Халед Госсейні. Ловець повітряних зміїв. Відгук

«В моєму житті було стільки доброти. Стільки щастя. Цікаво, чи заслуговував я хоча б на дещицю»

Я сів писати відгук. Зліва на стіні щось блимає – це чотирикутник сонячного світла, яке переривається колиханням листя із сусіднього дерева. В Кабулі радянські війська повирубували дерева, тому що в них ховалися снайпери.

«В Афганістані багато дітей, але бракує дитинства»

Однак Амір не бачив, як вони спустошували його країну, він вже давно живе в Америці: його родина покинула батьківщину ще до настання найгірших часів. Колись Амір не знав печалю. Його батько був успішним торговцем, за ним завжди ходив слуга-одноліток Гассан і він був одним з найкращих бійців на повітряних зміях. Але Амір став свідком події, яка змусила його відштовхнути від себе Гассана, з яким вони були нерозлийвода, а потім владу захопили комуністи, в країні стало небезпечно і він емігрував разом з батьком. Тепер він пише романи, живе з люблячою дружиною і женеться за американською мрією. Допоки не випадає нагода спокутати давню несправедливість…

«– Є змога знову бути хорошим, – він сказав.

Змога завершити цикл»

Попри передбачуваність деяких сюжетних елементів (зрештою, це перший роман Госсейні), автору вдалося приховати скарб під верхнім шаром. Це – засохле дерево як символ безнадійного майбутнього Афганістану, який вже ніколи не розквітне і не принесе плоди. Це – культура тієї країни і атмосфера часу, і усвідомлення, що американські афганці хоч не вдома, але живуть у власному анклаві. Це – трансформація Аміра – навіть із зовнішнім проявом – з сина, який викликає у батька сумніви, на сина, про якого батько завжди мріяв.

«Чоловік, у якого немає совісті, немає доброти, не страждає»

Перша половина цінна з точки зору збереження історії, але здається подовженою передісторією до гостросюжетного роману, яким є друга половина. Тим не менш, у певну мить всі елементи збалансувалися, і, якщо не зважати на спорадичну попсовість, ця книга перевершила ті нечисленні сподівання, які я мав.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Кадзуо Ішіґуро. Залишок дня: У дворецького Стівенса завжди була мета і він до кінця своїх днів готовий до неї йти. Роман не дає оцінку відданому служінню іншим… або світу. Книга просто констатує факт – є люди, ладні віддати все заради інших.

→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства, в якому вони живуть.

→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Адвокат Аттикус Фінч живе із двома дітьми – Джін-Луїзою і Джеремі, яких усі називають Скаут і Джем. В центрі цієї книги – не дивні сусіди і не расова несправедливість. Ця книга насправді про виховання людяності в дітей.

Халіл Жибран. Пророк. Відгук

Як добре, що існують щоденні розсилки поезії і деякі із запропонованих віршів відгукуються у серці. Саме так я і прочитав «Про радість і смуток», переклав його, придбав один повний переклад і познайомився з авторкою іншого перекладу.

Пророк Алмустафа збирається залишити місто Орфалезу, в якому жив багато років, і повернутися на рідний острів. Проте містяни не хочуть відпускати мудреця і він погоджується відповісти на їхні запитання. Перед подорожжю він дає 26 коротких «проповідей» не тільки про дружбу, час і насолоду, а й про будинки, одежу і працю.

Головна асоціація зі словом «пророк» – це, звісно, Біблія. Та не слід шукати тут якусь релігійну пропаганду. Як і біблійні оповідання, «Пророк» – це перш за все скарбниця мудрості. Коли тебе турбує щось конкретне, можна зазирнути на відповідну сторінку, прочитати вірш і поглянути на свою проблему під іншим кутом.

Ця збірка водночас художня і прикладна, і мене не дивує, що вона перекладена на більш ніж 100 мов світу.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Річард Бах. Джонатан Лівінгстон, мартин: Навіть дурна пташка зрозуміла, що будь-які обмеження – це тільки ілюзія. Не треба прагнути до свободи, не треба вірити, що ти вільний, треба знати, що ти вільний – і тоді ти будеш вільним.

→ Илокін. Жебрак / Злодій / Воїн / Король: Автора звати Ніколи і він пише про Хибні Мудрощі. Будь-яке повчання у цьому оповіданні зводиться до звичайного дотепу. Королівський титул тут фальшивий, землі – уявні, багатство – сумнівне, армія – удавана.

→ Воґін Джарт. Фейфолкен: Писар Торбад Галзік замовив чарівне перо, в яке вселили дух даедри на ім’я Фейфолкен. Той виявився настільки могутнім, що будь-що, написане пером, ставало шедевром. Проте сила даедри почала лякати писаря.

Ірина Славінська. Мої запасні життя. Відгук

Я виграв цю книгу в розіграші від ВСЛ, в якому брало участь кількасот людей. Чому я взявся за цю авантюру (я ніколи нічого не вигравав) і обрав саме цю книгу з 50 запропонованих? Ірина Славінська викладала у мене зарубіжну літературу і я вже 10 років слідкую за її успіхами. Це той випадок, коли байдуже, чи це сучукрліт, чи щось інше, – байдуже, бо цікавить сама авторка.

Оскільки в цій книжці про викладання немає майже ні слова, я розповім свій анекдот. Я ніколи особливо не вчив те, що не люблю – на перших курсах у мене було багато трійок за різні правознавства та історії України і п’ятірки за те, ради чого я пішов в лінгвістичний, –  англійську мову та дотичні предмети. Отже, про античну і середньовічну літературу я чув тільки краєм вуха. Перший семестр. Залік. Всі вже склали, я відповідаю останній, один на один зі Славінською, ми обидва погоджуємося на прохідний мінімум у 60 балів і вона каже: «Якщо будете і далі так вчитися, наступного семестру Ви залік не здасте». Проходить півроку, вже інша викладачка приймає залік, я знову останній, знову 60 балів і та ж сама репліка про «наступного разу не здасте». Не здав, бо не здавав. Наблизились до літератури 20-ого століття і я почав читати. І читаю досі.

Есей – це «понятие растяжимое», тому слід уточнити, що тут не спогади/мемуари, а радше роздуми, які неминуче пробуджують ті ж таки спогади: від дитячих років до років у журналістиці. Особливо мені запам’яталось ось що. 19-ого вересня я був на читанні Платонового діалогу «Кратил» – про те, як і хто називає речі. І одразу ж на думку спали схожі думки з «Моїх запасних життів». В есеях Славінської взагалі дуже багато про мову – мабуть, лише про спогади там більше. І чому дивуватися у збірці від випускниці інязу, яка все життя так чи так працює зі словом?..

Того ж таки 19-ого (але до «Кратила») отримав підпис від авторки, 20-ого дочитав і віддав охочій знайомій, а 21-ого пішов на презентацію, яка вийшла хорошим доповненням до книги. Навряд чи взяв би іншу таку книжку, але за есеями Славінської стояв біля книгарні, чекаючи, поки вона відчиниться, щоб забрати свій приз, а тепер пишу про це, ніби це – частина моєї власної невиданої збірки есеїв.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Інґмар Берґман. Недільне дитя: Інґмар Берґман згадує дитинство, коли його тривожила смерть і стосунки батьків, згадує лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.

→ Олександр Довженко. Зачарована Десна: Тут не про звичне гноблення селянського народу, а про безтурботні роки малого Сашка, його родину, город, худобу і косовицю на Десні. Коротко, атмосферно, але зачепитися нема за що.

Пола Гоукінз. Дівчина у потягу. Відгук

Пам’ятаю, влітку 2016 року я побачив дівчину біля метро (аж кортить скаламбурити) з цією книгою. Тоді я багато про неї чув (про книгу), тому вирішив, що це знак. Нарешті зійшлися зірки, я прочитав і не розчарувався, як це часто буває з книгою, про яку мріяв роками!

Рейчел щоранку подорожує до Лондона, але вона лише вдає, що їздить на роботу, – вона робить це, щоб не турбувати подругу, яка прихистила її в скрутний час. Насправді її давно звільнили, а ще від неї пішов чоловік і вона кінчена алкоголічка.

Ранковий потяг майже щодня зупиняється біля містечка, в якому вона жила з колишнім чоловіком, і через вікно Рейчел часто спостерігає за подружньою парою, яка живе навпроти колії за кілька будинків від її власного. Спільне життя цих двох здається їй ідеальним, і Джейсон та Джесс – так вона їх умовно називає – дають їй змогу мріяти про їхнє щастя (за відсутності власного)… допоки Джесс не зникає. І Рейчел здається, що з вікна потяга вона бачила те, що зможе допомогти її знайти.

«Вперше за довгий час мене цікавить щось, крім мого власного горя»

Давно книга не тримала мене в такій напрузі. Пола Гоукінз змогла до останнього втримати інтригу щодо того, що сталося насправді, і відповіді не такі банальні, як зазвичай. А персонажі – шикарні. Ну, тобто, вам сподобається тільки один – Кеті, яка ніколи не була близькою з Рейчел, але була останньою, хто ще висловлював до неї співчуття. Та й то, може, тому, що Рейчел не розповідала їй про перебіг свого «розслідування», інакше вона теж могла показати свій темний бік. Всі ж інші – страх: від мудаків до стервів. Просто, щоб усвідомити, що в цій історії немає поганця. Бо поганці всі.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Патриція Гайсміт. Талановитий містер Ріплі: Один з талантів Томаса Ріплі полягав у тому, що він формулював свої думки так, що мав змогу фактично маніпулювати людьми. Одного разу він використав можливість прожити чужим життям.

Марсель Пруст. Полонянка. Відгук

Про те, як Альбертина стає напівутриманкою, напіврабинею.

«Я жив безтурботно, як усі ті, хто вірить у тривалість свого щастя»

(Тут і далі цитати з книги М. Пруст. Полонянка / Пер. з фр. А. Перепаді. – Х. : Фоліо, 2012. – 332 с. – ISBN 978-966-03-6097-6.)

Марсель повертається з Бальбека не сам, переїхати до нього погодилася Альбертина. У нього до неї складні почуття: щойно вона здається йому нудною і його кохання до неї згасає, як нове полум’я ревнощів розпалює в ньому колишні почуття. Він неодноразово постановляє собі порвати з нею, але відкладає розрив до моменту, коли він не зможе завдати йому великого болю, і цим лише продовжує свої страждання.

«Мене нагло зблизило з нею, ба більше – прикувало до неї, не очікування розкошів (чи то пак не розкошів – легкої втіхи, та й годі), а корчі болю»

Проте Альбертина потерпає по-своєму. Кохаючи Марселя, вона погодилася жити з ним, але тепер опиняється в клітці. Якою б прихильною до нього вона не була, він не перестає підозрювати її в інтимних стосунках з іншими жінками і намагається усіляко відгородити її від них. Додає йому підозр і те, що він постійно ловить горе-кохану на брехні. Вона обманює за найменшої нагоди – чи то щоб врятувати свою честь, чи то вразливу душу Марселя.

«Я дививсь, як горить полум’ям мій роман, на написання якого в мене пішло мільйон хвилин»

Цю книгу видали вже посмертно і, може, я додумую зайве, але мені здається, що редактори залишили те, що сам Пруст, як зазвичай, розмазав би до невпізнаваності, бо тут нарешті серед іншого ми дізнаємося, що оповідачу – 25 років і звати його Марсель. І тут, мабуть, більше його реплік, ніж в попередніх чотирьох частинах разом. Водночас і почуття до Альбертини описані менш абстрактно, вказано, наприклад, чому їхнє зображення може здатися суперечливим. В усякому разі, схоже, що сага добігає кінця і настав час трохи розплутати клубок.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Марсель Пруст. Содом і Гоморра: Марсель помічає неприродні звички барона де Шарлюса, потім йому натякають про такі ж нахили його любої Альбертини – яку він то любить і тому хоче її кинути, то розлюблює і тому хоче одружитися.

→ Марсель Пруст. Ґермантська сторона: Марсель дорослішає. На певний час його захоплення жінками переривається захопленням вищим світом. Це така потрібна передишка в надміру розтягнутому оповіданні.

→ Марсель Пруст. У затінку дівчат-квіток: Призабувши свої побивання за Жільбертою, Марсель їде в курортне містечко Бальбек, де знайомиться з ватагою дівчат, до яких одразу відчуває сильну симпатію. В одну з них – Альбертину – він закохується.

Емма Доног’ю. Кімната. Відгук

Це книга, в якій роз’яснювальна і попереджувальна складові потужніші, ніж художня. «Кімната» не розрахована на те, щоби припасти вам до душі або розповісти про захопливі пригоді, ні, тут на передній план виходить застереження про викрадення і складнощі реабілітації.

«Коли мені було чотири, я думав, що все в ТБ – це просто ТБ, потім мені стало п’ять, і Ма переобманула мене, що багато з цього – це картинки реального, а Назовні – абсолютно реальне. Тепер я в Назовні, але виявляється, що багато з цього зовсім не реальне»

Спершу здається, ніби Ма і Джек насолоджуються ідеальними стосунками. Матері рідко здатні приділяти стільки уваги своїм дітям, а у дітей рідко буває стільки різноманітних розваг. Однак поступово маленькі деталі звертають увагу на те, в якому химерному царстві кривих дзеркал живуть ці двоє. Вони туляться в маленькій кімнатці, єдине вікно – на стелі, а на дверях встановлений кодовий замок.

«Кімнати немає на жодній мапі»

Під час читання у мене щось свербіло там, де мозок виділив місце під логіку. Навіть якщо вибачити авторку за всі суперечливі моменти, пов’язані з тим, що історію оповідає п’ятирічна дитина, це не вгамовує мою збентеженість. Книга розрубана надвоє. Я розумію, що Емма Доног’ю не хотіла зациклюватися на трагічному житті бранців, а бажала показати ще й важливість повернення до звичайного життя, але перша частина – одноманітна, друга – теж, тільки чимдалі сильнішає відчуття, що слід вже закінчити книгу, все одно всі ці відомості не додають нічого нового. Прикро, але встановити емоційний зв’язок з героями вдається тільки під час адреналінового сплеску від втечі, який завершується певним антиклімаксом, коли до кінця розділу ще п’ятнадцять сторінок, а на сцену повертається статичність.

«Я не в Кімнаті. Чи я – досі я?»

Часто рятують кумедні міркування Джека (якими авторка зловживає) і його милі репліки до матері (яких, ніби, в міру).

«– Так, але я думав, що він і нас покарає, – я намагаюся собі уявити. – Як якби Кімнат було дві, якби він посадив мене в одну, а тебе – в іншу»

Зрештою, тут також була несмілива спроба висловити думку, що, незважаючи на свою долю, Ма і Джек – не єдині, хто щоденно потерпає від байдужого чи злочинного ставлення до себе. Мільйони інших людей живуть у клітках різного штибу, навіть якщо навколо немає ґрат і парканів. Мабуть, ця книжка виконує у світі ту ж роль, що і Ма – в самій книжці: це передусім промінь надії для сучасних рабів, попри всі наявні недоліки.

Є ще декілька речей, які можна було б написати стосовно героїв – спотворений світогляд Старого Ніка, обмежені варіанти для Ма, обмеження і спотворення світогляду Джека (що наштовхує на питання: може, у Старого Ніка були дитячі травми?; але хто має платити за його злі вчинки?), неготовність світу (навіть рідних) приймати інакшість. З книги багато можна зачерпнути, але не відчувається, щоб хоч на чомусь був поставлений наголос. Тому нехай краще висновком буде попередній абзац.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства, в якому вони живуть.

→ Деніел Кіз. Множинна особистість Біллі Мілліґана: 26-річного Біллі Мілліґана підозрюють у серії викрадень, пограбувань і зґвалтувань, але під час затримання він поводиться, наче зляканий хлопчик, який не розуміє, що відбувається.

→ Нік Каттер. Глибина: Люк Нельсон заглиблюється у Маріанську западину до станції, де його очікують страхи, які залишилися з дитинства. Спасіння серед реальності немає. Залишається лише порівняне спасіння у самому божевіллі.