Сафія Ельгілло. Дім – це не країна. Відгук

Чи можна закохатися у творчість поетки і при цьому прочитати лише кілька її віршів? Це про мене і Сафію Ельгілло. Її поезія для мене – просто космос, їй вдається підбирати саме ті слова, які потрапляють мені в серце. Проте я прочитав у неї не більше десятка віршів. Це, звісно, значно більше, ніж у переважної більшості поетів, яких я читав, але мені все одно соромно, що так мало.

Нарешті я трохи виправився. Її нова книжка (видана лише минулоріч) – перший для неї такий експеримент, роман у віршах. Підлітку звуть Німа, що означає «грація». Але нічого граційного в ній немає. І взагалі вона відчуває труднощі інтеграції в країні, до якої емігрувала її мати. Вона незграбна, має лише одного друга, її мати вічно похмура. Кажуть, спершу дівчинку хотіли назвати Ясмін (тобто жасмин), але після смерті свого чоловіка мати вирішила по-іншому.

Яке чудове ім’я Ясмін, вона думає. Проживаючи своє нікчемне життя, Німа дедалі більше замислюється над тим, як добре було б народитися цією ідеальною Ясмін, мати живого батька і побачити рідну країну. Але будьте обережними зі своїми бажаннями: коли Ясмін дивовижним чином починає набувати матеріальної форми, тіло Німи, навпаки, блимає у небуття.

Не можу сказати, що я в захваті від книги, проте наприкінці деякі моменти змусять плакати більш сентиментальних читачів, ніж я, адже я сам був десь на межі. Сафія знову влучила у мішень, вона впоралася б і з заплющеними очима, я думаю. Пригоди Німи відкрили їй очі на те, що слід цінувати те життя, що у тебе є, а не мріяти про неможливе. Я навіть згадав дещо і поліз в архіви.

Рівно вісім років тому, 21 лютого 2014 року (дивний збіг), я ділився своїми роздумами про книгу, яку прочитав напередодні – «An Arsonist's Guide to Writers' Homes in New England». Там дивний сюжет, але не це головне. Тоді я писав, що я, мабуть, налажав у житті більше, ніж добився успіху, і не проти перекреслити своє життя. Пройшло вісім років і ця тема досі мені відгукується. Щоправда, не тому, що досі так думаю, а тому, що знайомий із цим відчуттям і можу йому співчувати. Я ж казав, із заплющеними очима…

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Чимаманда Нґозі Адічі. Моя мати, навіжена африканка: Сім’я Ралінду переїхала з Нігерії до Філадельфії. Ралінду ходить у школу і для неї дуже важливо почуватися там своєю. Проте її мати не розуміє, чому вона нехтує традиціями своїх предків з народу іґбо.

→ Халед Госсейні. Ловець повітряних зміїв: Засохле дерево як символ безнадійного майбутнього Афганістану. Культура країни, атмосфера часу і усвідомлення, що американські афганці не вдома. Трансформація Аміра на сина, про якого батько завжди мріяв.

→ Блейк Крауч. Темна матерія: Джейсон приходить до тями в лабораторії, оточений незнайомими людьми, які вітають його з поверненням. Ба більше, у нього немає дружини і сина – ніколи не було – а весь світ, яким він його знав, змінився.

Мешак Азаре. Таємниця мідного чоловічка. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Мешак Азаре (Meshack Asare)

Країна походження: Гана

Назва оригіналу: The Brassman's Secret

Мова оригіналу: англійська

Рік видання: 1981

Рік перекладу: 1986

Перекладач: Людмила Шарінова

Видавництво: Веселка

 

З давніх-давен народ ашанті використовує для зважування мідні гирьки у виглядів чоловічків або тварин. Кваджо народився у родині ливарника і тато подарував йому одну фігурку, яка, на думку хлопчика, приховує таємницю. Кваджо засинає і уві сні його мідний барабанщик розповідає, як знайти прихований скарб. До нього ведуть кілька замкнений дверей, відкрити які можна, тільки розгадавши загадки. По суті, ця книга є збіркою народної мудрості. Скажімо, птах, який устромив дзьоба у хвіст – санкофа – означає «пам’ятай уроки минулого». Санкофа є одним із символів адінкра, особливої піктографічної мови.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Казки народів Африки: Це точно найповніша збірка. Коли говорять про збірку африканських казок, скоріше за все мають на увазі цю. Тут, до речі, вказано, в якій країні записана та чи та казка.

→ Міфи і легенди народів Африки: Поки що найповніша збірка африканських казок, це видання зробило акцент саме на текстовому наповненні. І саме цих казок не було в інших виданнях. Переклад з російської від донецького видавництва.

→ Самотнє серце. Мозамбікські народні казки: Книжка, в якій ілюстрації займають більше місця, ніж текст. Тексту загалом тут сторінок на сім. Одна з казок – про равлика/черепаху, яка обігнала гепарда/антилопу/слона – кочує зі збірки у збірку.

Алі-лісоруб. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Країна походження: Туніс

Мова оригіналу: арабська

Рік видання: 1976

Рік перекладу: 1981

Перекладач: Євген Микитенко

Видавництво: Веселка

 

Казочка про те, як старий лісоруб надибав чарівний дуб, а той дав йому млин, який меле борошно з повітря. Коли Алі з дружиною по дурості втратили млин, дуб дав їм тарілку, яка готує будь-яку страву. Втративши і її, Алі знову пішов до дуба. Але отримана чарівна палиця, виявилося, тільки лупцює своїх господарів.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Казки народів Африки: Це точно найповніша збірка. Коли говорять про збірку африканських казок, скоріше за все мають на увазі цю. Тут, до речі, вказано, в якій країні записана та чи та казка.

→ Міфи і легенди народів Африки: Поки що найповніша збірка африканських казок, це видання зробило акцент саме на текстовому наповненні. І саме цих казок не було в інших виданнях. Переклад з російської від донецького видавництва.

→ Самотнє серце. Мозамбікські народні казки: Книжка, в якій ілюстрації займають більше місця, ніж текст. Тексту загалом тут сторінок на сім. Одна з казок – про равлика/черепаху, яка обігнала гепарда/антилопу/слона – кочує зі збірки у збірку.

Африканські автори в журналі "Всесвіт". Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

На торрентах є переважна більшість випусків журналу «Всесвіт», тому я мав змогу прочитати майже все твори африканських авторів, які з’являлися на його сторінках.

Нижче наведені відгуки на вибрані твори або їх короткий зміст. Я не брав до уваги окремі вірші, короткі оповідання і уривки з романів, а також ті романи, що виходили потім окремими книжками. В результаті залишилося 12 перекладів – це в основному романи, але є і новели (або називайте їх як хочете), і, скажімо, ціла збірка оповідань. Щоб прочитати відгук, натисніть на відповідний спойлер. Я оцінював твори наступним чином:

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Джеймс Нгугі (Кенія) «Пшеничне зерно» 8/10 ↴

Роман кенійця Джеймса Нгугі (який потім узяв собі ім’я Нгугі Ва Тхіонго, або ж Нґоге ва Тіонґо, що правильніше з точки зору фонетики) «Пшеничне зерно» – перший твір у журналі, довший за кілька сторінок. І я думаю, фак, серед усього того пропагандистського непотребу, який друкували радянські видавництва окремими книгами, могли знайти місце для цього шедевра. Можливо, шедевром цю книгу бачу тільки я… Адже тут таке суперечливе поєднання героїзму і зради, така вивірена грань, на якій вони сходяться.

Якщо потрібен сюжет, то ось він. Англійська адміністрація стратила Кіхіку – одного з революційних ватажків. Хтось із його односельців опинився у таборах, хтось воював у лісах, хтось потерпав у селі, а хтось зрадив клятву. Але все повертається до Муго, котрий незадовго до смерті прихистив Кіхіку, а потім стерпів кілька років каторги. Наближається день проголошення незалежності Кенії і нарешті народ дізнається, хто здав ватажка повстанців.

Юсеф Ас-Сібаї (Єгипет) «Життя – це мить» 7/10 ↴

Любов і кров. Вони тут, звісно, пов’язані, але, на щастя, не є причиною і наслідком. Просто кохання буває і під час холери. Або під час війни, як у цьому випадку.

Німет вдало прилаштувалася. Молода красуня вийшла за власника газети і тепер очолює один із редакційних відділів. Але Беґбеде стверджує, що кохання живе три роки, от і чоловік поволі втрачає до неї цікавість. Німет не сила терпіти столичні плітки про його чергову коханку, тож вона вступає до громадської служби, щоб опікуватися проблемами солдатів (тоді Єгипет саме воював з Ізраїлем – вкотре). І тут Німет зустрічає підполковника Махмуда Абдаллаха…

Мабуть, на контрасті з життям солдатів автор хотів показати, якими дріб’язковими є буденні проблеми, як-от плітки, які зводили Німет з розуму, від яких вона буквально рятувалася втечею. Ну і, хоч від книги не тхне силуваною патріотичністю, саме заради цього вона, імовірно, і писалася.

Абе Губенья (Ефіопія) «Виклик» 7/10 ↴

Дія відбувається під час італійської окупації Ефіопії. Зрадники подали наклеп на старого воїна-фітаврарі, мовляв, той обіцяв власноруч убити 50 загарбників. Генерал Анджело, котрий опікується цією справою, згоден відпустити фітаврарі за однієї умови: Естер, донька старого, повинна стати наложницею генерала.

Загальне враження від роману непогане, але трохи зіпсоване деякою шаблонністю для більшого драматизму. У в’язниці помирає немовля і мати волає на офіцера: «Де ж мені його поховати?» Останній бій партизанів, затиснутих в улоговині. Сама концепція, що дівчина повинна пожертвувати собою (своєю цнотою) заради батька. Камон. Твір наближається до дешевої антифашистської пропаганди, хоча написаний аж у 1975 році.

Меджа Мвангі (Кенія) «Вартові савани» 7/10 ↴

Джонні Кіматі хоче одружитися на Софії. Але біда в тому, що він охороняє заповідник від браконьєрів. Колись сестра Софії була одружена з іншим єгерем, а потім того вбили браконьєри. І от тепер батько Софії категорично відмовляється, щоб вона пов’язала своє життя з іншою ходячою мішенню.

Все ж обравши спокійне життя з дружиною і покинувши небезпечну роботу, Джонні не тікає від старих проблем. На жаль, та ж банда, що тероризує савану, так само міцно тримає в пазурах і місто. Виведений із рівноваги повсюдною несправедливістю, Джонні вирішує вирвати серце з самих грудей звіра.

На диво, тут немає антиколоніальних ноток. Лихо все ж насувається із Заходу, але це просто гангстери, а не імперіалісти, котрі хочуть «сплюндрувати нашу славну батьківщину». Пригодницький роман з африканським колоритом – це те, що я читав тільки у Вілбура Сміта (і трохи у Барбари Кіменьє, але там зовсім коротко і для підлітків).

Ат-Таїб Саліх (Судан) «Зейнове одруження» 7/10 ↴

Зейн не вдався ні виглядом, ні розумом. Проте компенсує свої недоліки щирим серцем і постійним реготом. Тож у своєму селі він стає наче визначною пам’яткою. До того ж, він має талант розрізняти юну вроду: він першим помічає, як та чи та дівчина розквітає, потім проситься вийти за неї і дістає відкоша. А зовсім скоро до цієї дівчини починає свататися ледь не вся околиця. Матері це помітили і почали запрошувати Зейна, щоб той приманював вдачу до їхніх хат.

Звісно, Зейн не проти такого ставлення, бо його завжди добре годують. Але ж усі дівчата зрештою дістаються іншим. Ніхто не віддасть свою дочку за потворного бовдура. Аж одного дня все село стає на вуха – Зейн одружується на їхній найбільшій красуні.

Не знаю, що в цьому оповіданні такого. Попри сюжет, воно не викликає жалості або сміху. Радше спокою і радості, бо трапляється і таке.

Орланду Мендіш (Мозамбік) «Манливе марево життя» 5/10 ↴

Таке враження, що Жуана Шиліма усюди переслідує лихо. А все тому, що він мулат. Так, ніби якби він був чорним, йому жилося б легше. Сенсу переказувати сюжет немає, тому що тут завжди те саме – в’язниця, безробіття або зрада.

Аміната Соу Фалль (Сенегал) «Привиди з Дакара» 6/10 ↴

Уф, з останньої сторінки я стишено загиготів, але в цілому маю дивне відчуття від твору. Після того як Йама, старша донька родини, завдяки своїй вроді вдало виходить за багатія, вся її родина піднімається по соціальній драбині. Тепер і її брат Бакар може розраховувати на шлюб із жінкою, батьки якої раніше на нього навіть не подивилися б. Тепер він щасливо одружений і життя видається малиною. Проте про щось же треба написати оповідання. От і саджають Бакара до в’язниці.

Уся ця ситуація позбавлена логіки. І не тому, що авторка хотіла додати трохи абсурдності. А тому, що просто хріново все описала. Отже, коли Бакар тільки починав працювати, всім подобалася його скромність, а коли його підвищили, всі такі: ні, це не скромність, це зарозумілість. Потім провели ревізію і знайшли велику нестачу коштів – мабуть, хтось вкрав. І знову всі такі – а пам’ятаєте, яке пишне весілля було у Бакара? Дарма, що його організувала сестра – і вона ж могла це довести! А далі – в суді, мовляв, у нього немає одних шансів… Як це так, якщо для обвинувачення потрібні докази? Тобто авторка посадила свого героя тому, що його треба було посадити. Тупо.

Ат-Тахір Ваттар (Єгипет) «Весілля мула» 6/10 ↴

Хаджі Кайєнна навчається на богослова і потрапляє до ісламістської секти. Опинившись у полоні отруйних ідей, він вирішує будь-що піти прочитати проповідь у борделі. Результат невтішний – нікого з проституток чи відвідувачів не вдається навернути на праведний шлях, натомість сам він вбиває трьох сутенерів.

Після двадцятирічної каторги він повертається менеджерити в тому самому борделі, до якого колись приходив. Аннабка, підстаркувата власниця, щоб назбирати грошей, вирішує влаштувати фіктивний шлюб зі своїм двадцятирічним коханцем Перснем (щоб гості надавали їй конвертиків із «подарунками»). Події відбуваються майже виключно в борделі і на цвинтарі, де Кайєнна курить гашиш і уявляє себе історичними особистостями. Дуже дивна суміш.

Коджо Янка (Гана) «Випробування Джеррі Роулінгса» 4/10 ↴

У вступній статті написано, що це «публіцистична повість». Значну частину твору становлять вирізки з різноманітних газет з усього світу. У 1979 році в Гані відбувся черговий військовий переворот на чолі з Роулінгсом. Він відібрав владу у генерала-диктатора і передав її цивільній адміністрації. І це нібито добре. Коли ця ж цивільна адміністрація почала його переслідувати (бо він аж занадто жорстко розправився з попередниками, не чекаючи нормального суду), Роулінгс не витримав і через два роки знову здійснив переворот. І тримав владу в своїх руках 20 років, до речі. Трохи засидівся, але начебто підняв країну з колін. Так кажуть одні. Інші ж пригадують терор і розвалену (хоч тимчасово) економіку. Кому вірити?

Нагіб Махфуз (Єгипет) «Історія без початку й кінця» 6/10 ↴

Шейх Махмуд засліплений вірою. Слава його Ордену згасає, проте він усіляко намагається її втримати. До нього приходять юнаки на чолі з Алі Авісом, які шукають тільки істини. Проте в його очах вони послідовники диявола, які начиталися брехливих книжечок. Весь твір – це нескінченні діалоги, в яких до Махмуда намагаються достукатися і відкрити йому очі на реальний світ.

Нагіб Махфуз (Єгипет) «Пансіонат "Мірамар"» 6/10 ↴

Все ж дуже дивний стиль у Махфуза. Ледь не весь текст займають діалоги. Інколи реакції персонажів годі зрозуміти. Як і те, про що мовиться у певних фрагментах, що подеколи врізаються посеред оповіді.

До пансіонату приходить молода Зухра, яку наймають служницею. Раніше тут було тихо, навіть нудно, але її поява усе змінює. Навіть у 80-річного журналіста на пенсії, схоже, потроху накрапає тестостерон. А враховуючи, що кімнати займають чомусь самі чоловіки, лиха не минути.

Ніколя Бонналь (Туніс) «Історії Латинської Америки» 8/10 ↴

Ці оповідання – насолода для очей. І уяви. Уявіть собі араба, який спізнав усі тонкощі магічного реалізму.

Еміль Сіссе. Ассіату – вересень. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Еміль Сіссе (Emile Cissé)

Країна походження: Гвінея

Назва оригіналу: Assiatou de septembre

Мова оригіналу: французька

Рік видання: 1959

Рік перекладу: 1963

Перекладач: Євген Дроб’язко

Видавництво: Молодь

 

Вересень 1958 року. Кілька тижнів до голосування за нову конституцію Франції. А для її африканських колоній – фактично за незалежність.

Марсель Бангура сідає в Дакарі на поїзд, який їде в Бамако на молодіжний з’їзд. В поїзді він знайомиться з красунею Ассіату Ба. Її батько був старійшиною, та тепер їх прирівняли до простого народу. Ці двоє закохуються і водночас Марсель вибиває з неї дурь про вищість одних людей над іншими. Після щасливого тижня разом вони розлучаються, а невдовзі приходить телеграма, що вона загинула від рук антиреволюціонерів.

Вибачте за спойлери, бо нема чого спойлерити, як нема і сюжету. Перша половина книги – це залицяння у поїзді, друга – промови на з’їзді.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Усман Сембен. Божі стеблинки: Понад п’ять місяців у 1947-48 роках тривав страйк на залізничній лінії між Сенегалом і Малі. Африканські залізничники хотіли таких самих умов, як у білих, але бунтарів за це саджали в тюрми, а інколи просто вбивали.

→ Бернар Буа Дадьє. Клемб’є: Клемб’є їде до училища, де збирають найкращих студентів Західної Африки. Після навчання він залишається на десять років працювати клерком, поки не вирішує повернутися додому. А там його саджають за активізм.

Тайная тайных. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Маймонід та ін. (רבי משה בן מימון)

Назва оригіналу: سر الأسرار

Мова оригіналу: арабська, іврит

Рік видання: VIII-IX ст.

Рік перекладу: XV-XVI ст.

 

Це ду-у-уже дивний твір. Принаймні для людини XXI століття. У ньому Арістотель звертається до Александра Македонського з повчанням про все на світі – і про те, як воювати, і про те, як гадати.

Наскільки далеко це від істини, можна зрозуміти, дізнавшись історію рукопису. Насправді він має арабське першоджерело. Потім був переклад на іврит, а в XV-XVI ст. хтось переклав його на руську мову. Тільки от на яку?.. Я не експерт, тож покладаюся на думку знавців, які припускають, що рукопис переклав хтось із єврейської общини Києва. Принаймні в Московії не знали слів «ганьба» і «шкода».

Проте я не впевнений, яку саме версію я читав, тому що рукописи в ту добу переписувалися і підлаштовувалися під російську мову, і читав я взагалі не з рукопису, а з видання початку XX століття, тож вгадати важко.

Цікаво також те, що цей текст не збігається з жодним варіантом на іншій мові, тому що, крім напучувань Псевдо-Арістотеля, сюди додали переклад трактату Маймоніда про отруту, а також деякі інші уривки. Ба більше, є розділи, які напевно написав сам перекладач. Середньовіччя, одним словом.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда. Я завжди писатиму у відповідь. Відгук

Прочитано в рамках проекту Африка.

 

Автор: Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Ліз Велч (Caitlin Alifirenka, Martin Ganda, Liz Welch)

Країна походження: США, Зімбабве

Назва оригіналу: I Will Always Write Back

Мова оригіналу: англійська

Рік видання: 2015

Рік перекладу: 2018

Перекладач: Олександра Гординчук

Видавництво: #книголав

 

Ця книга була популярна серед книжкових блогерів, але я на таке не ведусь. Проте випуск «Правдивих читань» про інакшість переконав мене (головним чином тому, що один з авторів – із Зімбабве). Тож, якщо ви досі не слухаєте подкаст Марії, я не знаю, що ви робите зі своїм життям.

Почалося все зі шкільного завдання – написати школярам з іншої країни. Американка Кейтлін обрала екзотичну Зімбабве. Її лист отримав Мартін, найуспішніший учень своєї школи. Це був справді неймовірний збіг, що доля поєднала двох людей із такою великою душею, котрі листувалися не для галочки, а їм справді важила їхня дружба.

Оскільки Мартін жив за межею бідності в країні з гіперінфляцією, знайомство з Кейтлін неабияк допомогло йому. Не буде перебільшенням сказати, що воно врятувало його. Інакше він і школу б не закінчив, і потерпав би від злиднів так само, як і мільйони інших зімбабвійців. Проте Кейтлін виявилася невимовно чуйною до його проблем. На диво, її родина теж перейнялася її намаганням будь-що допомогти хлопцеві, якого вони ніколи не бачили. А чого вони цим досягли – треба читати.

Саме для таких історій придумали слово «щемкий».

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Далай-лама XIV, Десмонд Туту, Дуґлас Абрамс. Книга радості. Вічне щастя в мінливому світі: Головне послання цих – без перебільшення – мудреців: не зосереджуватися на собі, співчувати і ділитися.