Якщо поєднати пригоди барона Мюнхгаузена,
мандри Гуллівера і перевтілення, притаманні Ґреґору Замзі, то вийде, мабуть, «Аліса
в Задзеркаллі». Ні? Може, «Сто років самотності»? Знову ні? Що ж, залишається «Питець
пальмового вина».
Нігерієць Амос Тутуола увійшов в історію,
коли в 1952 році його книга стала першим африканським романом, надрукованим
англійською мовою поза межами Африки. Ідеї для сюжету він взяв з фольклору
народу йоруба. В цій книзі чоловік, який за своїм покликанням споживає багато
пальмового вина, одного дня втрачає особистого винороба, який падає з найвищої
пальми на його ділянці.
«Я був питцем пальмового вина відтоді, як був
хлопчиком віком у десять років. За все життя у мене не було іншої роботи,
тільки пити пальмове вино»
Пальмове вино, яке постачають інші, не може
зрівнятися з тим, яке подавав його винороб, тому чоловік відправляється в місто
мертвих, щоб повернути його. На шляху йому трапляється багато дивовижних речей,
надприродних місць і казкових істот.
«Тепер повний джентльмен був скорочений до
голови і, коли вони дійшли туди, де він позичав шкіру і м’язи, які вкривали
голову, він їх віддав і заплатив власникові, тепер повний джентльмен з ринку
був скорочений до "ЧЕРЕПА" і ця леді залишилася з одним
"Черепом"»
За словами Амоса Тутуоли, у нього завжди був
хист до оповідань. Саме це й визначило форму книги: вона не калькує західні
романи, вона запозичує структуру у народних оповідок і не переобтяжена
складними синтаксичними конструкціями.
«Тож ми почали свою подорож до невідомого
Міста Мертвих, де жив мій пальмовий винороб, який дуже давно помер у моєму
місті, і ми, як і раніше, подорожували від одного чагарника до іншого, але
чагарник, через який ми на той час подорожували, був не таким густим і не таким
страшним теж»
Ця нібито примітивність є чужою для будь-якої
європейської літератури, де навіть казки для найменших дітей «полірувалися»
найкращими письменниками протягом багатьох століть. Але, незважаючи на,
здавалося б, цілковиту наївність твору, книга не позбавлена й мудрих здогадів.
«Повернутися назад було складніше, а іти далі
було найскладніше, тож нарешті ми вирішили і почали іти вперед»
Найфантастичніші події викладаються в книзі
якнайпростіше. В цьому її принада. Можна навіть уявити, як сидиш коло вогнища
посеред савани і слухаєш найкращого байкаря Нігерії.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Илокін. Жебрак / Злодій / Воїн / Король: Нащадок
короля виріс жебраком, але збіг обставин подарував йому батьків трон. Будь-яке
повчання зводиться до звичайного дотепу. Королівський титул тут фальшивий,
землі – уявні, багатство – сумнівне, армія – удавана.
→ Воґін Джарт. Фейфолкен: Писар Торбад Галзік
замовив чарівне перо, в яке вселили дух даедри на ім’я Фейфолкен. Той виявився
настільки могутнім, що будь-що, написане пером, ставало шедевром. Проте сила
даедри почала лякати писаря.
→ Хорхе Луїс Борхес. Фунес пам’ятущий:
Неназваний оповідач пропонує зібрати у книгу спогади про Іренео Фунеса. На його
думку, Фунес, який відзначався незрівнянною пам’яттю, заслуговує на те, щоб
його пам’ятали інші.
Немає коментарів:
Дописати коментар