився син Зік. Бажаючи запустити свого крота до системи, який потім стане у пригоді їхньому руху опору, вони віддали сина на тренування до спеціального загону марлійської армії, але натомість семирічний Зік здав своїх батьків владі. Змовників, зокрема Грішу і Діну, доправили на Парадіс – так весь світ називає острів із трьома стінами – і почали перетворювати на чистих титанів (тобто тих безмозких, без особливих здібностей, які просто жеруть людей – ось звідки вони беруться за стінами).

Проте серед марлійських офіцерів, які перевозили тоді елдійських реставраторів, опинився Ерен Круґер – елдієць, який приховував своє походження і працював зсередини державного апарату Марлі, звідки і керував діями реставраторів. Круґер, який таємно зберігав у собі Титана-Вістря, врятував Грішу і доручив тому місію: вколоти собі сироватку, стати чистим титаном, проковтнути Круґера і таким чином перейняти сили Титана-Вістря, знайти короля за стінами, переконати його розпочати війну за відновлення Елдії або ж самому заволодіти Титаном-Засновником, щоб зробити те саме. Сам Круґер цього зробити не міг, тому що на кожному Титані лежить «прокляття Імір» – після отримання сили їм залишається жити тринадцять років, і час Круґера добігав кінця. Отже, Гріша проковтнув Круґера і мав протягом тринадцяти років втілити цей задум у життя.

З цих спогадів Ерен Єґер, якого Гріша, очевидно, назвав на честь свого рятівника, висновує, що все ж уміє певною мірою застосовувати сили Титана-Засновника. Під час одного з боїв він вдарив чистого титана, яким, за збігом обставин, була перетворена Діна Фріц, під час дотику передав на неї всю свою ненависть і змусив інших титанів накинутися на титана Діни. Також у ньому пробудилися спогади, коли його торкалися Гісторія та її батько. Отже, доторк особи з королівського роду дозволяє йому застосовувати сили Титана-Засновника: з реальності поза нашим виміром (її назвали Координатою), де сходяться незримі шляхи всіх елдійців, він здатен на них впливати, яку б форму вони не займали – людську чи титанічну. Однак він приховує свої здогадки від інших, адже, дізнавшись про це, Гісторію можуть використати як знаряддя – перетворити її на чистого титана і тримати її завжди десь поблизу, щоб Ерен міг торкнутися її і проявити повну силу Титана-Засновника. А він не може дозволити, щоб таке зробили з близькою для нього людиною.

Попри такі важки думки, найбільше Ерена непокоїть інше: десь за океаном є держава Марлі, яка кілька років тому почала наступ на Парадіс і не зупиниться, поки не знищить усіх острів’ян. Це підтверджується новими військовими експедиціями Марлі на Парадіс, які, однак, долаються силою нещодавно отриманих Титанів. Серед прибулих марлійців є ті, хто готовий співпрацювати з острів’янами, проте зрозуміло, що більшість громадян цієї країни все одно вороже ставиться до народу, що вміє перетворюватися на титанів і віками їх пригнічував. Тому за кілька років Ерен, всупереч наказам, проникає в Марлі, прикидаючись пораненим солдатом-елдійцем зі спеціального загону, який, як нам відомо з нотаток Гріші, марлійська армія створила зокрема для братовбивчої війни.

Саме в цей час родина Тайбурів, яка володіє останнім, дев’ятим Титаном – Титаном-Молотом – влаштовує фестиваль, на якому збирається проголосити хрестовий похід на Парадіс. Але фестиваль – лише ширма: Тайбурам відомо, що ворог уже зачаївся поруч, і цей рід таємних правителів Марлійської держави (так, ці елдійці таємно керують марлійцями, які пригноблюють інших елдійців – так Тайбури спокутують гріхи предків) готовий пожертвувати собою і сотнями інших життів, щоб показати, що острів’яни – і справді дияволи. І Єрен потрапляє на гачок, приносячи спустошення елдійському місту. Тепер світом розлетяться чутки, що нібито Парадіс став на шлях до спустошення планети. І нібито нема іншого вибору, ніж знищити їх першими.

На допомогу Ерену прибувають острів’яни і разом вони долають опір марлійського війська, а Ерен поглинає Титана-Молота. Але Ерена не збираються вибачати за самовільну операцію. У розпал суперечки Ерен зізнається Мікасі й Арміну, що ненавидить їх, бо вони не розуміють, як це – жити вільно, чим відштовхує від себе друзів. Тепер вони не знають, чи можна йому довіряти і які у нього справжні наміри. Острів’яни також захоплюють Титана-Звіра – Зіка Єґера, в якому тече королівська кров (і, на щастя, він не пов’язаний клятвою Карла Фріца, тому що походить з іншої гілки родини). Виявляється, що це він, а не Ерен, спланував напад на Марлі, бажаючи звести разом королівського нащадка, котрого не контролює миролюбна свідомість Карла Фріца (це Зік), і того, хто володіє Титаном-Засновником (а це Ерен), завдяки чому можна буде сповна скористатися здібностями останнього, розбудити сплячих титанів стіни і використати їх для захисту Парадісу, допоки там не знайдуть спосіб остаточно вберегти себе від знищення.

Зік зв’язався зі своїм однокровним братом Ереном через спільників, які ховалися серед захоплених членів марлійських експедицій. Ті лише підігравали острів’янам, але тепер повстають під проводом братів Єґерів проти нерішучого уряду Парадісу. Єґеристи захоплюють владу на острові. Весь цей час вони розповсюджували серед війська острів’ян марлійське вино з домішкою спинномозкової рідини Зіка, яке, оскільки він королівського роду, діє на елдійців як щось на зразок сироватки – але не робить їх титанами одразу, а тільки вмикає в організмі цю можливість. Якщо Зіку вдасться перетворити всіх елдійців на титанів, він – за допомоги Титана-Засновника, яким наразі володіє його брат Ерен – сподівається зробити їх усіх безплідними і тим самим позбавити страждань їх та їхніх ненароджених дітей. Саме такою загальною евтаназією Зік бажає позбутися ненависті, якою сповнений до елдійців увесь світ.

Внаслідок боротьби Зік смертельно поранений і потрапляє в інший вимір, де вперше бачить ту саму Координату. Якась дівчинка відбудовує його понівечене тіло і оживляє його. Це – Імір Фріц, яка застрягла тут. Армін сподівається, що Зіку все ж не вдалося переконати Ерена в необхідності такого радикального плану, і Ерен просто користується можливістю отримати силу королівської крові і врятувати Парадіс, не вдаючись до викорінення своєї раси. Виявляється, що це справді так, коли Ерен і Зік нарешті вступають у тілесний контакт. Вони миттю переносяться до Координати. Там Зік намагається показати Ерену, що шлях обезпліднення єдино правильний, що Гріша нав’язав свої погляди (ніби Парадіс можна врятувати по-іншому) Ерену і той тепер є рабом чужої, хибної ідеології. Щоб остаточно переконати Ерена, Зік відправляє їх двох у подорож спогадами Гріші. Саме це і було потрібно Ерену. Поміж видіннями він пояснює, що, володіючи здібністю Титана-Засновника перетинати час, вже бачив саме це майбутнє і навіть спланував його сам, що це він крізь ці спогади запустив певні процеси, що призвели до поточної ситуації, як-от переконав Грішу з’їсти Рейссів, і що він зробив це саме тому, що якраз і народився вільним і прагнув свободи, а не підпав під вплив батьківських переконань.

Вирвавшись зі спогадів назад до Координати, Ерен переконує Імір Фріц самій нарешті звільнитися, пробудити титанів стіни і націлити їх на ворогів Парадісу. Титани стіни, звільнившись, починають марш на решту світу, а Ерен, заручившись підтримкою Імір Фріц і поневоливши в собі Зіка, пробуджує повну силу Титана-Засновника і перетворюється на найбільшого Титана в історії.

Проте інші герої не підтримують його ідеї стерти всіх і все з лиця землі, і колишні вороги – деякі марлійці, острівні та материкові елдійці, та дружні до них іноземці – подолавши суперечності, об’єднуються в невеликий загін. На цей час Ерен уже стер із землі велику частину Марлі, але ще є шанс врятувати людство. В намаганні переконати його зупинитися, новостворений альянс летить йому на перехоплення, але під час польоту Ерен ненадовго переносить їх до Координати, щоб пояснити, що не погодиться на будь-які перемовини і продовжить знищувати ворогів Парадісу, але – навіть маючи здатність контролювати всіх титанів, включно з тими, що є членами новоствореного альянсу – не буде забирати у них можливості протистояти йому, адже багато хто з них – його друзі, а він і почав усе це головним чином тому, щоб вони були вільними, навіть якщо це означає вільними боротися з ним. Тому, він каже, зупинити його вони можуть, тільки вбивши його.

Вирішальний бій відбувається біля марлійської авіабази. Марлійці атакують Ерена на дирижаблях-бомбардувальниках, але він їх збиває. Тепер у них залишається лише кілька гармат, і альянс дійсно єдиний, хто може врятувати світ. Зважаючи на велетенські розміри Ерена, альянс висаджується прямо йому на спину. Їхня мета – зупинити марш титанів стіни, вбивши Зіка, місцеперебування якого невідоме, і здолати Ерена, щоб той позбувся сил Титана-Засновника. Але Ерен одразу ж по висадці відроджує Титанів з минулих поколінь, відпучковуючи їх зі свого тіла, а Арміна, в чиїх руках перебуває, мабуть, найсильніший Титан – Титан-Колос – ковтає один з ворожих Титанів. Альянсу поки що доводиться боротися з Ереном самотужки.

Армін потрапляє до Координати, де зустрічає Зіка. Той не спиняє титанів стіни, тому що розчарувався в житті. Проте Армін схиляє його до боротьби, нагадавши, що в житті є багато приємних дрібниць і заради них варто жити. Зік, згадавши, як був позбавлений дитинства через те, що його віддали до війська, що йому промивали мізки і офіцери, і батьки, але він мав проблиски щастя, погоджується з Арміном і, залишивши Координату, набуває фізичної форми для того, щоб його могли вбити і тим самим зупинити марш титанів стіни. Армін теж звільняється з Координати і йому вдається розірвати тіло Еренового Титана. У вирішальну мить саме Мікаса, яка любила Ерена найбільше, обезголовлює його і зупиняє хаос. Імір Фріц, яка весь цей час управляла Координатою, дозволяє Мікасі це зробити, бо вони схожі одна на одну: Мікаса звільняється від кохання до Ерена (оскільки вона з роду Аккерманів, то здатна опиратися волі Титана-Засновника, яким володіє Ерен; почасти саме так вона змогла переступити через своє кохання) і так само Імір Фріц звільняється від свого кохання до першого короля Фріца, яке досі утримувало її та силу титанів, і своїм звільненням водночас позбавляє елдійців здатності перетворюватися на титанів. Тепер вони – просто люди.

До друзів повертається спогад, який Ерен, використавши свої сили, колись стер із їхньої пам’яті. Ще до атаки на Марлі він розповів їм, що бачив майбутнє і його шлях – це єдиний можливий шанс подарувати їм свободу. Йому довелося зробити себе головним антагоністом для всіх народів, щоб його друзі, вільні робити будь-що на свій розсуд, могли зупинити його і постати рятівниками в очах світу. І його план втілився у життя.

Цей подвиг дарує героям життя без страху до самої старості – саме те, за що Ерен так довго боровся. Але пройдуть десятиліття і Парадіс спустошать. Проте це вже не матиме значення, тому що Ерен дав своїм друзям те, що обіцяв, а врятувати все людство просто неможливо, адже конфлікти – це у людей в крові. На могилі Ерена виросте гігантське дерево, під яким, нам натякають, дріматиме той Диявол, який дав елдійцям силу титанів, і чекатиме, мабуть, нового циклу величі і падіння.

 

Перше, що впадає у вічі – який вузький світ (і світогляд) у жителів Парадісу, і як він розширюється. В перших розділах – це просто боротьба проти титанів. Далі зовнішня загроза зростає і зрештою це війна проти всього світу. Після поколінь мирного життя їм доводиться відкривати нові горизонти – в усіх сенсах. І вони переконуються, наскільки хистким був їхній спокій. Наприклад, метою Ерена було просто вбити всіх титанів, але згодом – вбити всіх ворогів, тих, хто відбирає свободу. Оскільки елдійців пригноблюють усі, то це означає весь світ. Один з його військових командувачів зізнавався, що готовий стати різником, лише щоб дати решті шанс на виживання. Уявімо, що Ерен через Координату почув його слова і прийняв його доктрину.

Цікаво те, що в цьому конфлікті герої часто не помічали головного: усі сторони намагалися врятувати людство. Тисячі та мільйони смертей з обох боків поклали заради загального порятунку. Бо у кожного своє бачення, що є загрозою, і своє бачення, що є спасінням. У всіх своя правда. Як це буває у справжньому житті, зійшлися дві протилежні ідеї і по обидва боки вірили у свою правоту. Тільки спільний ворог показав якийсь серединний шлях. І часто саме перед обличчям смерті персонажі бачили безглуздість колишніх упереджень одне щодо одного.

Головною темою манги є свобода. І на цьому полі бою стикаються протилежні ідеології. Марлійці вважають елдійців дияволами від народження, тому відмовляють їм у свободі. Ерен же вважає всіх людей вільними від народження (і тут важить саме його думка, а не думка решти елдійців – у нього ж бо сила Титана-Засновника і він є головною фігурою на дошці). А оскільки всі люди вільні, то вони вільні й протистояти йому (ага, хай спробують зупинити такого майже всесильного велетня). По суті Ерен жертвує собою заради друзів, адже не раз їм казав, що вони важать для нього більше, ніж будь-хто. Члени альянсу стають героями, дарують Парадісу довгі роки миру – чи радше Ерен дарує їм довге, мирне, вільне життя.

Не тільки Ерен боровся за свободу. Наприклад, Імір (та, що розвідниця) вважала, що твоя доля не визначається при народженні. Шкода, що вона була ще та брехуха. Після виснажливого шляху, подоланого героями, їм розкривають, що насправді за них уже все давно було визначено: це майбутній Ерен спланував хід подій. То де ж тут свобода? За що вони віддавали свої життя? Проте це, на мою думку, було ще однією жертвою – тимчасове позбавлення свободи, щоб після смерті Ерена всі могли її собі повернути. Тільки, якщо чесно, останні сторінки натякають, що Диявол і сили титанів нікуди не зникли, і, мабуть, цикл за циклом будуть чергуватися свобода і пригноблення. Завжди існуватиме насилля і насилля йому у відповідь, і байдуже, хто його почав.

Буду песимістом і скажу: супремасизм укорінений у наше ДНК. Цикл не розірвати.

Загалом це такий твір, що складно запхнути все навіть в такий розлогий відгук. Сюжет, який зміщує акценти і перекреслює попередні уявлення про істину-в-межах-цієї-конкретної-манги. Передвістя і натяки про заключні події тягнуться з першого випуску. Безліч персонажів, тем та ідей – жодні з них однозначні. Все це направду породжує багато питань і часто нерозв’язних дилем.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Ясміна Хадра. Те, що день винен ночі. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Ясміна Хадра (Yasmina Khadra)

Країна походження: Алжир

Назва оригіналу: Ce que le jour doit à la nuit

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 2008

Рік перекладу: 2016

Перекладач: Ганна Малець

Видавництво: Пульсари

 

Коли віддаєшся на волю течії, ти втрачаєш все. І з Юнесом, який завжди вирішував так і робити, саме так і ставалося.

Він народився у сільській родині, яка дуже рано залишилася без землі. Вони переїжджають до сільських нетрів, де батько обіцяє витягти їх із ями – і марніє на очах. Тоді, для кращого майбутнього, Юнеса віддають на виховання до дядька – успішного фармацевта. Юнес, якого тепер називають Жонас, опинився на розломі між двома світами – бідні і багаті, араби і колонізатори, свої і чужі. Він не хоче обирати свій бік і позбувається всього. Далі буде багато чого: дружба, кохання, клятви, війна, смерті. Втрати. Образи. Прощення.

У книзі чотири розділи – і які ж вони різні. Не за стилем чи сюжетом. Але кожна викарбовує своє повідомлення. Перша, про злидні і впертість: не цурайся допомоги. Друга, про нове оточення: як важко арабу бути повноцінним громадянином Алжиру, що десь перегукується з нашою історією. Третя, про кохання і те, як воно руйнує дружбу: не дозволяй іншим вибирати за себе. Четверта, роки потому: вмій вибачати і відпускати.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Халед Госсейні. Ловець повітряних зміїв: Засохле дерево як символ безнадійного майбутнього Афганістану. Культура країни, атмосфера часу і усвідомлення, що американські афганці не вдома. Трансформація Аміра на сина, про якого батько завжди мріяв.

→ Маргарет Мітчелл. Звіяні вітром: Скарлетт О’Гарі доводиться переживати всі труднощі Громадянської війни, голодні місяці на батьківській плантації і небезпеки періоду Реконструкції. Головне питання – хто залишиться вірним коханим і самим собі?

Буалем Сансаль. 2084: Кінець світу. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Буалем Сансаль (Boualem Sansal)

Країна походження: Алжир

Назва оригіналу: 2084 : la fin du monde

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 2015

Рік перекладу: 2016

Перекладач: Петро Таращук

Видавництво: Видавництво Жупанського

 

Можна я напишу, що це провал? Так от, це провал. Є такий собі Аті, чоловік, який видужує від сухот і повертається до звичного життя… Тільки стоп, сюжет починається десь аж на середині книжки. А перша половина книжки – це опис світу. Тобто світ не показується в дії, а лише описово. Якийсь всевидющий мовець, який зливається з головним героєм, розповідає про антиутопію, в якій живе людство. Буцімто на планеті існує лише країна Абістан, яка багато чого позичила в Орвелла. Тільки на відміну від нього, у Сансаля всі знають про абсурдність їхньої світобудови, але система чомусь тримається. Маячня якась. Це і є дві головні претензії до книги: 1) все передається описово, наче це чернетка того, що автор хоче потім розширити; 2) все людство знає, що живе у брехні, і нічого з цим не робить. Що за хрінь?

Ах, і по сюжету: лікуючись від сухот, Аті випадає зі звичного режиму промивання мізків і це дозволяє пробудитися роздумам про не бачений ніким Кордон і те, що за ним може ховатися. У тій сотні сторінок, де сюжет все ж розвивається, подекуди є навіть цілі абзаци глибокого змісту, але після всіляких перипетій відкривається головне прагнення Аті – опинитися за Кордоном.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джордж Орвелл. 1984: Нещастя Сміта в тому, що він мислить раціонально, він не навчився не помічати нелогічностей і напівсвідомо коригувати не тільки свої дії, але також думки і – ще важливіше – почуття на догоду Партії, як це вдається іншим.

→ Джвандзи: Дійсно, «що більше слів, тим менше залишається глузду». Щось мені підказує, що книга про те, що мудреці замінили Правду знанням. То чи є сенс дошукуватися істини в їхніх словах, переданих нам пізнішими тлумачами?

→ Філіп К. Дік. Людина у високому замку: В цьому альтернативному світі країни Осі здобули перемогу в Другій світовій війні. Написане як диктат світогляду є складовою пропаганди, темою якої просякнута вся книга.

Рок Крепен Мфані Піно. Африканські казки. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Рок Крепен Мфані Піно (Rock Crépin Mfany Pino)

Країна походження: Республіка Конго

Мова оригіналу: німецька

Рік перекладу: 2017

Перекладач: Володимир Кам’янець

Видавництво: Книги XXI, Чорні вівці

 

Прочитавши книгу «Бантуська трійця», де говориться про «чорних овець», я беруся за книгу видавництва «Чорні вівці». Навіть не знаю...

Піно народився і виріс у Республіці Конго, де офіційною мовою є французька, але довго жив у Європі, і в оригіналі його книга написана незвичною для африканців німецькою. Думаю, з назви зрозуміло, що це коротенька дитяча книжечка, в якій ледь не половину сторінок займають ілюстрації. Тут є п’ять казок, які пояснюють зокрема, чому бегемоти майже не вилазять з води, чому в слонів лише одна дитина тощо. Казки лише трохи осучаснені. Наприклад, у Бога є власний пілот літака (і, очевидно, приватний літак теж є), який відвозить тварин додому. Проте загалом це нагадує фольклор – може, не суто африканський з якимись дивакуватими для нас черепами, які позичають частини тіла, але принаймні загальнолюдський анімалістичний.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Амос Тутуола. Питець пальмового вина: У чоловіка, який за своїм покликанням споживає багато пальмового вина, вмирає особистий винороб. Чуже вино йому не смакує, тому він відправляється в місто мертвих, щоб повернути служника.

Макс Лоб. Бантуська Трійця. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Макс Лоб (Max Lobe)

Країна походження: Камерун

Назва оригіналу: La Trinité bantoue

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 2014

Рік перекладу: 2017

Перекладач: Марина Марченко

Видавництво: К. І. С.

 

Монґа-Мінґа відправила своїх дітей з Бантуланда шукати кращої долі в Швейцарії. Її донька Косамбела пережила невдалий шлюб, стала набожною і тепер є найавторитетнішою прибиральницею в лікарні. А син Мвана отримав диплом і вже рік не може знайти роботи. Суспільство підбурюють викинути «чорних овець» – заробітчан – з країни, і яка ж іронія, що єдине місце, куди беруть Мвану – це громадська організація, яка, серед іншого, бореться проти подібних сентиментів. І Мвана змушений працювати за права «чорних овець» – і свої – на голодний шлунок.

Книга говорить про те, що шовінізм нікуди не зник із сучасної демократії. Боротися треба – і доведеться ще довго. А ще цей твір про те, що можна видертися навіть із найскрутнішої халепи. Тож, якщо хочете щось із найхепіенднійшим хепіендом – це саме воно.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль і його дружина Луїза їдуть з Парижа, де кредитори кидаються на них, наче грифи на стерво, проте у селі стає дедалі нестерпніше, тому вони повертаються до столиці, щойно вдається знайти зайву копійчину.

→ Кнут Гамсун. Голод: Нариси з життя неназваного молодого чоловіка, який у злиднях поневіряється Христіанією. Своїм письменницьким талантом – якщо він у нього є чи взагалі був – він намагається забезпечити собі життя, проте падає дедалі нижче.

Лейла Слімані. Солодка пісня. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Лейла Слімані (Leïla Slimani)

Країна походження: Марокко

Назва оригіналу: Chanson douce

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 2016

Рік перекладу: 2017

Перекладач: Анна Малець

Видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля

 

Одразу виправдаюся за низьку оцінку (адже ж «лауреат Гонкурівської премії»!). Історія коротка, простувато написана і ніби скупа на деталі.

Подружжя Поля і Міріам має двох дітей. Міріам нудиться вдома і вважає, що нарешті заслуговує на кар’єру (інакше нащо вона горбилася заради диплома). Поль теж хоче розвинути свій успіх. Тож, проблема очевидна – нема на кого спихнути дітей. От вони і знаходять Луїзу – просто ідеальну няньку, яка не просто догляне за дітьми, а й безкоштовно для вас вимиє унітаз і наготує борщів.

І, до речі, це не спойлер, якщо про це написано в першому ж розділі: ця ж свята Луїза потім вбиває малих. Ну, а далі авторка розповідає, чому все закінчилося – і почалося – саме так. Про те, як подружжя намагалося вирватися з болота рутини. Про те, як їм на заміну прийшла рятівниця-нянька. Про те, як вона перетягувала на себе чужі обов’язки – і практично обкрадала їхнє щастя. І про те, як вона колись позбулася ледь не всього, тому чужі діти для неї стали більшим за життя.

Тобто історія про щастя дітей, сліпоту батьків і зрив няньки.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Б’янка Мараїс. Мугикай, якщо не знаєш слів: Донька чорношкірої Б’юті зникає під час протестів. І хтось вбиває батьків дев’ятирічної білої дівчинки на ім’я Робін. Звісно, доля зводить їх разом, щоб показати, що раса не має значення.

→ Емма Доног’ю. Кімната: Мільйони людей живуть у клітках різного штибу, навіть якщо навколо немає ґрат і парканів. Ця книжка – передусім промінь надії для сучасних рабів, попри всі наявні недоліки.

Вілбур Сміт. Тріумф сонця. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Вілбур Сміт (Wilbur Smith)

Країна походження: ПАР

Назва оригіналу: The Triumph of the Sun

Мова оригіналу: англійська

Рік видання: 2005

Рік перекладу: 2021

Перекладач: Андрій Зорницький

Видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля

 

В основі цієї книги – реальна історія, як це часто буває у Вілбура Сміта. Наприкінці 19-го століття в Судані спалахує повстання. Його лідер на ймення Магді оголошує джихад британсько-єгипетській адміністрації і після вдалої військової кампанії бере в облогу столицю – Хартум. У цей час там перебувають: відданий Британській імперії посол Девід Бенбрук, його злегка емансипована донька Ребекка, її нестримні молодші сестри-близнючки Сеффрон і Ембер. На підмогу з життєвонеобхідними товарами до Хартума прибуває авантюрист Райдер Кортні, а через пустелю пробивається лейтенант Пенрод Беллентайн. А по той бік Нілу за обложеним містом спостерігає кривавий Магді і його найкращий полководець – Осман Аталан.

Загалом це те, що любить Вілбур Сміт – товстезний пригодницький роман. Додав він сюди і трохи приводів для роздумів, але акцент здебільшого не на цьому.

Тут є все. Облога, голод, епідемії і виживання на межі смерті. Полювання на слонів, сутички у пустелі і повномасштабні бої. Дорослішання, перше кохання і продовження роду. Смертельна ненависть до ворога і відданість до останньої хвилини життя. Расизм, сексизм і 15-літні, здавалося б, цивілізовані британки, яким норм народжувати від дорослих чоловіків. Великий об’єм книги дозволив вмістити багато чого. Проте склалося враження, що останні десятки сторінок – це конспект. Ніби автор зрозумів, що 700 сторінок – це вже забагато, тому вирішив не роздувати закінчення ще на стільки ж.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Вілбур Сміт. Пірати. Без права на порятунок: Кейлу Беннок захоплюють пірати, і її мати Гейзел зробить усе заради порятунку доньки. Вустами героїв автор пояснює, що не всі араби – покидьки, але Гектор Крос, якого вона наймає, готовий обезлюднити весь Пунтленд.

→ Вілбур Сміт. Сонячний Птах: Горбань доктор Кейзин, археолог і викладач, здавна дружить з красенем Стевенсантом, мільярдером і філантропом. Вдвох вони вирушають у експедицію, яка має докорінно змінити наше уявлення про історію Африки.

→ Вілбур Сміт. Око тигра. У пошуках скарбів: Гаррі був контрабандистом, але зараз розважає багатих туристів. Та старі друзі з криміналу не дають йому спокою, і він вплутується в карколомну пригоду, де його чекає кохання, небезпека і затонулі скарби.

Ґаель Фай. Маленька країна. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Ґаель Фай (Gaël Faye)

Країна походження: Руанда

Назва оригіналу: Petit pays

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 2016

Рік перекладу: 2017

Перекладач: Марина Марченко

Видавництво: К. І. С.

 

Десятирічний Ґабі – син француза і руандійки. Його мати втекла до Бурунді, коли в Руанді вчергове спалахнула громадянська війна. Хлопцю пощастило зростати в мирній країні. Хоч і з друзями вони і називають себе ватагою, найгірший їхній злочин – це тирити авокадо у сусідів. На жаль, в Африці мир і спокій часто є лише прелюдією перед катастрофою. В Руанді відбувається геноцид, а в більш стабільній Бурунді – громадянська війна. Ґабі не може знайти себе в новому світі: він не належить до жодної сторони конфлікту ні за етнічним принципом, ні за світоглядним. Проте він не може опиратися виру, який підхоплює всю країну, а маленького хлопчика – і поготів. Найприкріше, звісно, те, що війна відбирає у нього дитинство.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Б’янка Мараїс. Мугикай, якщо не знаєш слів: Донька чорношкірої Б’юті зникає під час протестів. І хтось вбиває батьків дев’ятирічної білої дівчинки на ім’я Робін. Звісно, доля зводить їх разом, щоб показати, що раса не має значення.

→ Чіґозі Обіома. Рибалки: Навіженець-пророк передрікає старшому брату загибель від одного зі своїх молодших. Розбрат і недовіра, сумніви і рішучість, нервові зриви, намагання втекти від минулого. Все через забобон, який вони самі втілюють у життя.

→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Аттикус Фінч – адвокат темношкірого, якого несправедливо визнають винним. Такий вирок обурює його доньку Скаут і вбиває віру в правосуддя у його сина Джема. Це книга про виховання людяності в дітей.

Чіґозі Обіома. Рибалки. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Авторка: Чіґозі Обіома (Chigozie Obioma)

Країна походження: Нігерія

Назва оригіналу: The Fishermen

Мова оригіналу: англійська

Рік видання: 2015

Рік перекладу: 2017

Перекладач: Віталій Ракуленко

Видавництво: Клуб Сімейного Дозвілля

 

Жили собі четверо братів: найстаршому 15, наймолодшому 9. І батько їхній тримав родину купи. Але батькові доручили поїхати працювати до іншого міста, і його діти здійснили страшну річ - пішли рибалити. А страшна вона тому, що у річки, на яку вони ходили, дурна слава. І здавалося б, лихо довго минало їх, проте одного дня дорогу їм перестрів місцевий навіженець-пророк, який передрік старшому загибель від одного зі своїх братів. От тоді родинні стосунки і розладналися.

Дивно, як одна така дрібничка, запустивши ланцюгову реакцію, може зруйнувати життя стільком людям. Розбрат і недовіра між колись нерозлучними братами, смерть, сумніви і рішучість, нервові зриви, намагання втекти від минулого. Все через якийсь забобон, що, мовляв, цей божевільний бачить майбутнє. Може, і так - він його бачить, але ж брати самі створили це майбутнє за його баченням.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Амос Тутуола. Питець пальмового вина: Чоловік, котрий за своїм покликанням споживає багато пальмового вина, одного дня втрачає особистого винороба, який падає з пальми, тому відправляється в місто мертвих, щоб повернути його.

→ Б’янка Мараїс. Мугикай, якщо не знаєш слів: Донька чорношкірої Б’юті зникає під час протестів. І хтось вбиває батьків дев’ятирічної білої дівчинки на ім’я Робін. Звісно, доля зводить їх разом, щоб показати, що раса не має значення.

→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Аттикус Фінч – адвокат темношкірого, якого несправедливо визнають винним. Такий вирок обурює його доньку Скаут і вбиває віру в правосуддя у його сина Джема. Це книга про виховання людяності в дітей.

Томас Манн. Зачарована гора. Відгук

Ця книга відверто не пішла. Читав її німецькою, думки мандрували деінде і я ледь не засинав. Спробував паралельно слухати аудіокнигу – справи пішли значно краще. Проте потім загруз у роботі, бракувало часу і припинив читати. Дочитувати не збираюся, хоч і подолав уже чверть, от тільки залишилися сотні сторінок і десятки годин прослуховування. Відчуваю, що не витримаю.

Дія відбувається перед Першою світовою. Ганс Касторп приїжджає до альпійського санаторію відвідати двоюрідного брата, хворого на сухоти. Там він знайомиться з різними особистостями, які представляють світоглядне розмаїття довоєнної Європи. Ганс збирається погостювати три тижні, але теж підхоплює сухоти. Під чарівною горою час володіє майже магічними властивостями, і візит героя затягується на довгі роки аж до самої війни, про що і має йтися в наступних трьох чвертях книги.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Кейт Аткінсон. За лаштунками в музеї: На думку Рубі Леннокс, крім її родини, у стінах будинку живуть привиди минулих поколінь. На плечах Рубі лежить важче завдання, ніж було в її попередниць – знайти вихід з лабіринту безперервних страждань.

→ Ден Сіммонс. Гіперіон: Серед паломників хтось подорожує заради когось або чогось, заради себе, заради усіх. Складно визначити, хто найбільше заслуговує, щоб здійснилося його чи її бажання. Можливо, всі вони – лише частина одного цілого?