Сіомара, як
і всі підлітки, шукає себе в житті. Її захоплення – це поезія, натомість її
мати, схоже, ледь не збирається зробити з доньки черницю, оскільки не змогла
нею стати сама. Сіомара почувається наче в клітці саме в тому віці, коли
підлітки намагаються робити щось нове. Однак все це нове в очах матері є
забороненим: жодних хлопців, жодних суперечок з матір’ю, жодних поглядів, які
розходяться з поглядами матері.
На останніх
сторінках Елізабет Асеведо висловлює вдячність всім, хто її підтримував,
зокрема Сафії Ельгілло і Лорі Голс Андерсон. За не надто дивним збігом
обставин, обох я читав у цьому році і, попри те, що книга Асеведо не така
погана, ті дві мені сподобалися більше. Вони теж написані про підлітків, але,
мені здається, для більш універсальних читачів. Ця ж книга мені по віку точно
не підходить.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Лорі Голс Андерсон. Говори: Мелінда втнула
щось таке, що зробило з неї ізгоя, і не може розповісти свою версію подій.
Невимовлене застрягає їй у горлі, і вона дедалі більше віддаляється від усіх. Тут
немає хеппі-енда, але через пережите можна зрештою переступити.
→ Сафія Ельгілло. Дім – це не країна: 15-річна
Німа застрягла між двома культурами: в одній почувається чужою, а інша – це її
необраний шлях. Проте, досліджуючи його, слід бути обачними у своїх бажаннях:
вони можуть відібрати у вас те незначне, що маєте.
→ Чимаманда Нґозі Адічі. Моя мати, навіжена африканка: Сім’я Ралінду переїхала з Нігерії до Філадельфії. Ралінду ходить у
школу і для неї дуже важливо почуватися там своєю. Проте її мати не розуміє,
чому вона нехтує традиціями своїх предків з народу іґбо.
