Dropdown Menu

2023 2022 2021 2020 2019 2018 2017
Томас Стернз Еліот. Коментоване видання поезії Джеймс С. А. Корі. Війна Калібана Поетичні переклади Говард Філіпс Лавкрафт. Вулиця Говард Філіпс Лавкрафт. Зелена лука Говард Філіпс Лавкрафт. Нічний океан Філіп Рів. Смертні машини. Розділи 1-8 Трейсі К. Сміт. Виживання у двох світах відразу: Федеріко Гарсіа Лорка і дуенде Майкл Сендел. Справедливість. Як вчинити правильно? Філіп Даміко. Як опанувати політичну філософію Люк Тернер. Короткий вступ до метамодернізму Сценарій серіалу «Адреса невідома» з ігор Max Payne і Max Payne 2 Лоуренс Венуті. Як читати переклад Поклик Ктулу. Темні закутки Землі
Африка Лавкрафт Конспекти
Linktree Twitter Facebook Instagram

Лавкрафт

Це – найґрунтовніший україномовний путівник прозою Говарда Філіпса Лавкрафта. Там, де це можливо, порядок творів, їхні назви і переклад власних назв взяті з книг Видавництва Жупанського, оскільки саме вони надрукували найповніше зібрання творів письменника. Повний (але, можливо, не вичерпний) перелік джерел знаходиться у кінці сторінки.
Нижче наведені відгуки на окремі твори або їх короткий зміст (для коротких оповідань). Щоб прочитати відгук, натисніть на відповідний спойлер. Я оцінював твори наступним чином:

10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це літературою


Том I
Склеп 4/10 ↴
в оригіналі «The Tomb»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 11
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 174 (під назвою «Гробівець»)

Перебуваючи у психіатричній лікарні, Джервас Дадлі розповідає, як у десятилітньому віці він наштовхнувся на зачинений склеп. Якась невідома сила змушувала його кожної ночі намагатися туди вдертися, поки він не зрозумів, що його час просто не настав. Він марив, що колись був членом тієї родини, якій належить цей склеп, і помер у пожежі, яка забрала життя останніх представників роду. Одного разу йому вдалося потрапити всередину склепу, де він знайшов домовину зі своїм іменем.

Дагон 4/10 ↴
в оригіналі «Dagon»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 23
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 39 (під назвою «Даґон»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 11 (під назвою «Даґон»)
Віталій Герасимчук, онлайн (під назвою «Дагон, бог-риба»)
Жора Євич, онлайн

Щоб забути пережите і побачене, колишній моряк вдається до морфію, але той більше не допомагає. Він має намір викинутися з вікна, але спочатку хоче розповісти свою історію. На початку Першої світової війни він потрапив у полон у Тихому океані, але йому вдалося втекти. Після довгого плавання він натрапив на острів, зійшов на берег і пішов до пагорба, який майорів на горизонті. Він врешті-решт піднявся на нього і помітив звідти моноліт, а на ньому – древні карбування, які спантеличують розум. І в цей момент щось велетенське наблизилося до моноліту.

Спогади про доктора Самюела Джонсона 3/10 ↴
в оригіналі «A Reminiscence of Dr. Samuel Johnson»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 30

Оповідач запевняє, що йому 228 років, – і справді, його мова перевантажена архаїзмами. Він був знайомий зі Свіфтом, Поупом і Драйденом. На думку йому спадає доктор Самюел Джонсон, письменник і критик, автор першого загальновживаного словника англійської мови. У своїй розповіді оповідач згадує заснований Джонсоном літературний гурток, членом якого він був. Він міг би довго розповідати про тих, хто приходив до них поговорити про літературу, але не може, бо вже старий, втомлений і хоче спати.

Поляріс 5/10 ↴
в оригіналі «Polaris»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 36
Віталій Герасимчук, онлайн
Юрій Даценко і Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Полярна зірка»)

Заглядаючи у північне вікно темниці, Полярна зірка наче насміхається над в’язнем. Вона намагається передати йому давно забуте повідомлення. Інколи йому вдається заснути, і йому сниться дивовижне місто. Однієї ночі сон перестає бути сном – оповідач набуває матеріальної форми. Він дізнається, що кровожерні інути, які з’явилися нізвідки, хочуть спустошити його місто. Його завдання – спостерігати з вежі за їхнім наближенням. Вночі Полярна зірка сміється з нього, наспівуючи, що він згадає все через тисячі років. Він необачно засипає, а коли просипається, він вже за ґратами, а його міста не існує.

За стіною сну 4/10 ↴
в оригіналі «Beyond the Wall of Sleep»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 40
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 12 (під назвою «За бар’єром сну»)

Одного разу в психіатричну лікарню, в якій працює оповідач, доправляють Джо Слейтера. Недобра слава давно переслідує Слейтера: прокидаючись, він розповідає дивні речі не менш дивним голосом, а тепер він жорстоко вбив людину, але не пам’ятає, як це трапилося. У закладі за ним постійно спостерігають. Оповідачу вдається скласти докупи ранкові розповіді Слейтера: згідно з ними, Джо хоче помститися якійсь сяючій істоті, яка глузує з нього. Йому очевидно бракує слів, щоб описати сни, тому оповідач за допомогою телепатичного пристрою проникає у думки Слейтера.

Пам’ять 4/10 ↴
в оригіналі «Memory»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 52
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 9
Марія Перечинська і Дмитро Лютий, аудіокнига

В долині річки ростуть небезпечні рослини і повзають жахливі гади. Також тут живуть маленькі мавпочки. На схилах долини розкидане каміння – руїни старих споруд. Джин, який спустився з місяця, запитує у духа долини, ким був тутешній будівельник. Дух відповідає, що нічого не може згадати про нього, тільки те, що його звали людиною і він був схожий на цих мавпочок.

Старий Вар’ят 3/10 ↴
в оригіналі «Old Bugs»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 54

1950-ий рік, Чикаго, в дії «сухий» закон. В більярдній Шіхена незаконно торгують алкоголем і наркотиками. Серед завсідників виділяється Старий Вар’ят. Він підробляє у закладі в обмін на чарку, яка рятує його від смерті та божевілля, але коли напивається, то починає розмовляти, наче поет, чим дивує інших, бо вони таких розумних слів зроду-віку не чули. Старий Вар’ят носить при серці фотографію шляхетної дами, яка точно не рівня такому пропащому чоловікові. І він скаженіє, коли молодики приходять, щоби вперше спробувати віскі на смак, бо саме так він згубив своє життя.

Перевтілення Хуана Ромеро 5/10 ↴
в оригіналі «The Transition of Juan Romero»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 63
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 137

Оповідач разом з напарником Хуаном Ромеро видобувають золото в печерах. Під час прокладання нових тунелей копачі натикаються на велетенську порожнину, дна якої не видно і дістатися до нього неможливо. Поки наглядач вирішує, як продовжити роботу, всім оголошують вихідний. Головний герой і Хуан Ромеро, втім, залишаються в таборі. Вночі до них доноситься ритмічна пульсація з-під землі. Щось тягне їх у печеру. Там Хуан полишає напарника, тікаючи вперед. Коли оповідач наздоганяє його, то стає свідком немислимого.

Білий Вітрильник 3/10 ↴
в оригіналі «The White Ship»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 71
Журнал «КЛАС», 2003, №5, с. 23 (під назвою «Білий корабель»)

Бейзіл Елтон – наглядач маяка в третьому поколінні. Раніше багато суден пропливало біля маяка, але тепер їх можна помітити лише зрідка. Час від часу під повним місяцем припливає Білий Вітрильник. Однієї такої ночі Бейзіл спускається на його палубу по трапу з місячних променів. Білий Вітрильник пропливає повз край мрій, потім край див, а за ним край недосяжних задоволень і прибуває до Сона-Ніл, де відсутні страждання і смерть. Там Бейзіл живе тисячі років, але на думці у нього лише край надій, куди він вмовляє капітана Білого Вітрильника доставити себе.

Фатум, що спіткав Сарнат 3/10 ↴
в оригіналі «The Doom That Came to Sarnath»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 78

На березі озера у древньому місті Іб жили зелені потвори. Потім перші люди прийшли сюди і заснували поруч місто Сарнат. Люди почали ненавидіти чудовиськ, дивуючись, як ці примітивні істоти мали нахабність дожити до цивілізованих часів. І врешті-решт люди винищили всіх жителів міста Іб. Після цього Сарнат досяг небачених вершин, отримавши контроль над всім краєм Мнар. І кожного року сарнатці святкували перемогу над зеленими потворами і проклинали їхнього ящіркоподібного бога. Але у тисячну річницю перемоги фатум спіткав місто Сарнат.

Свідчення Рендольфа Картера 4/10 ↴
в оригіналі «The Statement of Randolph Carter»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 85
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 25 (під назвою «Зізнання Рендольфа Картера»)

Рендольф Картер прокидається у лікарні. Він запевняє, що не може згадати, що саме трапилося з ним і його приятелем Гарлі Ворреном. Їх давно цікавили потаємні знання, про які Картер навіть боїться розповідати. Події тієї ночі для нього наче в тумані. Вдвох вони прийшли на цвинтар і відкопали гробницю. Воррен умовляв Картера залишитися на поверхні, бо у того слабка психіка і він може просто не пережити побачене. Воррен спустився у гробницю, звідки передавав новини телефонним дротом, допоки не почав несамовито благати Картера полишити його внизу і тікати світ за очі.

Вулиця 5/10 ↴
в оригіналі «The Street»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 92
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 7 (під назвою «Давня стежка»)
Олександр Федієнко і Дмитро Лютий, аудіокнига

Вулиця є метонімією американського суспільства. Вона починалася як стежка перших поселенців. З часом вона набула краси колоніальної Америки – на ній з’явилися вишукані маєтки і квітучі сади. Мешканці Вулиці пішли на війну, повернулися звідти, і нові прапори замайоріли над вікнами. Дух свободи запанував на Вулиці. Мешканців на ній ставало дедалі більше, проте не всі вони любили Вулицю. Засмаглі чоловіки з підступним поглядом і дивним акцентом виношували злі наміри. Над Вулицею зависла недобра атмосфера – насувалося щось жахливе, що назавжди змінить її вигляд.

Жахливий Стариган 4/10 ↴
в оригіналі «The Terrible Old Man»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 98

В місті Кінґзпорт, що в Новій Англії, живе Жахливий Стариган, який користується дурною славою. Дехто бачив, що у нього на столі в одній із кімнат стоять пляшки, всередині яких підвішені шматочки свинцю, наче маятники. Є свідки, які бачили, як він промовляє до них, а вони, мовби у відповідь, вібрують всередині пляшки. Три нетутешні грабіжники, звісно, не чули цих пліток, тому вирішили, що Жахливий Стариган – легка здобич для таких професіоналів, як вони. Одного квітневого вечора вони завітали в гості до Жахливого Старигана, а він зустрів їх хижою посмішкою.

Коти Ултара 4/10 ↴
в оригіналі «The Cats of Ulthar»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 102
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 87 (під назвою «Кішки Альтара»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 31 (під назвою «Коти Ультару»)
Українська мова, Світ дитинства (під назвою «Помста»)
Журнал «Брати», 1992, №1, с. 44 (під назвою «Ультарські коти»)
Дарія Кононенко і Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Коти Ультару»)

Колись давно в місті Ултар жив батрак зі своєю жінкою. Вони ненавиділи котів – як ті верещать і крадуться вночі повз їхню хату. Тому вони вбивали всіх котів, які потрапляли до них. Містяни не могли нічого вдіяти, оскільки боялися лихого наймита і його жінку. Якось через Ултар проїжджав мандрівний народ. І був серед цього кочового племені хлопчик-сирота. Серед рідних він мав тільки чорне кошеня. На третій день перебування в місті кошеня зникло. Те, що вчинив після цього хлопчик, змусило містян ухвалити закон – в місті Ултар відтоді заборонено вбивати котів чи кішок.

Дерево 3/10 ↴
в оригіналі «The Tree»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 106
Катерина Фармега і Дмитро Лютий, аудіокнига

На горі Меналус, яка височіє над Аркадією, стоїть маєток, а в ньому живуть два скульптори – Калос і Мусідес. Попри те, що вони є найвеличнішими скульпторами свого часу, вони не борються один з одним – вони найкращі друзі. Якось вони отримують замовлення від Сиракузького Тирана на дві статуї. Тиран сподівається, що вдвох вони об’єднають зусилля і створять чудесні витвори мистецтва, які раніше не вдавалося створити навіть їм. Та згодом Калос помирає. Виконуючи його бажання, Мусідес саджає на могилі свого товариша оливкове дерево, яке, вирісши, до страху нагадує людську форму.

Селефаїс 5/10 ↴
в оригіналі «Celephaïs»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 111
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 32 (під назвою «Целефес»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 21
Ірина Храмченко, онлайн

Сни Куранеса завжди були чимось більшим за звичайні фантазії. Він подорожував дивними країнами, а одного разу набрів на Селефаїс – місто, яке він уже відвідував у дитинстві, але був змушений залишити, коли його розбудили. Тепер він повернувся в Селефаїс, а звідти на кораблі вирушив до країв, про які так багато чув. Але йому не судилося туди дістатися, бо він знову був розбуджений. Марно він намагається знову побачити Селефаїс, не допомагають навіть наркотики, допоки одного разу не закінчуються на них гроші, він покидає дім і, ніким не бачений, знову зустрічає омріяне місто.

З позамежжя 5/10 ↴
в оригіналі «From Beyond»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 118
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 154 (під назвою «Поза буттям»)
Олександр Артамонов, онлайн (під назвою «З потойбіччя»)

Кровфорд Тіллінґаст балансує на межі фізики і метафізики. Він на порозі значного відкриття, але його друг просить Тіллінґаста опам’ятатися. Розлючений вчений виганяє друга зі свого дому, але через десять тижнів запрошує знову. Він хоче показати прилад, який йому вдалося сконструювати. Цей прилад допомагає розширити доволі обмежений діапазон людських відчуттів. Коли Тіллінґаст вмикає прилад, його друг спочатку чує непередавані звуки, потім відчуває чужу присутність і нарешті сприймає світ, який існує разом з нашим, але ми його не здатні побачити.

Храм 4/10 ↴
в оригіналі «The Temple»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 127

Розповідає Карл Гайнріх, капітан німецького підводного човна. Його команда успішно потопила британське судно «Вікторія» і чекає у водах Атлантичного океану на свою наступну жертву. Після того, як човен піднявся з-під води, зовні на ньому знайшли, очевидно, одного з британців, який намагався врятуватися, зачепившись за човен. Звісно ж, він був мертвий. У нього знайшли амулет зі слонової кістки, на якому був викарбуваний молодик у лавровому вінку. Один з офіцерів, лейтенант К’єнце забрав його собі як сувенір. Після цього невдачі почали переслідувати човен. Він зламався, команда втратила глузд і всіх довелося вбити. Залишився тільки капітан, коли течія принесла підводний човен до затонулого міста з величним храмом.

Ньярлатотеп 5/10 ↴
в оригіналі «Nyarlathotep»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 142
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 38
Олександр Артамонов і Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Ньярлатхотеп»)

Ніхто не знає, звідки з’явився Ньярлатотеп. Сам він стверджує, що його домом 27 сотень років тому був Єгипет. Відомо тільки одне – куди приходить Ньярлатотеп, там зникає спокій; глибокої ночі чутні крики тих, кому сняться кошмарні сни. На своїх виступах він творить дива, і слава його шириться. Втім, одного разу глядачі збираються достатньо скептичні, щоб обізвати його шарлатаном. Той виганяє їх і хай вони спочатку посміхаються, та все ж починають нервово оглядатися, коли світло ліхтарів блимає і гасне. Публіка пускається врізнобіч і назавжди зникає у пітьмі.

Малюнок у будинку 5/10 ↴
в оригіналі «The Picture in the House»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 146
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 49 (під назвою «Ілюстрація в давній книзі»)

Автор цієї історії подорожує сільською місцевістю Нової Англії з метою проведення генеалогічних досліджень. На безлюдній стежці його застає злива, і єдиний притулок – стародавній будинок, в якому герой рятується від дощу, а потім починає з цікавості розглядати інтер’єр, який міг би бути мрією антиквара. Згодом на другому поверсі він чує кроки і звідти спускається старезний чоловік із сивою бородою. Він виявляється напрочуд гостинним і охочим до розмови. Однак оповідач починає відчувати дедалі більший дискомфорт, коли господар розповідає про улюблену ілюстрацію в одній із книг – ту, на якій зображений м’ясник з африканського племені канібалів – і старий господар зізнається, що йому було б цікаво відчути те ж, що відчував м’ясник із книги.

Факти стосовно покійного Артура Джерміна та його родини 4/10 ↴
в оригіналі «Facts Concerning the Late Arthur Jermyn and His Family»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 156
Біла мавпа. Правда про смерть Артура Джерміна і його сім’ю, Орієнтир (під назвою «Біла мавпа. Правда про смерть Артура Джерміна і його сім’ю»)

Рід Джермінів здавна вважався пришелепкуватим. Вейд Джермін, дослідник небаченої Африки, блукав джунглями Конго. На Чорному континенті він також познайомився зі своєю дружиною. Повернувшись додому, він розповідав божевільні речі, за що отримав квиток у психіатричну лікарню. Найбільше він непокоїв розповідями про місто білих мавп, які він приніс від африканських тубільців. Всі нащадки Вейда закінчили життя трагічно. Здавалося, божевілля і потворність передавалися у спадок. Артур Джермін теж зацікавився містом мавп посеред джунглів. Під час експедиції йому пообіцяли надіслати давню реліквію цього дивного народу, але отримавши її, він перериває на собі рід Джермінів.

Безіменне місто 6/10 ↴
в оригіналі «The Nameless City»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 167
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 55
Олександр Артамонов, онлайн

Араби уникають Безіменного міста і воліють не згадувати про нього. Саме тут божевільний Абдулла Альхазред шукав натхнення. Не дарма дурна слава ходить про Безіменне місто. Воно стояло тут ще до появи єгипетської цивілізації, коли думка тільки зароджувалася в неосвічених головах. І опустіло воно також задовго до цього. Минули століття, і один відчайдух навідується сюди. Місто лякає його, проте прагнення дослідити незвідане переважує, і одного вечора він знаходить у найбільшому храмі вузенький отвір. За ним ховаються безкінечні східці, які ведуть до зали внизу. В тій залі мандрівник дізнається історію забутого народу, а, може, й бачить його на власні очі.

Пошуки Іранона 4/10 ↴
в оригіналі «The Quest of Iranon»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 181
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 43

Сім земель пройшов Іранон у пошуках мармурового міста Айра. Всюди він питав, де знаходиться його рідне місто, та ніхто не міг йому відповісти. Тож він співав про свої спогади і надії, а люди насміхалися з нього, тому що ніхто не вірив у пісні, а ті, хто слухав, зазвичай були охочими до вина і розваг. Якось Іранон зустрічає хлопчика Ромнода, який теж є великим мрійником. Ромнод умовляє Іранона відшукати Унаї, де цінують пісні. Але воно виявляється не тим містом, яке шукав Іранон. Через багато років, коли Ромнод помирає, Іранон, який дивним чином зберіг свою молодість, знову вирушає на пошуки Айри. І одного разу він зустрічає пастуха, який вказує йому дорогу додому, куди він доходить на схилі літ.

Місячні болота 4/10 ↴
в оригіналі «The Moon-Bog»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 188
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 91 (під назвою «Місячне болото»)

Деніс Баррі викупив старий родинний маєток в Ірландії і переїхав туди з Америки. Цей маєток оточують мальовничі болота, але Баррі не надто любить, коли земля ніяк не використовується, тому вирішує осушити болото. Після цього селяни і слуги йдуть геть. Їх непокоять давні моторошні легенди про руїни на далекому острові посеред болота. Баррі доводиться запросити робітників з інших країв, але ті чомусь не висипаються. Виявляється, що приїжджі робітники вночі танцюють на болоті з нечистими силами, а вранці забувають про це.

Ex Oblivione 4/10 ↴
в оригіналі «Ex Oblivione»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 197
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 52
Поклик Ктулгу, Komubook, с. 421
Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Із забуття»)

На схилі віку безіменному герою остогидло життя. Дедалі частіше він шукає притулку у снах і вдається до послуг наркотичних речовин, щоби втекти від реальності. У своїх мріях він шукає золоту долину, а в ній – порослу виноградною лозою стіну і бронзові двері на ній. За дверима, він читав, знаходиться прекрасний край. Інші ж писали, що там живе незрівнянний жах. Нарешті герой знаходить наркотик достатньо сильний, щоб відчинити бронзові ворота і ступити всередину.

Інші боги 4/10 ↴
в оригіналі «The Other Gods»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 199
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 103
Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Інші Боги»)

В давні часи земні боги жили на вершинах гір. З часом смертні люди почали освоювати землі вище і вище, допоки у богів не залишилося єдиної домівки – незвіданого Кадата, куди людям підійматися заборонено. Проте боги іноді відвідують свої старі домівки, сумуючи за минулим. Барзай Мудрий дуже добре знається на звичках земних богів, він навіть вважає себе розумнішим за них. І він бажає побачити їх на власні очі. Взявши супутником молодого жерця Атала, він прямує до гори Гатеґ-Кла, і, коли він впевнюється, що боги навідалися на її вершину, він лізе до них. Однак зустрічає він там зовсім не тих, кого очікував.

Сторонній 6/10 ↴
в оригіналі «The Outsider»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 205
Крилата смерть, Фоліо, с. 23 (під назвою «Потойбічний»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 37
Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Ізгой»)

Він живе у замку, оточеному щільним кільцем лісу. Він ніколи не бачив неба, сонця, місяця і зорь. Здається, він вічно жив тут і жив сам. Над замком височіє вежа, яка тягнеться вище неба, і, попри те, що сходинки давно зруйнувалися, він лізе вверх по стінах. Діставшись вершини і знайшовши вихід, він дивується, бо бачить не жадане небо, а старовинний цвинтар коло церкви. Довго він блукає цим місцем, поки не натрапляє на замок, де веселиться юрба людей, яких він ніколи не бачив, але читав про них. Однак у замку чомусь здіймається паніка, натовп тікає врізнобіч і він знову залишається наодинці, щоб дізнатися, в чому річ.

Музика Еріха Цанна 7/10 ↴
в оригіналі «The Music of Erich Zann»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 212
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 124 (під назвою «Музика Еріха Занна»)
Діана Губарець, онлайн

На вузькій і темній вулиці Рю д’Осей, яка тягнеться до вершини одного з пагорбів Парижа, жив німецький майстер гри на віолі Еріх Цанн. Тепер цю вулицю неможливо знайти, але саме тут, як розказує оповідач, він деякий час прожив у часи свого студентства. Еріх Цанн творив надзвичайну музику, зовсім не схожу ні на що раніше чуте. Його віола видавала ноти, які від неї ніхто не міг очікувати. Одного вечора маестро вирішив написати для оповідача пояснення свого таланту, оскільки був німим. Втім, дописати своє одкровення йому не судилося, адже з-за вікна увагу привернула інша мелодія.

Люба Ерменґард, або Серце сільської дівчини 2/10 ↴
в оригіналі «Sweet Ermengarde»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 221

Пародія на бульварне чтиво від Лавкрафта. Ерменґард Вуглик, якій зо тридцять, прикидається шістнадцятирічною. Її руки і серця добиваються двоє – підступний Кавалер Патик і простак Джек Мужик. Патик погрожує відібрати у Вугликів землю, якщо одруження не відбудеться. Але Ерменґард і Джек (наче) кохають одне одного, і обидва опиняються у місті, де сподіваються заробити грошей і врятувати землю від лихого Кавалера.

Гіпноc 5/10 ↴
в оригіналі «Hypnos»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 231
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 73

За вже звичним для Лавкрафта сюжетом, двоє друзів шукають порятунку від реального світу у снах. Для ширших відчуттів вони експериментують з наркотиками. Словами неможливо передати те, що вони переживають у своїх снах, тому що сни вимагають вже наступного рівня сприйняття. В одній зі своїх подорожей одного з друзів зупиняє перешкода, в той час як другий продовжує свій політ фантазій. Прокинувшись, він перестає бути на себе схожим: щось химерне він побачив там, куди перший не зміг потрапити. І відтоді вони змушені будь-яким чином уникати сну і того, що він ховає.

Що приносить місяць 5/10 ↴
в оригіналі «What the Moon Brings»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 239
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 39 (під назвою «Що приносить місяченько»)

Місячне світло спотворює навіть те, що вдень так любо нашому серцю. В цьому переконується оповідач. Він ненавидить і боїться місяця. Опинившись в саду, він його геть не впізнає. Сад тягнеться безкінечно, а навкруги стоять лише зловісні дерева, кущі і скульптури. Оповідач у страху біжить уздовж струмка, в якому він бачить обличчя мертвих, сховані в пелюстках квітки лотоса. Струмок перетворюється на річку, а вона впадає в море. Тепер він стоїть перед морем мерців і хоче заговорити до них і втекти одночасно, аж поки не бачить у морській безодні дещо більш приголомшливе і не вирішує приєднатися до них.

Азатот 4/10 ↴
в оригіналі «Azathoth»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 241
Крилата смерть, Фоліо, с. 64
Анатолій Пітик, Світ фентезі, 2014, 10-11, с. 68

Холодне сіре місто нещадне до тих, хто прагне мріяти. Один чоловік ледь не божеволіє у своїй квартирі, вікна якої виходять тільки на інші вікна, тому починає вдивлятися вище і далі – в небо. З роками він пізнає багато таємниць, аж якось небо сходить до нього і зливається в одне ціле із затхлим повітрям квартири, яку тепер заполоняють небачені досі дива.

Герберт Вест – Реаніматор 7/10 ↴
в оригіналі «Herbert West—Reanimator»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 243
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 3 (під назвою «Герберт Вест, реаніматор»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 77 (під назвою «Герберт Вест – реаніматор»)

Розповідь веде безіменний оповідач, який довгий час був асистентом широковідомого доктора Герберта Веста. Вдвох вони навчалися на медичному факультеті Міскатонікського університету в Аркхемі. Ще зі студентських років Вест захопився ідеєю оживлення померлих. Оповідач допомагав йому в цьому з самого початку. Після перших більш-менш вдалих дослідів на тваринах, вони перейшли на людей. Але кожна спроба провалювалася з тієї причини, що для оживлення потрібен свіжий труп, інакше клітини мозку відмирають і оживлені мерці не здатні адекватно функціонувати.
З часом Вест визначив ідеальну формулу для оживляюючого розчину, який він вводив у тіло мерців. Досягнувши першого успіху, він не зупинився і почав нові експерименти. Це вже був потяг не до науки, а збочення, бо тепер його метою стало оживлення окремих частин тіла або оживлення людей із чужими частинами тіла. Він досягав дедалі більших успіхів, але деяким його «пацієнтам» вдавалося втекти до того, як він їх застрелював, щоби позбутися доказів своєї моторошної діяльності. Герберт Вест все частіше озирався через плече, очікуючи, що хтось із його піддослідних кроликів повернеться, щоби помститися за знущальне існування на цьому світі.
Це перший настільки продуманий твір Лавкрафта. Всі його попередні були або розповідями, або нарисами. І зазвичай сюжет їхній був пов’язаний зі світом снів. «Герберт Вест – Реаніматор» радше схожий на класичні жахи, ніж на раннього Лавкрафта. Він нагадує Франкенштейна, гру з життям і смертю. Проте це найкраща праця молодого Лавкрафта.

Пес 5/10 ↴
в оригіналі «The Hound»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 278

За задумом Лавкрафта, на кожного нещасного Сент-Джона, який займається огидними справами, повинен існувати один безіменний оповідач, який переживе Сент-Джона, щоб розказати нам його жахливу історію. Цього разу двоє друзів стали розкрадачами могил, тому що через вабу до огидного їм набридли всі напрями мистецтва, а потім і декадансу виявилося для них замало. Одного разу вони викрадають нефритовий амулет, про який ходить недобра слава. Вдома їх починають переслідувати незбагненні речі, а найчастіше вони просто чують далекий собачий гавкіт. Сент-Джону судилося першим зустріти звіра.

Зачаєний жах 6/10 ↴
в оригіналі «The Lurking Fear»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 287
Крилата смерть, Фоліо, с. 39 (під назвою «Страх, що зачаївся»)

Увага громадськості була прикута до Буремної Гори, коли біля її підніжжя ціле поселення провалилося під землю. Ніхто не вижив і найдивніше, що всі тіла були понівечені якимось звіром. Та для місцевих це не стало новиною. Вони давно остерігаються гори і маєтку Мартензів, який стоїть на її вершині. Родина Мартензів була відлюдкуватою, а потім взагалі зникла – вони або всі повмирали, або поїхали геть. Та мешканці навколишніх сіл з острахом згадують їх і вважають, що дух убитого Яна Мартенза під час буревіїв шукає собі жертв.
Цього разу катастрофа здійняла багато галасу і в цю глибинку приїхав мисливець за надприродним. Нелегко йому доводиться докопуватися до істини (а копати йому доводиться в буквальному сенсі): двоє його помічників зникають, і смерть журналіста, який потім йому допомагає, неможливо пояснити. Загадкові події пов’язані з родиною Мартензів. Але як? Зрештою, наш герой зізнається, що краще цього б ніколи не знав, бо тепер немає такого препарату, який заспокоїв би його нерви під час грози.
Якщо уявити концентрованого Лавкрафта, то він би містив химерні легенди з глибинки Нової Англії, де дегенерація спотворила місцевий народ до рівня напівмавп, і трохи більш цивілізована юрба в паніці озиралася на менш цивілізовану ватагу. Потім Лавкрафт додасть сюди ще поклоніння первісним богам, але поки що й цього достатньо.

Щури у стінах 6/10 ↴
в оригіналі «The Rats in the Walls»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 311

Ексгемський пріорат, давній родовий маєток де ла Поерів біля англійського містечка Анчестер отримав нового господаря. Нащадок англійського роду викупив його у теперішніх власників – родини Норрісів. Від будинку залишилися здебільшого стіни, але в 1923 останній з Делапорів (з американською версією прізвища після поколінь, прожитих на новій батьківщині) завершив реконструкцію і в’їхав, щоб доживати тут свій вік. Скоро він дізнається про легенди моторошні, але в той же час обділені конкретикою, про свій проклятий рід і втечу пращура за океан. І досить скоро сам переконується, що ці легенди існують не даремно.
Глибокої ночі чутно, як між стінами шарудять щури. Їхній шурхіт чутний тільки де ла Поеру (який змінює написання свого прізвища на традиційне) і котам, яких обожнює новий господар. Досліджуючи джерело цього дивного явища, де ла Поер разом з Едвардом Норрісом виявляють, що у підвалі є потаємний люк. Разом з археологами, яких вони запрошують із Лондона, вони спускаються вниз і дізнаються про підземелля, якому, можливо, тисячі років, вкрите кістками англійців, римлян і навіть доісторичних людей, а крім них – незліченних щурів.
Як я писав, при розгляді книги «Дім на перетині світів» Вільяма Хоупа Ходжсона порівняння з Лавкрафтом неминуче. У нього дім Самітника теж стояв над прірвою, а у безмежному підземеллі ховалися потвори, віддалено схожі на людей, і вони не давали спокійно жити господареві.

Невимовне 6/10 ↴
в оригіналі «The Unnamable»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 334
Крилата смерть, Фоліо, с. 79 (під назвою «Неназване»)
Олександр Артамонов, онлайн (під назвою «Неназиване»)

Двоє друзів – Картер і Джоел Ментон прогулюються по кладовищу і полемізують з приводу того, чи доцільно в літературі залишати деякі явища неназваними. Ментон вважає, що все піддається класифікації згідно з п’ятьма відчуттями та інтуїцією. Картер в якості контраргумента наводить реальну історію, про яку колись писав. На початку 18-ого століття поховали самотнього чоловіка, але його дім боялися чіпати. Щось ховалося за зачиненими дверима горища. Як виявилося, поховали чоловіка на цьому ж цвинтарі, а дім – он-де недалеко. І щось невимовне теж їм доводиться зустріти.

Свято 6/10 ↴
в оригіналі «The Festival»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 343
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 146 (під назвою «Фестини»)

Раз на сто років у прибережному місті Кінґзпорт проходить язичницький ритуал Йоль, який був попередником християнського Різдва. На свято з іншого міста запрошений нащадок давнього місцевого роду. Кінґзпорт зустрічає його засніженими порожніми вулицями. Він дістається будинку своїх далеких родичів і разом вони йдуть у церкву. Звідти по спіральних сходах їм доводиться спуститися на місце дійства. Приїжджий чоловік ледь не непритомніє, коли на поклик народу з’являються крилаті примари, але обличчя, яке сповзає з голови родича, стає останньою краплею. Гість прокидається вже в лікарні.

Покинутий будинок 7/10 ↴
в оригіналі «The Shunned House»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 355
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 82

Щось зовсім не схоже на типового Лавкрафта. Натяки на жах тонші за будь-які інші його спроби. Оповідач разом зі своїм дядьком цікавляться горезвісним будинком Гаррісів у Провіденсі. У нього довга історія. Тут загадковим чином померло багато людей, які зазвичай просто чахнули на очах. Двоє шукачів докладають чимало зусиль, щоб наблизитися до істини. Вирішальною деталлю головоломки стає згадка, що раніше ця земля належала французові Етьєну Руле, який, схоже, був змушений тікати спочатку з Франції, а потім з іншого міста на східному узбережжі, через свої релігійні переконання. Хоча історія має властивість спотворюватися з часом.
Тож, двоє сміливців вирішують провести ніч у будинку і очистити його від будь-якої нечистої сили, яка його населяє, – вони доходять висновку, що саме вона була причиною численних смертей на цьому місці. Гірше те, що їм невідомо, яку форму приймає ця сила. Звісно, ходять чутки про плісняву з людським контуром, про дивне світіння і випари. Всі ці не настільки кошмарні прояви вони бачать тієї ночі, однак пізнати справжню подобу ворога не готові.

Жах Ред Гука 8/10 ↴
в оригіналі «The Horror at Red Hook»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 387

Поліцейський з Нью-Йорка Томас Мелоун вимушений взяти відпочинок і поїхати в провінційне містечко. Він пережив жах Ред-Гука і тепер просто не може жити у місті, де йому ввижаються будинки на зразок того, де надприродне видовище познущалося з його психіки.
Тоді він займався справою контрабанди людей, алкоголю і менш збагненних речей у бруклінському районі Ред-Гук. Цей район давно носив лиху славу через суміш мігрантів, які тягнулися сюди, через їхні містичні вірування і рід їхньої діяльності, який складно пояснити. З цими зловісними людьми якимось чином був пов’язаний Роберт Сайдем, начебто респектабельний нащадок нідерландського роду. Сайдем цікавився окультними книгами, а також організував незаконне ввезення курдів. З якою метою він насичував Ред Гук єзидами-дияволопоклонниками – невідомо. Є лише здогадки, що це якось пов’язано з галасними ритуалами, які проводили у підвалі місцевої церкви. Всі поліцейські рейди закінчувалися безрезультатно.
Всіх здивувало, коли Сайдем оголосив про одруження з Корнелією Ґерітсен. Втім, їхній медовий місяць закінчився трагічно: тільки-но корабель відплив від пристані, їхні спотворені тіла були знайдені матросом, який від побаченого одразу втратив здоровий глузд. Група невідомих спустилася на борт човна і забрала тіло Сайдема. У цей же час у Ред-Гуку піднімається хвиля неспокою, наближається дещо лихе. З цієї причини поліція вирішує влаштувати масовий рейд на будинки зі скупченням іммігрантів, де відбуваються небачені речі, які легше за все назвати жертвоприношеннями. Томас Мелоун обшукав будинок Сайдема, про смерть якого йому ще не було відомо, увірвався в підвал і потрапив на божевільну церемонію за участі всіх можливих демонів. Чи це сон, чи реальність – йому краще не дізнаватися.
Вперше відчувається справжній талант Лавкрафта. Протагоністу і антагоністу приділяється незначна увага. У центрі оповідання стоїть сам Ред-Гук, образ якого опрацьований детальніше за будь-який людський. Подібний характер для місцевості вже створювався у «Вулиці», над якою згустилася атмосфера лиха і ненависті. Не увівши в дію власних богів, Лавкрафту все ж вдалося створити картину космогонічного жаху, яким він славиться. Єдине що, можна було би подовжити опис саме цієї сцени і підвести героя до абсолютного божевілля. А так він обійшовся, можна сказати, легким переляком.

Він 6/10 ↴
в оригіналі «He»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 416

Атмосфера старого Нью-Йорка залишила місто. На зміну величному колоніальному духу прийшли смагляві обличчя, з чиїх уст лунають незнайомі слова. Герой-поет гадав, що їде у велике місто, щоб відчути його унікальний смак, проте його чекає розчарування. Лише вночі місто знову набуває таємничих рис і нагадує колишнього себе. На одній із таких прогулянок по заснулому місту герой зустрічає незнайомця. З одного боку, він лякає, дещо моторошне ховається у його обличчі, яке лише іноді помітно у світлі ліхтарів. З іншого боку, перед його пропозицією неможливо встояти, бо він пропонує екскурсію по місту, яким його мало хто бачить.
Тож, вдвох вони вирушають на прогулянку. Вулиці і двори трансформуються, наче вони подорожують у часі. Наприкінці вони дістаються будинку незнайомця. Там він розповідає, що у спадок йому дістався секрет, як індіанці могли бачити світ, який існує в інші часи. Але споглядання однієї з епох переривається, і незнайомцю доводиться розплачуватися за вкрадений секрет.

У склепі 5/10 ↴
в оригіналі «In the Vault»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 428
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 81 (під назвою «У крипті»)
Юрій Даценко і Дмитро Лютий, аудіокнига

Джордж Бірч був дуже недбалим трунарем, всі його труни були хисткими. Взимку 1881 року дев’ять небіжчиків зібралося у склепі, бо копати у промерзлому ґрунті було неможливо. Одного квітневого дня Бірч береться за роботу, але під час перебування в склепі двері зачиняються протягом і їх заклинює. Єдиний порятунок – збудувати східці з трун і пролізти через отвір над дверима. Довго він працює, до півночі, і, вилізаючи нагору після фінальної передишки, його ноги провалюються у прогнилу труну, з якої він ледве вибирається. Все ж він видирається зі склепу і доповзає до найближчого будинку з пошматованими гомілками. Після того як доктор оглядає і розпитує нещасного, то біжить у склеп, де його здогадки підтверджуються: Джордж Бірч провалився у труну колись мстивого Асафа Соєра, якому трунар обрізав гомілки, щоб той помістився у замалу для нього труну. Саме тому небіжчик поквитався – око за око, гомілки за гомілки, якщо можна так сказати.

Холод 6/10 ↴
в оригіналі «Cool Air»

Том I, Видавництво Жупанського, с. 437
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 63 (під назвою «Холодне повітря»)
Марія Перечинська і Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Холодне повітря»)

На четвертому поверсі пансіонату, яким володіє місіс Ерреро, живе доктор Муньйоз. На вигляд він старий і хворобливий. Ба більше, він блідий як смерть. В своїй квартирі штучним способом він постійно підтримує низьку температуру, начебто через певну хворобу, яка не дозволяє йому переносити спеку. Його сусіда, який живе на поверх нижче, дуже цікавлять розповіді доктора про досліди з метою продовження свого віку. Але разом з тим, коли він перебуває в цій квартирі, у нього мурашки бігають по спині – від холоду і від чогось поки що не усвідомленого.
Однієї ночі у доктора Муньйоза ламається охолоджувальний пристрій, запчастини до якого можна дістати тільки вдень. Коли ж сусід приходить з ремонтниками, то усвідомлює, що Муньйоз зайшов занадто далеко зі штучним продовження життя, – вісімнадцять років підтримуючи тіло у формі після своєї смерті.


Том II
Поклик Ктулху 8/10 ↴
в оригіналі «The Call of Cthulhu»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 5
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 48
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 123 (під назвою «Поклик Ктулгу»)
Колір зла, КСД, с. 134 (під назвою «Поклик Ктулгу»)
Журнал «Всесвіт», 2010, №5-6, с. 135

Коли зорі займуть відповідне положення, земля здригнеться і планетою поповзуть чутки про повернення доісторичних богів, яких доглядає у морській безодні Ктулху. Тоді кільканадцять мільярдів людей відкриють свої примірники Лавкрафта і читатимуть до останнього подиху. Однак велетенські пінгвіни закрекчуть своєю сардонічною посмішкою, Мі-Го луснуть зо сміху, розпоросивши спори у нижні шари атмосфери, а голова Лавкрафта, яка зберігається в Міскатонікському університеті окремо від тіла, прошепче: «З першим квітня».
Оповідання «Поклик Ктулху» ведеться у вигляді рукописної сповіді Френсіса Вейланда Терстона, який після смерті свого двоюрідного дідуся Джорджа Ґеммелла Енґелла у 1927 році знаходить серед його речей один незвичайний документ під назвою «Культ Ктулху». Він у свою чергу складається зі свідчень двох інших людей і купи газетних вирізок, які стосуються подій, які мали місце навесні 1925 року.
Отож, в першій частині йдеться про незвичайні сновидіння, які Генрі Ентоні Вілкокс почав бачити після незвичного для Нової Англії землетрусу. Йому ввижалося підводне місто з архітектурою, яка не піддається поясненню. Запам’ятався йому барельєф, який він після пробудження відтворив у майстерні. На ньому було зображено антропоморфне створіння з головою восьминога. Цей монстр нагадав Енґеллу статуетку, яку він бачив у 1908 році. Тоді, згідно з другою частиною документа, луїзіанський детектив Джон Реймонд Леґресс звернувся до знавців старовини з проханням розповісти про знахідку, отриману під час одного з рейдів. У диких болотах тоді було затримано декілька десятків деградованих і божевільних послідовників невідомого культу. Поклонялися вони божеству, чия подоба була відображена у статуетці. Енґелл поєднав окремі свідчення і дійшов висновку, що певний доісторичний культ досі залишився у світі, проте невдовзі старий загадково помер.
Знахідки двоюрідного діда неабияк зацікавили Терcтона, проте на цьому би все закінчилося, якби він не натрапив на газетну статтю про норвежця Ґустава Йогансена. Ознайомившись з нею, він навідується до його дому в Осло. На жаль, той вже помер, але залишив по собі журнал. У 1925 році одночасно с божевільними снами Вілкокса Йогансен разом з екіпажем плив Тихим океаном. Їм довелося пережити бурю, напад агресивно налаштованого місцевого племені і нарешті жах на невідомому острові. Вони на власні очі побачили місто неможливої архітектури, яке Вілкокс бачив тільки у снах, і зустріли те чудовисько, на появу якого чекали культисти з Луїзіани.
Чому саме Ктулху став поп-зіркою, якщо Лавкрафт створив цілий пантеон богів? На мою думку, інших богів людський розум просто не може осягнути думкою. Навіть сам Ктулху, їхній жрець, створіння, підневільне верховним богам, зводить людей із розуму своїм виглядом, тому складно уявити, на що здатні інші. Цікаво, що другий за популярністю (але це не точно) – Ньярлатотеп – теж всього-на-всього посланець богів, тобто теж займає щось на кшталт нижчої посади. Він може приймати форму, зрозумілу смертним. А інші перебувають у напівтемряві і недосяжні для нас.

Натура для Пікмана 7/10 ↴
в оригіналі «Pickman’s Model»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 41
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 103 (під назвою «Пікменівська модель»)
Діана Губарець, онлайн (під назвою «Натурник Пікмена»)

Річард Аптон Пікман був найталановитішим художником. У цьому зізнається Тарбер своєму другові Еліоту. Однак його праці викликали дедалі більшу огиду і страх, тому мистецькі кола Бостона зрештою відхрестилися від нього. Один тільки Тарбер не міг вгамувати свого захоплення реалістичністю нанесених на полотно жахіть. Відчуваючи його довіру, Пікман запросив свого останнього прихильника до своєї студії. Там він показав йому незавершені картини: всі вони виглядали неприродно реалістично. Зображали вони антропоморфних істот із собачими обличчями, зазвичай під час харчування. Їхніми стравами завжди були люди.
Після цього Пікман повів Тарбера у підвал, де знаходилася наймерзенніша картина – портрет однієї з потвор. Він жахав своєю реалістичністю. Істота не тільки виглядала живою, але й надзвичайно нагадувала людину. Тарбер помітив причеплену поряд фотографію, яку Пікман використовував для створення фону картини, і взяв її. Та раптом Пікман дістав револьвер, і Тарбер, збентежений, несвідомо поклав фотографію до кишені. Якийсь шерех доносився із сусіднього приміщення, тому Пікман вийшов туди. Тарбер почув бурмотіння, шум метушні, а за ним шість пострілів. Коли Пікман повернувся, то пояснив, що довелося пристрелити голодних щурів, які лізли з-під землі. На цьому завершився візит Тарбера, і він пішов додому. Вдома він поглянув на фотографію, яку мимоволі захопив із собою: на ній був взагалі не фон, а живе чудовисько. А Пікмана більше ніхто не бачив.
Ця розповідь де в чому перекликається із «Зачаєним жахом». Описані потвори теж дещо нагадують деградованих нащадків людей, які перебралися під землю і перейшли на харчування людьми.

Таємничий будинок у туманній височині 6/10 ↴
в оригіналі «The Strange High House in the Mist»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 58
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 120 (під назвою «Дивна хатинка на стрімчаку в імлі»)

На північ від рибальського містечка Кінґзпорт височіє круча, а на кручі стоїть старовинний будинок. Містяни його бояться і вірять, що стоїть він там споконвіку, і ніхто не наважується до нього наближатися, дарма що видимої стежки до нього немає, а по прямовисній скелі ніхто до нього не полізе.
На відпочинок до Кінґзпорта приїжджає філософ Томас Олні з родиною. За своє життя він побачив багато чого і буденні речі викликають у нього тільки нудьгу. Тому він полюбляє залізти якнайвище над урвищем і споглядати ранковий туман, отримуючи від цього насолоду. Проте найбільше йому хочеться відвідати будинок у височині. Одного ранку він виходить за місто і починає шукати дорогу до нього. Після довгих блукань він пробивається до будинку, але розуміє, що єдині двері знаходяться прямо над урвищем і до них не дістатися. Тоді через них якимось чином приходить господар будинку і впускає Олні через вікно. Довго він розповідає тому про давні часи і в певний момент до нього приходять гості – древні боги і божества, Нептун, Ноденс та інші, і веселяться вони усю ніч. З того часу Олні більше не шукає нічого нового і цікавого, звичайне життя перестало бути для нього нудним і, схоже, уява покинула його.

Срібний ключ 6/10 ↴
в оригіналі «The Silver Key»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 69
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 159

Рендольф Картер загубив шлях до світу снів. Колись він вільно подорожував невідомими стежками, відвідував чарівні міста і знав імена легендарних богів. Тепер повсякденність поглинула його. Оточуючі глузували з цього уявного світу і привчали вірити у реальні речі. Тож, до тридцяти років Картер перестає відвідувати світ фантазій. Втім, він розуміє безглуздість реального світу і шукає порятунку у потаємних знаннях. Але вони приводять його тільки до страхіть чи розчарувань.
Попри це, після цих пошуків його сни знову стають дедалі яскравішими. Це не фантастичні місця його юності. Але в них він зустрічає свого двоюрідного діда, який вже давно помер. Той розповідає йому, де дістати срібний ключ, який стане йому у пригоді, та не каже, як саме. Картер знаходить ключ і через якийсь час відчуває, що має їхати до старого будиночку в лісі, де в дитинстві він часто навідував свого двоюрідного діда. Пробираючись по пагорбу через ліс, Картеру починають ввижатися речі, давно зниклі, і непомітно він сам стає хлопчиком і вже не може згадати, звідки у нього взявся ключ. Він не виправдовується перед дідусем і бабцею за те, що гуляв допізна у лісі. А наступного дня він відносить ключ до лісу і несвідомо встромляє його у знайдену шпарину. Після цього, зізнаються родичі, малий Ренді перемінився і став, як ніхто, багатий на уяву.

Сновидні пошуки незвіданого Кадата 7/10 ↴
в оригіналі «The Dream-Quest of Unknown Kadath»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 83
Тінь над Інсмутом, Фоліо, с. 247 (під назвою «У дрімотних пошуках незвіданого Кадату»)

Казки від дядечка Лавкрафта – це цілком можливо. «Сновидні пошуки незвіданого Кадата» нагадали мені «Хроніки Нарнії», настільки цей роман анти-моторошний на тлі інших творів.
Уві сні Рендольф Картер декілька разів бачить невідоме мармурове місто, яке зачаровує його. Проте боги більше не дають йому споглядати цю красу і на жодну молитву не відповідають. Тому Картер вирішує будь-що дістатися останньої схованки земних богів – гори Кадат у світі снів, дороги до якої не знає ніхто – і вмовити їх знову дозволити поглянути на місто, яке приходило йому у сні. Наймудріші люди, яких він зустрічає на своєму шляху, радять відмовитися від цієї мети, бо Кадат охороняють Інші боги – божевільні боги космосу, яким немає справи до бажань людей, але вони готові ревно захищати спокій земних богів. Картер долає чимало труднощів, потрапляє в полон, знаходить ворогів і союзників. Нарешті він здогадується, де шукати Кадат, і вирушає туди, сподіваючись, що скоро йому вдасться знову відвідати чарівне місто.
Світ сну – безмежний, все, що існує в ньому, створено тими, кому воно наснилося. І сновиддя різних людей поєднуються в одне. Тут живе Куранес, чиє тіло знайшли десь на англійському узбережжі, але тут він став королем. Бейзіл Елтон, наглядач маяка, розповідав про тутешні моря. У підземному царстві володарює собакоголовий гуль, який колись носив ім’я Пікман. Зі всіма ними Картер знайомий, тому що він, як і вони, часто навідувався сюди у сні. Там вони шукали порятунку, проте кожен тепер має власну думку, що краще – чи сон, чи ява.

Справа Чарльза Декстера Ворда 9/10 ↴
в оригіналі «The Case of Charles Dexter Ward»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 199

Ілюмінати і масони – це вигадка. У темних закутках світу досі ховається таємне товариство, яке загрожує усьому людству. Вони здолали смерть і опановують знання, яке забрали з собою в домовину найвидатніші уми, воскрешаючи їх з небуття і знаходячи для них такі тортури, поруч з якими і пекло здаватиметься порятунком. Ці три чаклуни обдурили салемських мисливців на відьом, а четвертий – Чарльз Декстер Ворд – не з власної волі призвів до їхньої смерті, зустрівши трагічний кінець, який настав ще до їхнього.
Джозеф Кервен, Симон Орн і Едвард Гатчинсон здавна товаришували і у своїх темних справах підтримували один одного. Не дивно, що під час процесу над салемськими відьмами їх втрьох звинуватили у чаклунстві. Друзі сховалися хто куди, а Кервен переїхав у Провіденс, штат Род-Айленд, де і прожив майже вісімдесят років, не видаючи помітних ознак старіння. Ще задовго до смерті Кервена підозрювали у чаклунстві, хай би як він не намагався відбілити своє ім’я в очах містян. Зрештою, звинувачення у більш ніж лихих діяннях були підкріплені доказами, на його оселю було скоєно рейд, а в підземеллі під нею нападники стали свідками такого, про що заприсяглися ніколи і нікому не розповідати – настільки побачене було за межею здорового глузду.
За сто з гаком років після страхітливих подій, пам’ять про які очевидці даремно стерли з анналів історії, народився Чарльз Декстер Ворд. Він завжди цікавився старовиною, тому рано чи пізно йому судилося якимось чином дізнатися, що він є нащадком Джозефа Кервена. Про це зловісне ім’я у Провіденсі залишилися тільки чутки, але і їх достатньо, щоб розпалити інтерес юнака до свого пращура, і кожна нова відомість тепер наближає його до страшної і спокусливої правди – мерця можна підняти з могили і він розкаже свої таємниці. Ворд стає одержимим своїм предком, змінюються його звички, манера спілкування і навіть зовнішній вигляд. Увесь цей час за ним занепокоєно спостерігають його батьки і родинний лікар, доктор Віллетт, які змушені запровадити молодика до психіатричної лікарні. Поки молодший Ворд знаходиться під опікою, його батько і доктор Віллетт прямують до ферми, яку Чарльз винайняв для проведення дослідів з некромантії. Виявляється, ця будівля побудована на місці давнього житла Кервена, тому десь під нею ховаються підземні ходи. Старому Ворду стає зле і він не може продовжувати пошуки, проте доктор Віллетт спускається у підземелля, в якому стикається з жахіттями, здатними у мить пофарбувати волосся у сивину, позбавити клепок у голові чи змусити серце зупинитися.
Я тримаю у руках найкраще, що я прочитав у 2017 році. Те, що я відчуваю, складно передати словами, – так завжди буває, коли зустрічаєш дещо ідеальне або близьке до нього. Роман містить розлогий екскурс у минуле, де у подробицях розповідається про діяльність Джозефа Кервена. Лавкрафту вдається навдивовижу вдалий портрет некроманта, а ще краще – відтінки відношення до нього жителів Провіденса: від підозр і побоювань до вимушеного схвалення (чи радше спроб не вдаватися до несхвалення). Якщо одні містяни до останнього відмовлялися від рішучих дій проти чаклуна, то інших по-серйозному ніколи не переконала його показна товариськість, а дехто не приховував ворожого ставлення до нього із самого початку. Кульмінацією став масштабний напад, який нагадав «Жах Ред Гука» і поліцейський рейд на осередок богохульних жертвоприношень. Коли ж настала потреба у повторному викоріненні зла, то вийшло якось більш класично по-лавкрафтівськи: герой залишився наодинці і був вимушений самотужки брати на себе відповідальність…
Риса, яка відокремлює цей роман від попередніх творів – тут жах найбільше наближений до відчутного. Тут відсутній безкрайній космос з Азатотом у центрі порожнечі і міріадами безумних богів, які танцюють навкруги нього. Побачене, почуте і вловиме іншими чуттями та інтуїцією можна сприйняти і, на цей раз, хоч якось усвідомити. Тому що в основі твору – давні забобони, а не божевільні страхи вищого рівня. Попри згадку про Йоґ-Сотота, вона є тут лише частиною ритуалу з воскресіння мерців, а на справжню могутність цього божества і на способи поклоніння йому лише натякають – це надто тяжкий тягар для людського розуму, саме це і є страх незбагненного, зобразити який так довго намагався Лавкрафт.

Барва з позамежжя світу 8/10 ↴
в оригіналі «The Colour out of Space»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 346
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 188 (під назвою «Барва з-за меж Всесвіту»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 173 (під назвою «Колір, що зійшов з небес»)

В Аркгемі подейкують, що Еммі Пірс трошки несповна розуму, та навіть там з якимось непояснюваним острахом розповідають про сумнозвісне гибле пустище. Проте більше, ніж Пірс, про історію її появи не знає ніхто.
Колись навколо Аркгема жило багато фермерів, однак після подій 1882-83 років всі гідні люди покинули це місце. Не вдалося тут осісти і іммігрантам: щось незбагненне і не з цього світу їх тут переслідувало, і врешті-решт ця місцевість спустіла. Тільки Еммі Пірс залишився, та й то він живе майже на околиці Аркгема. У вісімдесятих тут було все по-іншому. Там, де зараз знаходиться відразливе гибле пустище, вкрите попелом, тоді стояла ферма Наума Ґарднера. Жив він із дружиною і трьома синами, і мав велике господарство. У червні 1882 року на його ділянці біля колодязя впав метеорит. Запрошені вчені і Еммі Пірс дивувалися з його властивостей, а досліди в лабораторії підтвердили, що матеріал, з якого він створений, не відповідає нічому відомому.
Завдяки цій події Ґарднер ненадовго став місцевою знаменитістю, допоки метеорит дивовижним чином не зник, вдарений шістьома блискавками за ніч. Проте далі фермера чекали лише невдачі. Прийшов час урожаю, і земля вродила овочі і фрукти небачених розмірів, але вони були гіркими і бридотними на смак. Тварини теж з часом змінили поведінку: коти і собаки зникли, свійські тварини марніли, а дикі кролі і білки пересувалися у неприродній спосіб. Ґарднери постійно до чогось дослухалися, але не знали, до чого. Вночі навколо висіла фосфоресцентна аура, джерелом якої був, вірогідно, колодязь. І, найжахливіше, за, здавалося, безвітряної погоди, гілки дерев згиналися наче в судомах.
Першою ці лячні натяки помітила дружина Наума і невдовзі збожеволіла. Щось страшне почало коїтися з родиною. Спочатку вони втомлювалися, потім дехто втрачав глузд і зрештою розпадалися на шматки. Еммі Пірс, який став свідком смерті останніх, хто стражденно дожив до наступного літа після приземлення метеорита, привів ще кілька чоловіків, щоб нарешті дізнатися причину хвороби Ґарднерів і занепаду ділянки навколо будинку. Ніч застала їх за розслідуванням і тоді вони дізналися про причину – сяйво не з цього світу, яке ширилося довкола колодязя, висмоктуючи життя з усього, що знаходилося поряд.
Слідом за «Справою Чарльза Декстера Ворда» це поки що найбільш лячне оповідання. Жахи нагромаджуються один на одному. Схоже, раніше я помилявся щодо того, що Лавкрафт не зміг довести свою майстерність до досконалості. Не потрібно шукати еталонного Лавкрафта деінде в адаптаціях і інтерпретаціях – він тут, у цій книзі.

Нащадок 5/10 ↴
в оригіналі «The Descendant»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 379

Дивакуватий лорд Нортем, який постійно до чогось дослухається і волає, коли дзвенять дзвони церкви, розповідає своєму сусіду Вільямзу про себе. Колись він жив у родинному маєтку і з того часу у нього залишилися лише тіні спогадів. В чому він тільки не шукав допомоги, до чого він тільки не вдавався, щоби дістатися до невловимих спогадів у глибині думок. І обирав між релігією і окультизмом, і шукав у Арабській пустелі Безіменне місто, і назва «Некрономікон» йому не є незнайомою. Можливо, десь в голові є брама до інших світів і її просто треба знайти.

Дуже давній народ 6/10 ↴
в оригіналі «The Very Old Folk»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 384
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 249 (під назвою «Дуже стародавній народ»)

Надзвичайні і яскраві сни інколи сняться. Наприклад, комусь наснилося, що він на Іберійському півострові доби Римської імперії і звати його Луцій Целій Руфус. Він закликає виступити в похід проти дуже давнього народу, який двічі на рік своїми шабашами лякає людей, поклоняючись навіженим божествам. Місцева влада неохоче погоджується, тому що про дуже давній народ ходять не надто приємні чутки. Підійшовши до пагорбів, на яких проходить ритуал, легіонери заклякають – їхні смолоскипи гаснуть, щось поглинає зорі і тільки на тлі численних ритуальних вогнів шаленіють богохульні обриси.

Історія Некрономікону 4/10 ↴
в оригіналі «History of the Necronomicon»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 393
Олександр Артамонов, онлайн

«Некрономікон», або «Аль-Азіф», був написаний на рубежі 7 і 8 століть божевільним арабом Абдуллою Альхазредом після відвідин руїн Вавилона, катакомб Мемфіса і підземель Безіменного міста в пустелі. Ця книга містить заборонені знання, які ваблять багатьох спраглих до таємниць, тому перекладалася декілька разів на грецьку, латинську і англійську. П’ять примірників вціліло в музеях Лондона, Парижа, Гарварда, Аркгема і Буенос-Айреса, а також відомо про книги у деяких приватних колекціях, зокрема, можливо, у нашого давнього знайомого Пікмана.

Жахіття Данвіча 7/10 ↴
в оригіналі «The Dunwich Horror»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 396
Тінь над Інсмутом, Фоліо, с. 107

У провінційному містечку Данвіч, що у Массачусетсі, панує занепад і деградація. Обмежені рамками своєї громади, місцеві мешканці повільно сповзають на дно цивілізації, приймаючи дикість, неосвіченість і примітивне поняття культури. Однак тут живе родина, яку навіть данвічці сприймають з відразою і пересторогою. За півтори милі від Данвіча живе чаклун Старий Уотлі, його схиблена донька Лавінія і її смаглявий козломордий син Вілбур.
Ніхто не знає, хто був батьком Вілбура. Тільки Старий Уотлі зізнався одного разу, що колись всі почують, як його онук буде кликати свого батька за іменем із вершини пагорба. До речі, на довколишніх пагорбах встановлені моноліти, які стоять із прадавніх часів. Подейкують, що найвідсталіші представники роду людського там досі проводять нечестиві ритуали, під час яких земля під пагорбами тремтить і гримить, а дрімлюги шаленіють у своєму співі. Цю гілку родини Уотлі здавна ототожнювали з подібними безбожними проявами, і Вілбура теж одразу ж незлюбили. Він зростає у три-чотири-п’ять разів швидше за інших дітей і в десять років уже виглядає, як дорослий чоловік. Тим часом дві не менш дивні речі відбуваються на фермі Уотлі. По-перше, вони купують худобу в небачених кількостях, однак ніхто не помічає, щоб на пасовищі її ставало більше. По-друге, в будинку час від часу проводять ремонт, прибираючи перегородки і внутрішні стіни, допоки не залишаються тільки зовнішні. І постійно навколо ферми стоїть мерзенний запах, від якого скаженіють собаки.
Одного дня Старий Уотлі помирає, а згодом зникає Лавінія. Вілбур залишається один на господарстві, та ремонт і закупівля худоби чомусь не припиняються. Вілбур вирушає до сусіднього Аркгема, де у бібліотеці Міскатонікського університету зберігається один із примірників «Некрономікону». Вдома у нього є англійський переклад, проте роки поставилися до нього безжально, тому Вілбуру конче необхідно звіритися з латинською версією. Доктор Генрі Ермітедж, працівник університету, забороняє Вілбуру забрати книгу із собою, тому той вдирається до бібліотеки вночі з наміром вкрасти її. Втім, сторожовий пес не дає йому це зробити і з помітною жорстокістю загризає крадія-невдаху. Ермітедж разом із колегами Ворреном Райсом і Френсісом Морґаном знаходять тіло порушника. Воно є тільки частково людським, а знизу – лускатим, волохатим і зі щупальцями. Намагаючись дізнатися таємниці родини Уотлі, доктор Ермітедж починає розшифровувати знайдений щоденник Вілбура і доходить до приголомшливого висновку – на тій фермі залишилося дещо не з цього світу і потрібно якнайшвидше здихатися цього богохульства. Та вже пізно: з оболонки, на яку останнім часом перетворилася ферма Уотлі, виривається місяць негодований монстр, невидимий для людського ока, що стає благословенням для психіки мешканців глибинки, які, і не бачачи його образу, очікують найгірше.
Цю повість вирізняє екшн – події змінюють одна одну з калейдоскопічною швидкістю, відчувається пригодницький дух, а загальна приреченість не встигає призвести до чийогось божевілля. Знову Лавкрафт створює портрет занепалої глибинки, в якій живуть ті, хто скотився на дно, і ті, хто ще намагається триматися гідно. Є й ті, хто не втратив клепки, проте пам’ятають про неприпустимі закляття з доісторичних часів. Газетярі з великого міста кепкують з оцих простаків, а професори, знані на таємницях наших предків, гарячково шукають серед заборонених знань надію. Далеко від сучасної цивілізації вони рятують людство, яке, як завжди, ніколи не дізнається про космічну загрозу.

Ібід 5/10 ↴
в оригіналі «Ibid»

Том II, Видавництво Жупанського, с. 446

Іронічний нарис про загальновідомого Ібіда, найплодовитішого автора усіх часів. Народився він у п’ятому столітті в Римській імперії і прожив насичене життя. Після смерті його діяння згадували з шаною і з роками його почали вважати святим. Череп його мандрував Італією, Францією, Англією, Ірландією і Америкою, допоки не загубився у Вісконсині. Ібід (чиє ім’я з латини перекладається як «там само») досі шанується як величний автор і найавторитетніше джерело посилань і цитат.


Том III
Шепіт у пітьмі 6/10 ↴
в оригіналі «The Whisperer in Darkness»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 5
Тінь над Інсмутом, Фоліо, с. 163 (під назвою «Той, що шепоче в темряві»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 317 (під назвою «Шептун у темряві»)

Нарешті ми переконалися, що ми не самотні у цьому всесвіті. І я не кажу про барву з позамежжя світу, в цілковитій осмисленості дій якої виникають сумніви; або про істот зі світу сну, які проникають у наш світ, але є лише витвором схибленої уяви; або про Азатота і його спільників, які спроможні помітити нашу нікчемну планету хіба що випадково. Я кажу про раси розумних істот, з якими ми можемо вступити в контакт. Проте всьому свій час.
Під час надзвичайно сильних паводків у штаті Вермонт у річках помітили тіла дивних обрисів. Вважалося, що це були загиблі особини невідомої раси, яка здавна населяє віддалені пагорби. Свої зауваження щодо цієї думки висловлює Альберт Н. Вілмарт, викладач літератури в Міскатонікському університеті. Він є експертом з місцевого фольклору і переконаний, що нещодавно побачені тіла пов’язані з древніми забобонами і насправді не мають відношення до реальності взагалі. Однак згодом Вілмарт отримує лист від Генрі Вентворта Ейкелі. Той живе на фермі серед вермонтських лісів і виявляється надзвичайно освіченою людиною. Він намагається переконати Вілмарта, що у місцевих легендах значно більше істини, ніж тому здається, і у Ейкелі є докази, які це підтверджують.
Вілмарта зацікавлюють слова Ейкелі, і вони починають активно листуватися. Ейкелі надсилає Вілмарту частину доказів, чим схиляє його на свій бік. У глибинці Вермонту дійсно живе раса прибульців, і деякі люди навіть допомагають їм. Ці істоти рідко втручаються у земні справи, але надають перевагу, щоб їх не займали теж. Саме допитливість Ейкелі призводить до його нещасть. Прибульці починають шпигувати за ним, полювати на нього і перехоплювати його листи. Спочатку Ейкелі не хоче, щоб Вілмарт вплутувався у цю неоголошену війну, але потім змінює свою думку на діаметрально протилежну. Він запевняє, що представники позаземної раси зустрілися з ним і поділилися з ним таємними знаннями. Насправді вони миролюбні, а їхні попередні події – дивне непорозуміння. І тепер вони хочуть, щоб Вілмарт теж дізнався те, що стало відомо Ейкелі, тож професор з побоюванням їде у Вермонт.
Ця повість відзначає перехід жахів Лавкрафта ближче до наукової фантастики. Тут з’являється раса грибів Мі-Го, які прибули з планети Юґґот. Вони досягли високої майстерності в хірургії і вміють видаляти мозок так, щоб він міг підтримувати відносно самостійне життя. Мі-Го – не якісь ефемерні боги з глибин космосу, вони є реальною загрозою людству. І хоч вони намагаються не чіпати людей, вони потенційно здатні винищити нас, якщо це матиме для них якусь вигоду. І наше щастя, що вони не бачать в цьому сенсу.

У горах божевілля 7/10 ↴
в оригіналі «At the Mountains of Madness»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 80
На стрімчаках божевілля, Фоліо, с. 5 (під назвою «На стрімчаках божевілля»)
Богдан Стасюк, онлайн (під назвою «У горах шаленства»)

Професор Вільям Даєр довго мовчав з приводу того, що сталося під час експедиції Міскатонікського університету до Антарктиди. Згідно з офіційною версією, один з її учасників збожеволів і вбив частину дослідників. Та коли стає відомо про експедицію Старквезера-Мура, які мають намір дослідити той же регіон, Даєр відчуває себе зобов’язаним розповісти справжню історію того, що відбулося у тих горах божевілля.
З Аркгема, штат Массачусетс, вирушила експедиція у складі чотирьох професорів Міскатонікського університету, сімох студентів і дев’яти механіків. Після влаштування табору на антарктичному континенті невелика група на чолі з професором Лейком виявила гірський хребет, вищий за Гімалаї. Там вони знайшли залишки доісторичних форм життя, яких назвали Старшими, бо за описом вони нагадують цю расу, згадану в «Некрономіконі».
Після лютого буревію зв’язок з цією групою було втрачено, тому решта учасників експедиції вирушила на її пошуки. Те, що вони знайшли в таборі біля гір, загрожувало втратою здорового глузду: табір було розгромлено, частину екземплярів Старших було поховано, а інші – зникли. Але найгірше – всіх людей і собак було пошматовано. Та залишалася надія: тіло студента Гедні було відсутнє, а також один собака, сани, деякі інструменти і книги. На його пошуки вирушив професор Даєр і студент Денфорт. На літаку вони перелетіли через хребет і знайшли на його іншій стороні місто неймовірних розмірів з архітектурою, яку неможливо пояснити Евклідовою геометрією. Двоє шукачів приземлилися і почали досліджувати місто. Виявилося, що воно належало тим Старшим, на яких раніше наштовхнулася експедиція. На барельєфах розповідалася вся їхня історія до того, як на континент прийшов холод і загнав їх у морські глибини. У підземеллях міста вони знайшли тіло бідолашного Гедні, якого зниклі Старші захопили з собою заради дослідів, а також тіла Старших, які самі стали жертвами ще більшого жаху, який заховався під древнім містом. Даєру і Денфорту довелося тікати не озираючись, щоб не загинути в його обіймах.
Тільки перспектива наступної експедиції змушує професора Даєра розповісти правду. До цього він – і божевілля Денфорта, яке настало під час втечі – захищали світ від таємниць, які загрожують всьому людству. Однак тепер Даєр хоче попередити повторення жахливої долі, яка спіткала професора Лейка і його колег.

Морок над Інсмутом 8/10 ↴
в оригіналі «The Shadow over Innsmouth»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 199
Тінь над Інсмутом, Фоліо, с. 3 (під назвою «Тінь над Інсмутом»)
Поклик Ктулгу, Komubuk, с. 215 (під назвою «Тінь над Інсмутом»)

Колись це була, ймовірно, моя улюблена повість Лавкрафта – передусім через те, що події тут розгортаються набагато активніше і напруженіше, ніж це відбувається у нього зазвичай. Схоже, він спробував щось незвичне для себе, і тому вийшло таке поєднання моторошного і динамічного.
Пройшло кілька років після загадкового рейду, проведеного федеральним урядом на портове містечко Інсмут. Багатьох тоді було затримано, але подробиці справи усіляко замовчувалися. Журналісти і правозахисники, які спочатку обурювалися через жорстокість під час затримання, потім раптово затихнули. Коли інтерес до події згаснув, наш оповідач зрозумів, що настав час розповісти, чому він зажадав від уряду вичистити містечко від «бруду», який там накопичився.
Після завершення навчання двадцятиоднорічний юнак тоді вирушив у краєзнавчу подорож. З Ньюберіпорта він мав намір поїхати в Аркгем і, намагаючись слідкувати за своїми витратами, він обрав найдешевший варіант – автобус, який проїжджає через Інсмут. Про порт, розташований у глухій провінції, мало хто хотів розповідати. Очікуючи на автобус, юнак по краплі назбирав про нього відомості. Виявилося, що про Інсмут існує більше чуток, ніж відомо фактів. Коли ж він приїхав туди, то пересвідчився, чому сусіди воліють не згадувати про містечко. Половина його будівель здаються закинутими, а інші розвалюються під тягарем років. Населення Інсмута вражене якоюсь недугою, яка зробила з них потвор з виряченими очима, лускуватою шкірою і непевною ходою.
Про те, чому так сталося, йому розповів старий Садок Аллен, місцевий п’яниця. У минулому столітті місцевий купець Обед Марш познайомився на тихоокеанському острові з культом Глибоководних і привіз його в Інсмут. В обмін на людські жертви ці антропоморфні почвари давали золоті прикраси і великі вилови риби. Та не всіх це влаштовувало, і Марша разом з його поплічниками ув’язнили. Помітивши, що нових жертв не надходить, Глибоководні вийшли з моря, знищили половину населення міста і звільнили Обеда Марша. Після цього всі вцілілі жителі були змушені продовжувати криваві обряди, а крім того – спарюватися з підводними істотами, і їхні нащадки заполонили Інсмут.
Байки старого п’яниці здалися юнакові вигадкою, та все ж дивні збіги непокоїли його. Йому довелося переночувати в місцевому готелі, а вночі хтось почав ломитися до його номера. Саме тоді він зрозумів, що потрапив у халепу, йому довелося тікати від лускатих чудовиськ, але він навіть не підозрював про масштаби того жаху, який очікуває на нього тоді, коли він нарешті зрозуміє, на що він насправді натрапив.
Ця повість слугує черговим прикладом, як Лавкрафт вмів створити атмосферу місцевості. В Інсмута наче є своє обличчя – і від нього хочеться відвернути погляд. Опис нічного нападу і втечі – унікальний для автора. Це лише показує, що він був набагато майстерніший, ніж здається, просто він часто обмежував себе в рамках одного жанру.

Сни у відьминому домі 7/10 ↴
в оригіналі «The Dreams in the Witch House»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 272
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 156 (під назвою «Сни в оселі відьми»)
Олександр Артамонов, онлайн (під назвою «Сни у Відьомському Домі»)

Досі не вірите, що пізній Лавкрафт проходив процес трансформації у фантаста? У цьому оповіданні говориться про виміри поза нашими звичними трьома, куди можна потрапити завдяки математиці – математиці, яку, звичайно, не викладають навіть в університеті.
Волтер Джилмен – нам достеменно невідомо, чи пов’язаний він з родом Джилменів з Інсмута – навчається в Міскатонікському університеті. Він переконаний, що математика приховує способи подорожувати між різними вимірами. Для цього він знімає кімнату у так званому «Відьминому домі». У цій кімнаті колись жила Кезая Мейсон, яка, як вважається, була відьмою і розкрила таємницю подорожей з одного виміру в інший. Звертає на себе увагу геометрія кімнати: її стеля опускається під нахилом, так само одна зі стін стоїть не під прямим кутом, і Джилмен переконаний, що саме такі пропорції сприяють переходам з виміру у вимір.
Юнаку починають снитися дивні сни, в яких він бачить форми, які то з’являються, то зникають (натяк на проекцію предметів з вищого виміру на нижчий). Також йому ввижається відьма Кезая Мейсон і її компаньйон Бурий Дженкін, який має тіло щура і обличчя людини. Вони знайомлять його з Ньярлатотепом, змушують підписатися у книзі Азатота і стати спільником викрадення немовляти. Наразі Джилмен вже знає, що це не просто сни і все відбувається насправді. Наближається Вальпургієва ніч і йому відведена роль вбивці немовляти. Що переможе – здоровий глузд або бажання дізнатися таємниці всесвіту?

Потвора на порозі 8/10 ↴
в оригіналі «The Thing on the Doorstep»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 313
Крилата смерть, Фоліо, с. 213

Деніел Аптон і Едвард Дербі – дуже давні друзі. Деніел розповідає, що Едвард ніколи не був самостійним: він був єдиною дитиною в родині, тому батьки усіляко його оберігали. Так він і виріс залежним від інших і слабкий духом. В університеті Едвард знайомиться з Оснатою Вейт, яка приїхала вчитися в Аркгем з Інсмута. Вони зближаються на ґрунті любові до окультного і невдовзі одружуються.
Проходять роки, Едвард все менше зустрічається з Деніелом, а про його поведінку починають ходити дивні чутки – колись слабкодухий Едвард інколи випромінює таку впевненість, наче стає зовсім іншою людиною. В той же час люди бачать Оснату дедалі рідше і навіть чують, як вона плаче у своїй кімнаті. Невже «слабак» Едвард самостверджується за рахунок своєї дружини?
Та бувають й інші дні, коли Едвард намагається розповісти Деніелу, що насправді відбувається в його родині. Свідомість Оснати якимось чином заволодіває тілом Едварда, тим часом витискаючи його у тіло жінки. І взагалі йому здається, що в її тілі насправді живе дух її батька Ефраїма, який витіснив її перед своєю смертю і тепер хоче переселитися в тіло Едварда, якому надає перевагу перед тілом Оснати.
Зміни настрою Едварда різко зупиняються після від’їзду Оснати. Він пояснює Деніелу, що знайшов спосіб стримати її напади. Та чомусь одного разу Едвард знову змінюється – і назавжди. Деніел, дізнаючись страшну правду, наважується на вбивство свого ліпшого друга.

Книга 6/10 ↴
в оригіналі «The Book»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 344
Дмитро Сандула, Г.Ф. Лавкрафт - Аудіокниги українською!

Спогади оповідача сплутані і затуманені. Він ледве може згадати, хто він або що він, звідки прийшов і де жив. Виразно він пам’ятає тільки книгу, яку знайшов у купі інших і за яку продавець книжкової крамниці відмовився брати гроші, лише злісно посміхнувшись. У книзі містилася формула, яка допомагає вийти за рамки нашого виміру, бачити минуле і майбутнє поряд з теперішнім. Оповідач читав книгу, допоки його не поглинула темрява. Його охопив невимовний страх, тому він спробував прийти до тями, а коли йому це вдалося, він пообіцяв більше ніколи не загравати з цими закляттями, щоб не опинитися там, звідки вже не буде вороття.

Зловісний пастир 6/10 ↴
в оригіналі «The Evil Clergyman»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 347
Крилата смерть, Фоліо, с. 249 (під назвою «Зловісний прибулець»)

Його попереджали не чіпати нічого на горищі, особливу ту річ на столі, але він не послухався. Коли його залишили на самоті, він знайшов якусь ультрафіолетову лампу, якою посвітив на річ на столі. Горище почало змінюватись: з’явився зловісний чоловік у вбранні священика, а потім інші клірики, яких священик прогнав. Він дістав мотузку і хотів повіситися, але оповідач його відволік, посвітивши на нього лампою, і той впав з горища. На шум прибігли мешканці дому, та швидко втекли, бо коли оповідач поглянув у дзеркало, то побачив там не своє обличчя, а обличчя зловісного священика, який завдяки речі на столі перетнув прірву років.

За пеленою часу 8/10 ↴
в оригіналі «The Shadow out of Time»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 352
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 163 (під назвою «Під покровом часу»)

Колись на планеті Йіт існувала цивілізація, яка навчилася подорожувати крізь час і простір. Вони були єдиними, хто здатен на це, тому їх прозвали Великою Расою. Вони робили це за допомогою переселення душ: вони переміщали свою свідомість у чуже тіло, в той час як свідомість іншої істоти переходила у тіло Йітіанця.
Та смерть прийшла у їхній світ, тому вони переселили свої душі в тіла конусоподібних розумних рослин, які жили на Землі 250 мільйонів років тому. Звідти вони продовжили подорожувати у часі і просторі. Їхньою метою було зібрати знання про все, що будь-коли існувало й існуватиме у світі, а їхнє велетенське місто-бібліотека розташовувалося на території сучасної Австралії.
Це та інше стає відомо професору Натаніелю Вінґейту Пізлі, коли він починає вивчати дивний випадок своєї амнезії. Справа в тому, що в 1908 році під час одного із занять в Міскатонікському університеті, де він викладав, прямо посеред речення його особистість неначе замінили іншою – він багато чого забув, але знав багато з того, що раніше було йому невідомо. Його амнезія зацікавила експертів, та ніхто не міг сказати про неї нічого путнього.
З того часу і до 1913 року Пізлі почав активно вивчати широкий спектр наук, а також поринув у вивчення окультного. Але через п’ять років так само раптово повертається його «перша» особистість, і він забуває, що відбувалося з ним весь цей час. Щоправда, інколи він бачить дивні сни, і це трапляється дедалі частіше. Намагаючись дізнатися, в чому проблема, Пізлі відслідковує свої власні кроки часів зміненої особистості і таким чином дізнається, що у період з 1908 по 1913 роки в його тілі жив Йітіанець, а він в цей час перебував у тілі цього ж представника Великої Раси. Все ж він намагається переконати себе, що це лише витвір його уяви, розбурханої дивними книжками, якими він захоплювався весь цей час.
Про пошуки Пізлі дізнається археолог з Австралії і повідомляє йому, що у Великій Піщаній пустелі знайшли розвалини міста, яке може бути тією самою бібліотекою Великої Раси. Чи так це, чи ні – щоб дізнатися правду, професору доводиться їхати в Австралію.
Тема насильного переселення душ вже піднімалася автором у «Тварюці на порозі». Тут, щоправда, це робиться з корисливою, але «благородною» метою, а переселеним таким чином теж дають змогу пізнати частку віковічних знань всесвіту. Також мені спало на думку, що Лавкрафт тут ледь не найбільше захопився науковою фантастикою, проте все ж не забув і про рідний для себе жанр жахів.

Той, Хто Чаїться у Темряві 6/10 ↴
в оригіналі «The Haunter of the Dark»

Том III, Видавництво Жупанського, с. 422
Крилата смерть, Фоліо, с. 153 (під назвою «Завсідник темряви»)
Олександр Артамонов, онлайн (під назвою «Той, що в Пітьмі Сидить»)

У Провіденсі, штат Род-Айленд, в районі Федерал-Гілл стоїть закинута церква. Роберт Гаррісон Блейк бачить її з вікна свого дому на іншому кінці міста, і вона не дає йому спокою. Він хоче дізнатися про неї, вирушає на її пошуки, та ніхто не хоче вказувати йому дорогу. Коли ж йому самому вдається знайти церкву, мешканці навколишніх будинків або розбігаються, або роблять невідомі захисні жести від темних сил, але ніхто не наважується зупинити його, тож він заходить всередину.
У дзвіниці церкви Блейк не знаходить дзвонів, проте там лежить скелет репортера Едвіна Ліллібриджа, якого декілька десятиліть вважали зниклим безвісти. Репортер, очевидно, помер мученицькою смертю, бо його одяг і деякі кістки виглядають обвугленими. Також поруч з тілом зберігається «Осяйний Дельтоедр» – древній артефакт, привезений з Єгипту культистами, які колись займали будівлю церкви. Після довгого вдивляння у дельтоедр у Блейка починаються видіння і він змушений із жахом тікати з церкви, бо переконаний, що звільнив якогось темного духа.
Блейк знає, що дух може подорожувати лише у повній темряві і не зможе дістатися до нього, поки не підведе електрика. Та під час сильної грози світло гасне…


Том IV?
The Green Meadow 7/10 ↴
в оригіналі «The Green Meadow» (with Winifred V. Jackson)

Том IV, Видавництво Жупанського
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 3 (під назвою «Зелений Луг»)
Олександр Федієнко, онлайн (під назвою «Зелена лука»)

Коли біля американського узбережжя падає метеорит, це породжує багато нерозв’язних запитань. Приміром, всередині нього міститься книга, написана давньогрецькою мовою. Її автор розповідає, що не знає, як опинився там, де він знаходиться зараз. Позаду нього – густий ліс, попереду – безмежне море. Через певний час берег, на якому він стоїть, відділяється і починає пливти до зеленої луки, яка виринула з туману. З луки доноситься неприродний спів, який оповідач спочатку не може збагнути, а, збагнувши, змушений передати своє повідомлення.
Це було перше оповідання Лавкрафта, яке я прочитав більш ніж десять років тому. Воно досі дивує мене своєю незвичністю і відмінністю від багатьох інших тим, як йому вдалося створити щось моторошне фактично без будь-якого сюжету.

Poetry and the Gods 6/10 ↴
в оригіналі «Poetry and the Gods» (with Anna Helen Crofts)

Том IV, Видавництво Жупанського

Тут розповідається про те, як одного разу Марсія зачитується поезією і замріюється. Посланець богів Гермес піднімає її на Парнас, святилище поезії. Там давні боги на чолі з Зевсом дрімають і чекають часу свого повернення. Зевс знайомить її з Гомером, Данте, Шекспіром, Мілтоном, Гете і Кітсом, які були вісниками богів, і наказує чекати появи сьомого поета, який своїм мистецтвом поверне їх на землю.
Заслуговують на увагу розлогі монологи Гермеса і Зевса – зразки поезії в прозі. Доречними також є уривки з творів зазначених поетів.

The Crawling Chaos 5/10 ↴
в оригіналі «The Crawling Chaos» (with Winifred V. Jackson)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крилата смерть, Фоліо, с. 31 (під назвою «Хаос, що крадеться»)

Після того, як лікар вколов оповідачу занадто велику дозу опіуму, він починає марити. Він опиняється в дивному будинку, а зовні бачить не менш екзотичні пейзажі. Відчуваючи щось лихе, оповідач залишає будинок і по дорозі зустрічає божественних співців, які обіцяють забрати його на далеку планету, де живеться, як у раю. Їхня єдина умова – не оберататися назад. Але чоловік їх ослухується і спостерігає, як землю поглинає океан. Пересвідчившись, що його світ загинув, він обертається до своїх супутників, але їх вже немає поряд. Більше він ніколи не погодиться на морфій.

The Horror at Martin’s Beach 5/10 ↴
в оригіналі «The Horror at Martin’s Beach» (with Sonia H. Greene)

Том IV, Видавництво Жупанського
Поклик Ктулху, Фоліо, с. 174 (під назвою «Гробівець»)

Моряки вбивають морське чудовисько довжиною 15 метрів, схоже на рибу, але з рудиментарними лапами і єдиним оком. Капітан виставляє його для огляду в курортному містечку, але після бурі судно з ним зникає в морі, а пошуки виявляються безуспішними. Незабаром дивна подія стається на пляжі. З води лунають крики потопельника, йому кидають рятувальний круг, але не можуть витягти. Вже з десяток людей тягнуть за мотузку, але з іншого боку щось тягне сильніше, і в певний момент вони розуміють, що не можуть її відпустити. Їх просто затягує у море.

Ashes 5/10 ↴
в оригіналі «Ashes» (with C. M. Eddy, Jr.)

Малкольм Брюс приходить в гості до свого друга і розповідає йому дивовижну історію. Він працював асистентом у хіміка Артура ван Аллістера. Крім нього, там ще була прислуга і секретарка Марджорі Парді. Профессор ван Аллістер розробляв рідину, яка здатна розчинити будь-що. Одного разу він запросив Малкольма до себе. Той побачив в кабінеті одяг Марджорі і вирішив, що професор провів експеримент на ній. Між чоловіками зчинилася сутичка, Малкольм вбив професора і розчинив його в рідині. Згодом, на щастя, виявилося, що Марджорі була замкнена у сховку, але жива.

The Ghost-Eater 5/10 ↴
в оригіналі «The Ghost-Eater» (with C. M. Eddy, Jr.)

Крилата смерть, Фоліо, с. 90 (під назвою «Пожирач привидів»)

В оповідача призначена зустріч у Ґлендейлі наступного дня по обіді. Встигнути він може, тільки скориставшись малоходженою дорогою через ліс. Дорогою він потрапляє під зливу і змушений шукати притулку в доречно розташованому будинку. Господар з дивним відблиском в очах дозволяє йому переночувати, але подорожній вирішує не ризикувати і не лягає спати. Вночі в його кімнату входить привид, лягає в ліжко, а потім вбігає вовк і починає жерти привида. Подорожній тікає з будинку і, діставшись в Ґлендейл і вдаючи, наче нічого не трапилось, розпитує у місцевого чоловіка, чому всі так бояться лісової дороги.

The Loved Dead 5/10 ↴
в оригіналі «The Loved Dead» (with C. M. Eddy, Jr.)

Крилата смерть, Фоліо, с. 66 (під назвою «Кохані мерці»)

Хлопчик з провінційного містечка зростає не дуже товариським і взагалі апатичним до всього. Здається, нічого йому не цікаво. Все змінюється, коли він вперше зустрічається зі смертю. На похоронах свого дідуся в ньому прокидається досі незнане відчуття піднесеності, а після смерті обох батьків він починає працювати в похоронному бюро. Там він знаходить те, що живить його жагу до життя – мерців.
Цього йому виявляється замало, тому він починає вбивати людей, щоб їхні тіла потім з’являлися в бюро. Містечком проходить недобрий поголос, тому йому доводиться неодноразово переїздити, а потім пливти в Європу, де вирує Перша світова війна. Після її завершення він повертається за старе у рідному містечку, але на нього оголошують полювання. Йому вдається втекти, але колись його впіймають, тому він сідає написати свою історію перед тим, як порізати собі вени.

Deaf, Dumb, and Blind 5/10 ↴
в оригіналі «Deaf, Dumb, and Blind» (with C. M. Eddy, Jr.)

Коли до доктора Моргауза прибігає сусідський слуга і починає розповідати дивні речі, він розуміє, що діяти треба рішуче, і бере з собою трьох помічників.
Цей будинок завжди користувався поганою славою, Родину Таннерів, які колись тут жили, завжди в чомусь підозрювали, а труп останнього з них довелося навіть спалити, після того як побачили його передсмертну гримасу.
Прийшовши до будинку, доктор Моргауз та інші знаходять його в повному порядку, але сліпоглухонімий Річард Блейк, який жив тут зі слугою, мертвий. На його обличчі залишився дивний вираз. Доктор Моргауз забирає собі передсмертний машинопис, який залишив по собі Блейк. Згідно з ним, до нього вже деякий час не навідується слуга, і взагалі коїться щось дивне. Спочатку будинок тремтить, потім з’являється сірчаний запах, щось пульсує у вухах. Здається, ніби до нього повертаються всі відчуття. Він чує шепіт, холод і чиюсь присутність. Примарні пазурі смерті затягують його у чистилище.

Under the Pyramids 6/10 ↴
в оригіналі «Under the Pyramids» (with Harry Houdini)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 42 (під назвою «Похований з фараонами»)

Містифікація, яку Лавкрафт написав на замовлення Гаррі Гудіні. В ній Гудіні начебто розповідає про своє турне і подорож, яку він здійснив до Єгипту на шляху з Англії в Австралію.
Відбулося це в 1910 році. Гудіні разом з дружиною вирішив трохи перепочити в Єгипті. Звісно, коли дізналися, що це він, йому вже не давали спокою. Від втручання туристів і нав’язливих бедуїнів подружжя оберігав їхній провідник Абдул Реїс ель-Дрогман – враховуючи подальші події, це ім’я, мабуть, було вигаданим. Він проводив для них екскурсії в Каїрі та Гізі.
Одного дня Гудіні разом з провідником блукав по вуличках, позбавлених туристів. Там Абдул зчепився з якимось чоловіком. Гудіні вдалося їх розняти, але вони призначили традиційну нічну дуель на верхівці піраміди Хеопса і запросили Гудіні стати секундантом. Той погодився, та вже на верхівці зрозумів, що це була змова. Підступні араби, ймовірно, вирішили перевірити, наскільки вправним фокусником є Гаррі Гудіні і чи зможе він звільнитися з їхньої пастки. Вони його зв’язали, перев’язали рот і очі і спустили в шахту однієї з усипальниць.
Звісно, Гудіні вдалося звільнитися, але там, в підземеллі, він став свідком тому, про що ходили моторошні легенди: там саме проходило зібрання живих мерців-покручів. Заледве вірячи своїм очам, йому вдалося втекти. Він ще багато років мовчав про те, що трапилося тієї злощасної ночі…
У час написання цього оповідання в творчості Лавкрафта все ще панувала тема сновидінь. Тут теж Гудіні зрештою переконує себе та інших, що це був лише сон. Але всі жахіття сталися ніби наяву. Та все ж, враховуючи, що твір написаний для знаменитої особистості і буде публікуватися під іменем Гаррі Гудіні, Лавкрафт обмежився традиційними монстрами і традиційною єгипетською міфологією, я гадаю, щоб не відлякати читачів.

Two Black Bottles 5/10 ↴
в оригіналі «Two Black Bottles» (with Wilfred Blanch Talman)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крилата смерть, Фоліо, с. 103 (під назвою «Дві чорні пляшки»)

Гоффман дізнається про смерть свого дядька Йоганнеса Вандергоофа, який був пастором у гірському селі. Коли він туди приїжджає, щоб перевірити свій спадок, його одразу ж попереджають остерігатися гробаря Абеля Фостера, про якого ходить багато чуток, і не навідуватися в церкву проти ніч. Але Гофман все одно йде туди.
На цвинтарі він бачить ледь похилений новий хрест – мабуть, там похований його дядько. У церкві він знаходить п’яного, але переляканого, гробаря, який чомусь сплутує його з померлим священиком, гадаючи, що той прийшов за його душею.
Фостер розповідає, що він і Вандергооф читали книги про чорну магію, які дві століття тому залишив у церкві пастор Слотт. Використовуючи нові знання, Фостер зміг викрасти душу Вандергоофа, а зрештою вбив і поховав його. Але мерцю не спиться в могилі, він намагається вирватися і повернути свою душу. У гніві Гоффман випадково розбиває одну з двох пляшечок, в якій, як виявляється, була душа самого Фостера, яку Слотт викрав у ньогоз двісті років тому. Почувши, як мрець Вандергооф вилізає з могили, Гоффман тікає в село.
Всі книги і повалений хрест врешті спалюють, але подейкують, що вночі по цвинтарю досі тиняється пастор з пляшечкою в руці.

The Last Test 6/10 ↴
в оригіналі «The Last Test» (with Adolphe de Castro)

Том IV, Видавництво Жупанського

Чи можна звільнитися з лещат безуму і виправити – чи принаймні згладити – скоєне?
Альфред Кларендон і Джеймс Далтон були давніми друзями. З десяток років тому Далтон упадав за Джорджиною, сестрою свого друга, і навіть хотів одружитися з нею, але її батько не дав на це дозволу, не бажаючи ріднитися з нікчемою. Далтону довелося поїхати на Захід, де у нього склалася вдала політична кар’єра і він став губернатором Каліфорнії. Молодший Кларендон у цей час здобуває визнання в медичній галузі і подорожує далекими країнами, розширюючи свої пізнання.
Коли доктор Кларендон приїжджає в Каліфорнію, губернатор Далтон дізнається, що для важливих дослідів його давньому другові потрібна посада в якомусь великому закладі з достатньою кількістю пацієнтів, тому він призначає Кларендона головним лікарем в’язниці Сан-Квентін. Там він здатний знайти ліки проти чорної лихоманки. Допомагає йому в цьому моторошний Сурама, якого він зустрів десь в Сахарі, і вісім тибетських ченців, яких він теж привіз з собою з невідомих причин.
Доктор Кларендон проводить зразкову роботу, але не бажає спілкуватися з пресою, через що з’являються статті, ніби він користується своїм положенням тільки для небезпечних експериментів божевільця. В штаті зростає невдоволення, і його звільняють, однак це не вбиває в ньому жагу до здійснення своєї мети, якою б вона насправді не була.
На позір це звичайна історія про маніяка, схибленого на своїй ідеї фікс. Те, що починалося невинним прагненням нового, стає невгамовною жагою і руйнує людину зсередини. Якщо копнути глибше, то можна помітити попередження про слабкодухих людей, які дірвалися до влади. Вони вважають себе володарями становища, але насправді не знають, з чим мають справу.

The Curse of Yig 7/10 ↴
в оригіналі «The Curse of Yig» (with Zealia Bishop)

Том IV, Видавництво Жупанського

Коли фольклорист приїжджає в Оклахому зібрати історії про змій, йому радять завітати до психіатричної лікарні Ґатрі. Ні, не тому, що його вважають несповна розуму. Просто там є дещо, що може його зацікавити.
Спершу доктор Мак-Нілл відводить його до віддаленої палати, де через очко в темряві помітна якась страхітлива істота, яка лише нагадує людину. А потім він розповідає про прокляття Їґа. В 1889 році в пошуках вільної землі в штат прибув Вокер Девіс з дружиною Одрі. Вокер з невідомих причин панічно боявся змій і в розмовах з місцевими дізнався, що тутешні індіанці вірять в Їґа, «батька всіх змій», який карає будь-кого, хто заподіє їм шкоду. Для власного захисту вони проводять церемонії, і Вокер невдовзі дізнався найпростіші заклинання.
Так трапилось, що, знаючи про страх чоловіка перед зміями, але не надто зважаючи на забобони, Одрі трощить зміїне кубло. Розплата за це приходить в день, коли індіанці припиняють свій ритуальний барабанний бій. Просте пояснення трагедії: Одрі врешті доконали розмови про прокляття і вона зарубала свого чоловіка, в темряві сприйнявши його як Їґа. Єдине, що неможливо пояснити – трьох дітей, подібних до плазунів, яких вона згодом народила і одна з яких досі перебуває в лікарні.

The Electric Executioner 6/10 ↴
в оригіналі «The Electric Executioner» (with Adolphe de Castro)

Том IV, Видавництво Жупанського
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 132 (під назвою «Електричний кат»)

Язичницькі вірування індіанців, астральні проекції… і електичні прилади божевільного. Це одне з перших оповідань пізнього Лавкрафта, який все більше тяжів до фантастики. А завдяки своєму співавтору, це одне з його нечисленних оповідань, події якого розгортаються ближче до Тихого океану, ніж до Атлантичного.
В ньому ревізора відправляють розслідувати викрадення паперів з мексиканської копальні Артуром Фелдоном, помічником наглядача. Спочатку він їде до копальні в приватному вагоні, але через несправність змушений пересісти в нічний експрес. В одному купе з ним їде ще один чоловік, поведінка якого здається дивною. І справді, за деякий час ревізор розуміє, що його супутник, схоже на все, є божевільним.
Ревізор тягнеться в кишеню за револьвером, але сусід по купе його роззброює. Йому доведеться стати жертвою науки. Саме так, у валізці божевільного – своєрідний портативний електричний стілець, ось тільки сідати нікуди не треба, надягаєш шолом, під’єднуєш дроти – і тобі гаплик.
Намагаючись врятувати собі життя, ревізор усіляко затягує час. Він сподівається забивати баки божевільному, поки вони не приїдуть на станцію. Йому навіть вдається переконати того надягти прилад на себе, щоб буцімто перемалювати його. А коли всі способи закінчуються, то починає вигукувати заклинання, які чув від батраків. Божевільний, який теж був посвячений в езотеричні знання місцевого люду, в екстазі ненароком вмикає прилад і підсмалює собі мізки.
Я не написав ще про астральну проекцію, але ця річ тільки принесла розчарування. Найцікавіше тут не те, хто був лиходієм, а чому він перенісся.

The Mound 8/10 ↴
в оригіналі «The Mound» (with Zealia Bishop)

Том IV, Видавництво Жупанського

Головна мета людства, на мою думку, – це пізнання світу. Попри всю її значущість, дещо ми забуваємо, дещо втрачається у віках. Подекуди навіть під тонким шаром ґрунту ховаються таємниці, загублені тисячоліття тому. Як завжди, питання Лавкрафта – чи зможемо ми з ними впоратися?
В 1928 році молодий етнограф, збираючи місцеві байки, потрапляє в містечко Бінґер в серці Оклахоми. Недалеко височіє нібито індіанський курган, на якому завжди чатують привиди. Розповіді переляканих місцевих про поодинокі зникнення або божевілля тих, хто намагався викопати легендарний скарб на тому проклятому місці, тільки розбурхують цікавість етнографа. І навіть вождь місцевого племені не може переконати його полишити думки про курган, а тільки дає йому таємничий талісман.
Саме магнетичні властивості цього дарунка дозволяють етнографу відкопати на кургані циліндр з того ж невідомого металу, що й талісман. Всередині він знаходить рукопис Панфіло де Самакони, який брав участь в експедиції де Коронадо 1540-1545 років. Перш ніж продовжити свої пошуки, етнограф повертається в містечко, щоб перекласти свідчення майже чотирьохсотлітньої давнини.
Де Самакона розповідає дивні речі, які зривають завісу з індіанських байок і забобонів білих поселенців і відкривають моторошну дійсність. В рукописі повідомляється, як він потрапив у підземний світ Кна-ян, в якому з незапам’ятних часів живуть люди, яких колись забрав з собою на цю планету Ктулху, але вони давно відмовилися від повернення на земну поверхню і жили тільки тим, що знаходили нові способи розважитися.
Я вважаю це оповідання одним з найкращих у Лавкрафта з тих, які він написав у співавторстві (хоча побутує переконання, що пані Бішоп лише запропонувала йому написати про курган з вартовими-привидами, а все інше – справа його уяви і пера). Що ж визначає моє ставлення до цього тексту? – Його певна унікальність. Затяті читачі Лавкрафта добре знають, що він полюбляв страшні речі, які відбуваються ледь поза полем нашого зору. А тут ціле містечко щодня і щоночі спостерігає за привидами, тут страшне співіснує з повсякденним. Я можу назвати лише декілька подібних прикладів, перш за все «Жах Ред Гука». Звісно, інша паралель між творами – таємний світ, прихований під звичайним, цього разу більш буквально, хоча «Жах Ред Гука» теж не обійшовся без підземних печер.
Спускання в безодню в «Кургані» вигідно відрізняється від спускання у сон в «Сновидних пошуках незвіданого Кадата» тим, що акцент тут робиться не на дивовижних історіях, а на описі, в якому Лавкрафт став неперевершеним майстром. Ну, і, ясна річ, це вже не казочки, а дещо ближче до звичної приреченості автора.

Medusa’s Coil 7/10 ↴
в оригіналі «Medusa’s Coil» (with Zealia Bishop)

Том IV, Видавництво Жупанського

Інколи ми вдячні долі за те, що не знаємо всієї правди, якою б жахливою вона не була. Не завжди потрібно знати найгірше.
Чоловікові, який їде в Кейп-Джирардо, штат Міссурі, потрібні вказівки. Він звертається до власника майже зруйнованого маєтку. Схоже, починається злива, та й ніч вже близько, тож, попри здивування власника, яке складно пояснити, чоловік просить переночувати в будинку. Старий Антуан де Руссі, а саме так звуть мешканця, надає гостю кімнату і потроху починає розповідати, як сталося, що він живе один серед цих руїн.
Колись у нього був син Деніс, який під час навчання в Парижі одружився з Марселіною Бедар, в декадентських колах більш відомою як Таніт-Ісіда. Там вона виконувала роль великої жриці, але, зустрівши Деніса, вирішила пов’язати життя з ним. Вдвох вони повернулися до маєтку де Руссі. Марселіна була вродливою і мала аристократичне виховання, але щось в ній відлякувало Антуана, хоча, здавалося, Деніс нічого не помічає.
Все змінив приїзд Френка Марша – друга родини, який теж вчився в Парижі разом з Денісом і належав до того ж культу, в якому брала участь Марселіна. Його з нею пов’язували неоднозначні стосунки, і складно було зрозуміти, чи вороги вони, чи друзі, чи щось більше. Одне було зрозуміло – жінка пробудила в ньому жагу до живопису і він захотів зобразити її на полотні так, як бачить її сам, але, схоже, не може побачити Деніс. І, якщо відверто, не дивно, що вона носила подвійне ім’я фінікійської та єгипетської богинь. А щодо майстерності портрета – Френку вдалося зобразити її наче живою, а особливо – її розкішне чорне волосся, яке звивалося мов саме по собі.
Всі три оповідання у співавторстві із Зелією Бішоп вдалися Лавкрафту на славу. Крім того, що її внесок надав творам присмак Півдня і приправив індіанським фольклором, чого немає в інших працях Лавкрафта, видається, самим її ідеям слід завдячувати за достатню оригінальність.
«Обійми Медузи», однак, відповідають багатьом стереотипам творчості Лавкрафта. Подорожній, який заблукав; одинокий будинок, в якому доводиться переночувати; моторошна таємниця; древні боги; марення, яким виявляється подія (чи так кажуть герою). Серед незвичного – те, що Френк хоче відкрити очі Денісу на правду. Але і цей випадок не поодинокий, тому що щось схоже було в «Натурі для Пікмана». Тому і це оповідання фактично можна вважати канонічним.

The Trap 6/10 ↴
в оригіналі «The Trap» (with Henry S. Whitehead)

Том IV, Видавництво Жупанського

Пан Кеневін працює вчителем в приватній школі для хлопчиків в штаті Коннектикут. У нього є дивне старовинне дзеркало з Данії, в якому, якщо подивитися на нього під певним кутом, помітен вир, який всмоктує всередину. Це здавалося ілюзією, поки не зник один з учнів, Роберт Ґрандісон. Пошуки виявляються марними, але він приходить своєму вчителю уві сні і пояснює, що опинився по той бік дзеркала.
Пану Кеневіну складно пояснити свій сон, але це єдиний спосіб спілкуватися зі зниклим хлопцем. Протягом наступних ночей він дізнається, що всередині дзеркала живе ще кілька людей, передусім – данський майстер Аксель Хольм, творець дзеркала. Він хотів жити вічно, тому, будучи вправним як у виготовленні дзеркал, так і в магії, перемістився по той бік, а завдяки телепатії змушував інших торкатися того виру, який переносив їх до нього.
Що мене здивавало, так це те, що історія завершилася відносно щасливо – хлопця вдалося визволити. Не було жодних моторошних сцен і навіть протагоніст виявився заледве зловісним, особливо не вмішуючись у сюжет. Подякувати всього-на-всього за легкий переляк – якщо він взагалі був – мабуть, треба саме Вайтгеду. А Лавкрафту, схоже, таке неплідне на справжні жахи співробітництво не припало до душі, тому що це в них єдиний спільний твір.

The Man of Stone 5/10 ↴
в оригіналі «The Man of Stone» (with Hazel Heald)

Том IV, Видавництво Жупанського

Бен і Джек дізнаються про скульптури, знайдені в Адірондакських горах. Вони нібито точно передають всі деталі чоловіка і собаки. Може, це збіг, але в ті гори поїхав скульптор Артур Вілер, від якого вже деякий час немає звісток. Тому двоє друзів вирішують відправитися на пошуки. Розпитавши місцевих жителів про Вілера і дізнавшись декілька нових подробиць, вони спершу вирушають у печеру зі скульптурами. Дійсно, собака і чоловік, яких вони там знаходять, не здаються творіннями людських рук, а радше справжніми, але закам’янілими істотами. Найжахливіше, що кам’яним чоловіком виявляється сам скульптор Артур Вілер.
Оглянувши скульптури, Бен і Джек йдуть в хижу Деніела Морріса, у якого мешкав Вілер. Всередині вони знаходять ще дві статуї – певно самого скаженого Дена, як його називають, і його дружини. Друзі знаходять щоденник скаженого Дена, в якому він зізнається, що після приїзду скульптора почав помічати, що між його дружиною і гостем зароджуються якісь стосунки. Ображений чоловік вирішив провчити парочку зрадників, підмішавши їм зілля, яке перетворює людей на камінь. Йому вдалося вбити Вілера, але дружина, хоч і майже паралізована, дочекалася слушного моменту і покінчила з самим вбивцею, а потім і з собою, тому що втратила сенс життя.

The Horror in the Museum 6/10 ↴
в оригіналі «The Horror in the Museum» (with Hazel Heald)

Том IV, Видавництво Жупанського

Стівен Джонс любить навідуватися до музею Джорджа Роджерса. Роджерс колись працював в музеї мадам Тюссо, але його вигнали через певну схибленість. Тепер у нього свій музей воскових фігур, і деякі з них, як він сам стверджує, зовсім не з воску.
Джонс полюбляє химерне мистецтво і поступово зближується з Роджерсом, але митця зрештою відштовхує скептицизм нового друга: той не вірить, що деякі з експонатів – це насправді опудала, а не воскові фігури. А більшість експонатів у нього, до речі, не люди, а страхітливі монстри.
Роджерс пропонує Джонсу угоду: якщо Джонс зможе провести серед фігур одну ніч, Роджерс погодиться, що його твердження про реальність монстрів хибне і піде у відпустку, щоб лікувати перевтому.
Вночі в музеї темрява починає грати злий жарт з нервами Джонса. Спочатку він просто накручує себе через сусідство з восковими потворами, а потім йому починають ввижатися запахи, звуки і речі. І ось на нього нападає страховисько, про яке Роджерс розповідав йому напередодні. Джонс втрачає свідомість.
Коли він приходить до тями, йому вдається побороти Роджерса, але той продовжує товкмачити про нестримні сили хаосу і просить звільнити себе, щоб він міг нагодувати монстра, якого тримає за зачиненими дверима в лабораторії.
Оповідання виявилося більш «живим», ніж зазвичай. Достатня кількість діалогів – справжніх діалогів, а не тривалих монологів, які перериваються поодинокими репліками – робить історію достовірною. Події, що розгортаються в Лондоні, тобто у великому місті, теж розсіюють туман, яким оповита більшість байок Лавкрафта про американську глибинку. А ще відверта іронічна кінцівка – це те, що у Лавкрафта нечасто побачиш.

Through the Gates of the Silver Key 7/10 ↴
в оригіналі «Through the Gates of the Silver Key» (with E. Hoffmann Price)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 110 (під назвою «Крізь браму срібного ключа»)

Це єдиний випадок співпраці з Прайсом і він дуже дивний.
Після того, як Рендольф Картер зник із срібним ключем і, як подейкують, повернувся в роки дитинства, пройшло кілька років. Весь цей час точилася боротьба за його спадок. Нарешті настає день, коли потрібно вирішити це питання і чотири чоловіки збираються для його обговорення. Господарем дому, в якому мають відбутися перемовини, є виконавець заповіту Єтьєн-Лорен де Маріньї. Жадібних спадкоємців представляє адвокат Ернест Аспінволл. Зберегти спадок в недоторканості просить Ворд Філіпс (камео автора). Четвертим є Свамі Чандрапутра, який має інформацію щодо Картера.
Всі, крім адвоката, володіють глибокими містичними знаннями і переконані, що Картер не помер. Загадковий чужинець може дещо уточнити здогадки інших двох. Він стверджує, що проник туди, куди ніхто з них поки що не зміг, і отримав звістку від самого Картера. Картер, буцімто, повернувся у дитинство, а згодом тим же ключем відкрив прохід у інший вимір. Там з ним поділилися всіма знаннями всесвіту і запропонували здійснити подорож будь-куди. Від нетерплячки Картер не зважив, що не зовсім розуміє механізм повернення, тому опинився замкненим у тілі комахоподібного чаклуна з далекої планети. Але йому вдалося повернутися на землю, і Свамі навіть може навести докази.
Лавкрафт ніколи не цурався згадувати події своїх попередніх творів, але це чи не єдиний випадок логічного продовження старої історії. Якщо в «Срібному ключі» Картер просто хотів повернутися в дитинство, то тут йому випадає змога зустрітися з Вищим Розумом і ледь не отримати божественні сили. Тобто вийшов, як полюбляють казати зарубіжні ютубери, якийсь збочений фанфікшн.

Winged Death 7/10 ↴
в оригіналі «Winged Death» (with Hazel Heald)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крилата смерть, Фоліо, с. 118 (під назвою «Крилата смерть»)

Томас Слауенвайт мав намір вбити Генрі Мура і кожен свій крок задокументував у щоденнику. Слауенвайт був відомим лікарем, а Мур – відомим ентомологом, але якось так вийшло, що Мур зруйнував кар’єру Слауенвайта, тому той вирішив будь-що йому помститися. І найкраще це зробити в іронічний спосіб.
Лікар дізнався про муху-диявола, укус якої неодмінно вбиває людину, а щоб ентомолог напевно не впізнав її, то схрестив її з мухою-цеце і розпилив на неї тривкий синій барвник. Досліди на африканських слугах дали позитивний результат, і він нарешті відіслав сотню екземплярів своєму ворогу.
Якою ж була його радість, коли він дізнався, що Мур спочатку отримав посилку, а потім поскаржився на укус і нездужання! Але він тримався неочікувано довго – півтора року пройшло поки хвороба його нарешті здолала.
Та втіха Слауенвайта була недовгою. Він помітив, що одна з його мух якимось чином повернулася до нього. І тут він згадав повір’я про те, що після смерті укушеної людини її душа переселяється в муху-диявола, яка її вкусила. Тож це, схоже, сам Мур прилетів мститися і зробить він те саме, що задумав зробити з ним Слауенвайт!

Out of the Aeons 8/10 ↴
в оригіналі «Out of the Aeons» (with Hazel Heald)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 3 (під назвою «За межами Еносу»)

Маловідомий археологічний музей півстоліття тому отримав надзвичайний експонат – мумію, знайдену на острові, який ненадовго піднявся з дна океану, а потім знову пішов під воду. Разом з мумією також був циліндр, а в ньому – сувій. Загадку послання і самої мумії тоді не вдалося розгадати і про них дещо забули.
Однак тепер завдяки журналістам історія знову набуває розголосу. До музею приходять численні відвідувачі, а науковці всього світу шукають відповіді на старі питання. Водночас мумією цікавляться члени різних культів, в основі яких покладена подібна історія. Начебто 175 тисяч років тому на континенті Му існував культ жахливого бога Гатанотоа, але верховний жрець культу богині Шуб-Ніґґурат кинув виклик чудовиську, вирішивши стати першим, хто побачить його на власні очі. Після цього жрець зник.
І от, коли про мумію починають говорити у колах містиків, багато хто вірить, що це і є той жрець, і його все ще можна оживити. Декілька спроб дістатися до нього завершуються арештами, але врешті-решт двом бідолахам вночі це вдається, а вранці музейним співробіникам доводиться стати свідками жахливого видовища.
Це оповідання – одне з тих, в якому Лавкрафту вдалося втілити свої задуми. Судячи з прийомів, які він повторював у своїх творах, у нього було певне уявлення того, якою повинна бути страшна історія, щоб у неї повірили. По-перше, її повинен розповісти очевидець. Додаткова об’єктивність досягається за рахунок того, що куратор, з рукопису якого ми про все дізнаємося, не був усюдисущим. По-друге, попри багато непоясненного, є багато свідчень і фактів. Дата, імена – навіть назва корабля з іменем капітана і курсом – надають рукопису автентичності. По-третє, обов’язкові посилання на книги з езотеричним знаннями. Вигадані «Безіменні культи» фон Юнтца проливають світло на багато аспектів питання. По-четверте, сама історія повинна відвертати увагу від неправдоподібності. Я люблю результати співпраці Лавкрафта з іншими письменниками тому, що часто вони давали те, що не міг дати сам Лавкрафт, і його всесвіт переставав бути настільки герметичним. Історія була тут захоплива, тому і загальне враження відповідне.

The Horror in the Burying-Ground 6/10 ↴
в оригіналі «The Horror in the Burying-Ground» (with Hazel Heald)

Том IV, Видавництво Жупанського

Коли випадкові подорожні проїжджають крізь Стіллвотер і зупиняються в магазинчику Пека, їм може пощастити почути про стару панну Спраґ. Історію розповідають пошепки і вона має різні фінали в залежності від того, хто саме її оповідає.
Софі Спраґ жила зі своїм братом Томом, який не хотів роз’їжджатися, тому що довелося б ділити те небагате майно, яке в них малося. До Софі залицявся огидний гробар Генрі Торндайк, але вона приймала його компанію тільки для того, щоб проводити менше часу з братом.
Одного дня Софі прибігла до лікаря, тому що Том помер. Лікар засвідчив смерть, а гробар запевнив, що з певних обставин мерця потрібно поховати якомога раніше. Під час церемонії поховання він постійно вколював йому бальзамуючу рідину, нібито щоб Том краще зберігся, але мрець раз по раз здригався, хоч і був мертвий – відсутність пульсу і дихання це підтверджувала. Одного разу він так смикнувся, що Генрі мимохіть вколов бальзамуюу рідину і в себе.
Тома поховали, але і Генрі помер – як всі гадали, від шоку. Однак стара Софі знає, що тоді, багато років тому, їх обох поховали живцем.

The Hoard of the Wizard-Beast 4/10 ↴
в оригіналі «The Hoard of the Wizard-Beast» (with R. H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського
Діана Губарець, онлайн (під назвою «Скарби чаклунської істоти»)

Ялден дізнається, що в міській скарбниці пусто. Можливий спосіб її наповнити – вбити монстра Анатаса і забрати його скарби. Ялден вирушає в храм Оорна, який був бранцем, але став божеством. Він питає у нього поради, але Оорн відповідає якоюсь нісенітнецею (її іронія проявляється, якщо прочитати слова задом наперед). Жерці – не дурні, а хитрі – тлумачать відповідь божества так: слід піти до монстра, здолати його і принести скарби. Тому Ялден вирушає до монстра. Він якось легко дістається до гори скарбів, але зрештою помічає тінь Атанаса, який вже на нього чекає.

The Slaying of the Monster 3/10 ↴
в оригіналі «The Slaying of the Monster» (with R. H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського
Діана Губарець, аудіокнига (під назвою «Полювання на чудовисько»)

Ця надміру коротка історія написана, коли Барлоу було тільки п’ятнадцять. Жителі Лаена пішли боротися з чудовиськом, яке вивергало лаву. Вони піднялися на гору, але не знайшли його там. Тому, повернувшись додому, вони встановили пам’ятний знак про те, як героїчно вони його здолали. Цей знак викопали з-під шару застиглої лави.

The Tree on the Hill 5/10 ↴
в оригіналі «The Tree on the Hill» (with Duane W. Rimel)

Том IV, Видавництво Жупанського
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 210 (під назвою «Дерево на пагорбі»)

Сінґл і Константін живуть у Гемпдені. За містом є така собі проклята місцина, якої остерігаються індіанці. Одного дня Сінґл блукає собі, аж незчувається, що потрапляє туди. На багато кілометрів тут немає ані тварин, ані рослин. Нарешті він потрапляє на одиноке дерево на схилі. Він вирішує зберегти цей краєвид для свого друга і робить багато фотографій. Щоб трохи відпочити, він лягає під деревом. В своїх снах він потрапляє в інший світ, який його лякає. Коли він розплющує очі, бачить, що знаходиться далеко від дерева, його одяг розірваний, а він весь подертий, ніби він біг уві сні і не раз падав.
Він повертається додому, розповідає Константіну про свою пригоду, і той проявляє знімки. Побачивши їх, Константін ледь не помирає. Він доручає Сінґлу їх знищити, що той і робить. Та потім Сінґл помічає замальовку, яку зробив його друг під час проявки. На ескізі на місці дерева знаходиться істота з іншого виміру, який снився Сінґлу.

The Battle that Ended the Century 4/10 ↴
в оригіналі «The Battle that Ended the Century» (with R. H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського

В 2001 році на руїнах Нью-Йорка проходить мегадвобій. Це коротка сатирична розповідь. Всі дійові особи мають реальні прототипи в особах тодішніх світочів фантастичної літератури.

“Till A’ the Seas” 6/10 ↴
в оригіналі «“Till A’ the Seas”» (with R.H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського

Оригінальна назва взята з вірша «Моя кохана» (згідно з перекладом Василя Мисика) Роберта Бернза. В цій історії розповідається про занепад людства. Сонце настільки наблизилося до Землі, що довелося спочатку переселятися з еваторіальних міст, а потім ближче до полюсів. Попервах люди намагалися врятуватися, але цивілізація гинула і всі здичавіли. Улл ховає стару Младдну, яка прийшла до їхнього помешкання багато років тому. Тепер він один. Йому залишається піти через пустелю за гори, де, як казали, колись жили інші люди. Діставшись їхнього поселення, Улл знаходить там тільки скелет. Подоланий розпачем і спрагою, він кидається до колодязя, щоб напитися брудної води, але зісковзає, падає і розбиває собі голову. Тепер Земля мертва.

Collapsing Cosmoses 3/10 ↴
в оригіналі «Collapsing Cosmoses» (with R.H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського

В неназвану галактику вторгаються чужинці, які – о лихо – дістануться планети уже за шість століть. Збирається нарада 37 найближчих світів, на якій вирішують атакувати ворога. Звісно, нікому не відомо, хто ж це насправді, але це не зупинить запал сторони, яка «захищається». Два абзаци потому – так пише сам Барлоу – флот вже бачить ворога за півмільйона світлових років і вишуковується до бою. Коротка сатирична історія, в якій багато чого незрозуміло.

The Challenge from Beyond 7/10 ↴
в оригіналі «The Challenge from Beyond» (with C. L. Moore; A. Merritt; Robert E. Howard, and Frank Belknap Long)

Том IV, Видавництво Жупанського

Спільна історія, написана п’ятьма письменниками (К. Л. Мур, А. Мерріт, Г. Ф. Лавкрафт, Роберт Говард і Френк Белкнеп Лонґ).
Джордж Кемпбелл відпочиває на природі. Він знаходить кристалічний куб, всередині якого щось світиться. Він відчуває, наче його щось туди затягує. Його палатка зникає і він опиняється в тілі червоподібного інопланетянина.
Ці черви переселяли свої розуми в голови представників чужих рас за допомогою кубів. На такий гачок попався і Кемпбелл. Тепер в його тілі живе чужинець, який вивчає Землю. Сам Кемпбелл вирішує рятуватися. Червам невідомо про агресію людей, тому він запросто звільняється і прямує до храму, в якому (як йому підказує пам’ять черва, в тілі якого він зараз живе) знаходиться осяйна сфера, яку на цій планеті вважають богом.
Тим часом черв, який перебуває в тілі Кемпбелла, бездумно заходить в озеро й топить себе. Справа в тому, що інопланетний розум не може контролювати людину. Людський інстинкт смерті сильніший за інстинкт життя. А на далекій планеті Джордж Кемпбелл править так мудро, як ніхто і ніколи не правив на Землі.

The Disinterment 6/10 ↴
в оригіналі «The Disinterment» (with Duane W. Rimel)

Том IV, Видавництво Жупанського

Оповідач заразився проказою, лікуючи свого брата на Філіппінських островах. Його друг Ендрюс пропонує йому пожити у себе, щоб ніхто не дізнався про хворобу і це не зіпсувало йому репутацію. Ендрюс є вправним хірургом, але йому потрібна поміч. Він пливе на Карибські острови, де дізнається про один цікавий метод. Він пропонує оповідачу наступний вихід: доведеться інсценувати його смерть, щоб ніхто не дізнався про хворобу, а потім він його вилікує. Отримавши згоду, Ендрюс вводить його в короткочасну кому, проводить «похорони», викопує і робить операцію. Після операції оповідач довго не може опанувати своє тіло. Він живий і, схоже, здоровий, але ледь рухається. Ще він помічає, що Ендрюс тепер дивиться на нього не як на друга, а як на піддослідного. Нарешті йому вдається натренувати своє тіло так, що він у змозі звільнитися і вбити підозрілого лікаря. На цвинтарі він помічає свою могилу, але в ній дійсно лежить його тіло – однак без голови, яка зараз пришита до чужого тіла.

The Diary of Alonzo Typer 6/10 ↴
в оригіналі «The Diary of Alonzo Typer» (with William Lumley)

Том IV, Видавництво Жупанського

Алонсо Тайпера востаннє бачили 17 квітня 1908 року. Відомо, що він подорожував світом і володів езотеричними знаннями. Його щоденник знаходять у листопаді 1935 року в далекій глибинці біля покинутого маєтку ван дер Гейлів, який розвалився під час сильного буревію. Щоденник розповідає про те, що привело Тайпера в цю глушінь і що з ним, можливо, трапилось.
Алонсо Тайпер прибув у маєток ван дер Гейлів вночі того ж дня, коли його бачили востаннє. Йому порадили відвідати цей будинок, тому що в ньому коїлося щось дивне, а сам він був шукачем дивного. Майже одразу він відчув чиюсь присутність, хоча будинок був порожнім. Це його не лякало, оскільки, вочевидь, подорожуючи, він пережив чимало подібного.
Тайпер ретельно досліджував будинок. Кілька днів він блукав кімнатами і коридорами, обшукував горище, підвал і таємну кімнату. І часто відчував майже матеріальну присутність людей, яких він там бачив на портретах – людей, але не тільки. Розповідали, що ван дер Гейли зналися з темними силами і недарма на пагорбі поблизу стояв ритуальний дольмен. Але згодом вся родина раптово зникла, хоча не було ні слова про тунель, який вів з підвалу в бік пагорба.
Наближалася Вальпургієва ніч. Чагарники дивним чином виросли навколо будинку, не випускаючи Тайпера. На пагорбі були чутні страшні молитви, а з тунелю – звуки, які навряд чи могли належати людям. Настала північ, і з темряви матеріалізувалися чорні пазурі.
Багато чого тут позичено з інших історій, наприклад із «Зачаєного жаху». Трохи незвично, що герой виявляється такий стійкий. Все ж, коли примар можна ледь не помацати, дуже складно зберігати здоровий глузд.

In the Walls of Eryx 8/10 ↴
в оригіналі «In the Walls of Eryx» (with Kenneth Sterling)

Том IV, Видавництво Жупанського
Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 225 (під назвою «У невидимих стінах Ерікса»)
Клим Климчук, аудіокнига (під назвою «У стінах Еріксу»)

Кентон Стенфілд прилітає на Венеру, на якій люди шукають особливі кристали, які дають надзвичайну кількість енергії. Цим же кристалам поклоняються єдині більш-менш розвинені істоти планети, які нагадують плазунів. Інколи вони нападають на людей, але зазвичай з ними легко впоратися.
Стенфілд прямує в одиночну експедицію на нагір’я, де радар показав наявність кристала. Прибувши на місце, він бачить труп іншого шукача, який знайшов цей кристал, хоче його взяти, але якась невидима перешкода заважає йому. Схоже, якась прозора споруда оточує труп і кристал. Стенфілду вдається знайти у неї вхід, він забирає собі кристал, але вирішує дослідити це чудернацьке місце.
Він блукає коридорами – виявляється, це якийсь лабіринт – і дістається центрального приміщення. Звідти він намагається повернутися назад, але розуміє, що десь звернув не там, тому що не може прийти до трупа, який лежить біля входу і знаходиться лише за декілька метрів від нього. Стенфілд усіма способами пробує знайти вихід, але не має жодних орієнтирів, крім тіла іншого шукача. Він приречений загинути в невидимому склепі, як і його побратим.
Я вже не раз писав, що Лавкрафт під кінець життя перетворювався на наукового фантаста, і це лише чергове підтвердження. Ми вже звикли читати у нього про те, що зарозуміле людство сприймає себе володарями всесвіту, але варто якомусь богу чхнути, як всі попадають на коліна. Тут замість богів – недорозвинені венеріанці. За рівнем технологічного розвитку вони безперечно поступаються землянам, але чи варто їх недооцінювати? Це їхня планета і господарі тут вони.

The Night Ocean 9/10 ↴
в оригіналі «The Night Ocean» (with R.H. Barlow)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крилата смерть, Фоліо, с. 183 (під назвою «Нічний океан»)
Нічний океан, самвидав Олександра Федієнка, с. 3 (під назвою «Нічний океан»)

Це остання праця, до якої був причетний славетний Говард Філіпс Лавкрафт. Незважаючи на те, що, за деякими даними, обсяг тексту, написаного або відредагованого Лавкрафтом, тут становить лише 10%, дехто називає цю коротку розповідь його лебединою піснею. На кількох десятках сторінок відсутня бодай одна репліка, натомість нависла атмосфера гніту, який згущується дедалі сильніше, і не вщухають похмурі роздуми головного героя, спричинені впівока побаченими моторошними подіями – найтоншими натяками, які, однак, запустили в його душі ланцюгову реакцію сумнівів щодо того, чи дійсно самотність панує на тому морському березі, куди він приїхав, щоб заспокоїти виснажену душу і тіло.


Підліткові твори
The Little Glass Bottle 4/10 ↴
в оригіналі «The Little Glass Bottle»

Крилата смерть, Фоліо, с. 3 (під назвою «Маленька скляна плящинка»)

Моряки виловлюють в океані пляшку з-під рому, всередині якої знаходиться записка, датована 1864 роком. Її буцімто написали на кораблі, який тонув з багатством на борту, а на зворотньому боці намалювали мапу. Моряки вирушають на пошуки затонулого корабля. Знайшовши його, вони дістають тільки іншу пляшку з запискою, датованою 1880 роком, в якій автор записки вибачається за жарт, тому що справжніх багатств тут немає, а є лише сума, яка покриє витрати на пошуки.

The Secret Cave or John Lees Adventure 3/10 ↴
в оригіналі «The Secret Cave or John Lees Adventure»

Володимир Сторожук, онлайн (під назвою «Таємна печера, або пригоди Джона Лі»)

Поки батьки поїхали з дому, десятирічний Джон і дворічна Аліса полізли гратися в підвал. Раптом одна стіна провалюється, а за нею помітний коридор. Діти починають досліджувати приміщення, яке згодом переходить в печеру. З неї вони забирають скриньку. У глибині печери Джон розчищає шлях, але починає прибувати вода. Джон рятується зі скринькою, але Аліса захлинається. Після похоронів родина Лі відчиняє скриньку і знаходить золотий злиток, але жодних грошей не вистачить, щоб повернути дівчинку назад.

The Mystery of the Grave-Yard 3/10 ↴
в оригіналі «The Mystery of the Grave-Yard»

Джозеф Бернз заповідав після своєї смерті зайти в його склеп і покласти там золоту кулю на позначене місце. Пастор Добсон так і робить, але зі склепу він не повертається – він просто зникає. До панни Добсон приходить загадковий пан Белл, який обіцяє за 10 тисяч доларів сказати, де перебуває її батько. Вона телефонує в поліцію і, хоч пан Белл намагається втекти, але його ловлять. Під час суду в залу входить пастор Добсон. Виявляється, його тримали в потаємній кімнаті в склепі.

The Mysterious Ship 4/10 ↴
в оригіналі «The Mysterious Ship»

Троє чоловіків безслідно зникають в різних куточках світу після зустрічі із загадковим кораблем. Відомо, що капітаном піратів є Мануель Руелло. За нього оголосили винагороду в 5 тисяч фунтів стерлінгів. Зрештою поблизу Північного полюса знаходять хатину, в якій тримають трьох викрадених чоловіків. Коли Руелло і команда припливають до хатини, їх розбивають. Всі полонені повертаються додому і досягають великих успіхів, а Руелло страчують.

The Beast in the Cave 5/10 ↴
в оригіналі «The Beast in the Cave»

Крилата смерть, Фоліо, с. 5 (під назвою «Звір у печері»)
Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Звір у печері»)

Чоловік розповідає про те, як він заблукав у печері, в якій проходила екскурсія. Він відбивається від групи, щоб детальніше дослідити глибини, але десь за годину розуміє, що нікого немає поруч. Він гукає на поміч і вже ніби чує, як до нього наближаються, але прислухається і розуміє, що це не людські кроки. Він чує приглушену ходу то на чотирьох, то на двох лапах. Чоловік впевнений, що невідомий звір не буде приязним до нього, тому кидає в нього камінням і вбиває. Зрештою гід знаходить його, і вони дізнаються, кого ж він насправді вбив.

The Alchemist 6/10 ↴
в оригіналі «The Alchemist»

Крилата смерть, Фоліо, с. 12 (під назвою «Алхімік»)

Вісімдесятирічний Антуан, останній нащадок графського роду, доживає свого віку в напівзруйнованому шато. Його батько помер в 32, а мати – під час пологів, тому його виховував старий слуга. Після досягнення повноліття він розповів Антуану про родове прокляття. Колись його нащадок несправедливо вбив Мішеля Поганого, який тут жив, вважаючи, що той викрав його сина, але потім сина знайшли. Однак Мішель теж мав сина – Шарля – і обидва були лихими чаклунами. Шарль прокляв графський рід, вбив графа, якому тоді було 32, і зник. Коли графському сину виповнилося 32, він теж помер. Таким чином, всі предки Антуана помирали в один і той самий вік.
Антуан майже досяг 32-ох. Одного дня він натрапляє на сходи в підземелля, де, захищаючись, спалює старого чоловіка. Виявляється, що це і є чаклун Шарль, який впродовж шести століть вживав еліксир безсмертя і весь цей час мстився його роду.


Співавторство суперечливе
Four O’Clock 4/10 ↴
в оригіналі «Four O’Clock» (with Sonia Greene)

Діана Губарець, онлайн (під назвою «Четверта година»)

Дуже наївна розповідь, яку молодий Лавкрафт редагував для своєї молодої дружини. Оповідач(ка?) із жахом чекає четвертої ранку. Саме тоді має трапитися щось жахливе. З вікна спальні видно кладовище, і звідти прийде чудовисько. Починаються марення, уява, мабуть, малює гірших монстрів, ніж очікуються о четвертій годині. Вогняна фігура наближається з кладовища, а годинник все сповіщає про час, який закінчується. Ось вона вже навпроти, а годинник не вгамовується. Пазурі на горлі, а годинник б’є четверту.

The Thing in the Moonlight 6/10 ↴
в оригіналі «The Thing in the Moonlight» (with J. Chapman Miske)

Том IV, Видавництво Жупанського
Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 258 (під назвою «Тварюка в місячному сяйві»)
Дмитро Лютий, аудіокнига (під назвою «Щось у місячному світлі»)

Неписемний Морґан, який ледь розмовляє англійською, написав повідомлення, яке багато хто сприйняв жартома, але дещо в його словах змушує задуматися. Він написав, що його ім’я – Говард Філіпс (вгадайте, про кого йде мова), що він заснув і не може прокинутися. Найгірше те, що йому сниться одне й те саме жахіття. Він по-різному намагався його позбутися, але воно його переслідує. Він ув’язнений у світі снів. Оповідач збирається поїхати до цього Філіпса, але боїться того, що може там побачити.

Bothon 7/10 ↴
в оригіналі «Bothon» (with Henry S. Whitehead)

Паверс Мередіт вдаряється головою і набиває собі ґулю. Він вечеряє, йде в бібліотеку і сідає читати, аж ось чує вибух. Він вибігає на вулицю, але не помічає паніки – ніхто наче й не чув нічого. Вибухи, крики і гамір повторюються кілька разів, поки він не вирішує порадитися з Кавеною, який живе в тому ж готелі, що й він. Методом дедукції, той визначає, що Мередіт чує сторонній шум тільки під час повної тиші, і пропонує йому звернутися до вушного лікаря.
Доктор Ґейтфілд відкидає будь-які проблеми зі слухом і радить звернутися до доктора Каулінґтона, психіатра. Той, ознайомившись з проблемою, дає Мередіту кімнату в своєму будинку і доручає якомога частіше перебувати у тиші, оскільки звуки стають все інтенсивнішими і цікавішими.
Зрештою Мередіт починає не тільки чути звуки битви, а й бачити сни про Ботона – легендарного полководця Атлантиди. Генерал Ботон придушив усіх повстанців, став наймогутнішим намісником і наблизився до панівної верстви батьківського континенту. Його навіть покохала небога правителя, але йому заборонили з нею одружуватися. Тоді він прибув до столиці зі своїм військом і у супроводі нищівної стихії, яка загрожувала цивілізації.
Ця оповідь написана, вочевидь, на початку 30-их, але нагадує історії з циклу снів, які Лавкрафт писав з десяток років раніше. Мабуть, Вайтгед відповідав тут за те, що відбувається у сні (тут навіть вийшов щасливий романтичний кінець). І якби Лавкрафт писав сам, він би радше написав про щось своє, а не про Атлантиду. Хоча він точно не втримався від останніх рядків твору – впізнається його стиль.

The Sorcery of Aphlar 5/10 ↴
в оригіналі «The Sorcery of Aphlar» (with Duane W. Rimel)

Афлар – останній мудрець у місті, де освіченість котиться у прірву. Але на раді його вирішують вигнати. Афлар іде у гори і живе в печері. Він пам’ятає, як розправилися з іншими мудрецями, і знає, що колись по нього пришлють найманців. Він не гає часу і шепче заклинання навколо печери. Коли ж приходять по його душу, його в печері вже немає. Найманці скидають його речі у прірву, але не чують звуку падіння і забираються з цього проклятого місця. Коли вони зникають, виповзає равлик, щоб мирно споглядати рух річки внизу.

Satan’s Servants 6/10 ↴
в оригіналі «Satan’s Servants» (with Robert Bloch)

Це коротке оповідання, написане Робертом Блохом, не захотіли друкувати, тому він відправив його Лавкрафту. Той відмовився від повноцінного співавторства, але зробив багато виправлень і додав коментарі. Було дуже цікаво пересвідчитися в його ерудиції і прискіпливості до деталей. Кому ще спаде на думку підраховувати не тільки тривалість подорожі з міста в місто в 1690 році (наодинці чи з провідниками – дві різні речі), а й яка може бути затримка.
Ґідеон Ґодфрі дізнається, що в глухому селищі Рудсфорд, що в штаті Мен, мешканці не поклоняються Богу. Попри всі застереження, він їде туди на коні з двома індіанцями. Вони змушені переночувати в лісі, а на світанку Ґодфрі виявляє, що залишився один. Діставшись до селища, він заходить до крайньої оселі. Все там здається звичайним, поки з ляди не визирає чорний пес. Виходить, що господар – це слуга диявола, а пес – його компаньйон. Щоб врятувати себе, Ґодфрі прикидається Асмодеєм – одним з князів пекла. Ґодфрі залишається допомагати рудсфордцям з приготуванням до шабашу, після якого – вони вірять – сили пітьми прийдуть на землю. Але на шабаші їх чекає несподіванка: їхній вдаваний гість Асмодей, знаючи, що просто так їх не вбити, знищує їх один за одним Біблією.


Дописане Авґустом Дерлетом
The Lurker at the Threshold 7/10↴
в оригіналі «The Lurker at the Threshold»

Старий будинок у лісі біля Аркхема, який належить роду Біллінґтонів, переходить у спадок до Емброуза Дьюрта, який живе в Англії. Його предок за дивних обставин покинув цю місцевість у Массачусетсі і оселився за океаном, але залишив химерні інструкції: не продавати ділянку; не турбувати жаб і дрімлюг; не відчиняти «двері» і не впускати того, що причаїлося на порозі. Дьюарт приїздить до будинку, щоб відреставрувати його. Там він знаходить давні документи і книги, які належали одному з Біллінґтонів. Та до того, як йому вдається скласти прочитане докупи, він відчуває непоясненні зміни в собі самому.
На прохання Дьюарта до нього терміново приїздить його родич Стівен Бейтс. Однак, зустрічаючи Бейтса, Дьюарт уже не здається таким стурбованим, як у своєму листі із запрошенням. Протягом свого перебування у будинку Бейтс помічає, що Дьюарт дедалі частіше виглядає неприязним, намагаючись приховати, що його дратує приїзд Бейтса. Однак він теж починає досліджувати давні записи, як його просив Дьюарт.
Бейтс майже знаходить відгадку знайдених текстів і звертається за допомогою до доктора Сенеки Лепема. Той радить йому якнайшвидше тікати з міста. Сам доктор Лепем разом зі своїм помічником Вінфілдом Філіпсом вивчає передані записи, звертаючись також до окультних текстів, які зберігаються в бібліотеці Міскатонікського університету. Вони доходять невтішного висновку: у тіло Дьюарта вселився древній дух, який намагається привести Іззовні лихих богів, які знищать все людство.
Лавкрафта, кажуть, тут лише два з невеликим відсотки. Все інше – це творіння Дерлета. Як на мене, це один з найґрунтовніше опрацьованих творів, які він дописував. Проте мене засмучує, що він прямо аж аналізує міфи Ктулху. Про те, як науковці намагалися осмислити і боротися з надприродним, ми читали в таких творах, як «Барва з позамежжя світу» і особливо «Жахіття Данвіча», але Дерлет з космічного робить ледь не прозаїчне.

The Survivor 6/10↴
в оригіналі «The Survivor»

Антиквара Елайджу Етвуда зацікавив у місті Провіденс, штат Род-Айленд, будинок, зведений в 1697 році. Раніше там жив доктор Жан-Франсуа Шарьєр, який помер в 1927 році. Етвуд вирішує орендувати будинок і, попри те, що орендар і юристи, які опікуються будинком, спершу відмовляють його від цього, йому все ж вдається їх переконати.
Така їхня неохочість змушує Етвуда дізнатися більше про колишнього власника. Про нього майже нічого не відомо, проте на могилі написали рік поховання і місця його проживання – Байонна, Париж, Пудучеррі, Квебек, Провіденс. Але щось не збігається. Згідно з проведеними Етвудом дослідженнями, був інший доктор Жан-Франсуа Шарьєр, який жив у 17 столітті і жив у зазначених місцях, але він не міг бути тим самим, якого поховали в 1927 році.
Та найдивніше стається, коли він знаходить щоденник доктора, в якому той описував свої досліди над рептиліями. Шарьєр вважав, що певним чином можна продовжити людське життя до тривалості життя плазунів. І записи в щоденнику охоплювали три століття – від народження першого Шарьєра до смерті другого…
Етвуд вже деякий час відчував чиюсь присутність, але не був готовий до побаченого. Він націлює світло ліхтарика на подобу людини, покриту темною лускою, і в паніці висаджує у неї чотири кулі зі свого пістолета. Потвора висковзає з будинку і ховається у криниці на подвір’ї. Впевнений, що вона смертельно поранена, Етвуд спускається вниз і знаходить там тіло, спотворене обличчя якого все ще нагадує обличчя Шарьєра, яким він його бачив на портреті у будинку.

Wentworth’s Day 6/10↴
в оригіналі «Wentworth’s Day»

Фред Гедлі їде дорогою з Данвіча, але через зливу збивається зі шляху і змушений попроситися перебути негоду в будинку Амоса Старка. Старк розповідає, як колись його знайомий Наум Вентворт позичив йому велику суму і саме цього дня виповнюється крайній строк для її повернення. Але повернути гроші вже не вдасться, тому що Старк випадково застрелив Вентворта на полюванні.
Після смерті Вентворта Старк забрав собі його книги. Одна з них – древня книга із закляттями. Чекаючи закінчення зливи, Гедлі бере її почитати і знаходить закляття для воскресіння мертвих. Він промовляє його, але, звісно, нічого не відбувається. Однак за десять хвилин до півночі в будинок вривається мрець, який прийшов забрати належне.

The Peabody Heritage 6/10↴
в оригіналі «The Peabody Heritage»

Крізь браму срібного ключа, Фоліо, с. 261 (під назвою «Спадок Пібоді»)

Оповідачеві у спадок переходить маєток його прадіда Асафа Пібоді біля містечка Вілбрагам, штат Массачусетс. Під час реконструкції в будинку знаходять таємну кімнату з незвичними пропорціями, а через деякий час робітники відмовляються працювати. В будинку також знаходять кістки дітей.
Щось дивне коїлося тут, і в усьому, очевидно, винен Асаф Пібоді. Ходять чутки, що він був чаклуном і викрадав дітей. Його навіть поховали обличчям донизу, як це роблять в цій місцевості з тими, кого підозрюють у зв’язках з темними силами. В цьому переконався оповідач, коли знайшов труну свого прадіда у фамільному склепі. Ще не знаючи, чому Асаф був похований саме так, він, щоб не мучити собі совість, перевернув його на спину.
Та дуже скоро оповідачу починають снитися моторошні сни. Він неначе споглядає за Асафом, його котом-фаміліаром і чорним демоном Балором, як вони викрадають дітей, прибувають на шабаш і навіть змушують оповідача підписатися своєю кров’ю в книзі демона.
Розуміючи, що сталося, оповідач спалює рештки свого прадіда, але майбутнє у нього невтішне. Він читав щоденник Асафа, тому знає, що той колись так само спалив рештки свого предка Джедедаї, але, як і оповідач, проти волі пов’язав себе з темними силами. Оповідач не впевнений, чи додумаються його нащадки не перевертати його тіло, коли його знайдуть покладеним обличчям до землі.

The Gable Window 5/10↴
в оригіналі «The Gable Window»

Коли Вілбур Ейкелі помирає, його будинок у лісах навколо Аркхема переходить до двоюрідного брата Фреда. Фреда чомусь непокоїть кімната, яку його родич облаштував під дахом, а особливо вікно з тьмяного скла, яке він там встановив. Також його часто турбують звуки тварин, поки одного дня він не здогадується, що вони йдуть з-під даху, а саме з-за того загадкового вікна, через яке нічого не видно.
Заінтригований, він починає читати папери Вілбура і дізнається, що той встановив це вікно, тому що через нього можна дивитися на інші світи. Фред, не особливо думаючи про наслідки, проходить ті ж процедури, що його двоюрідний брат, і відкриває браму в невідомий світ. Він бачить, як якесь чудовисько наближається і тягнеться до нього своїми мацаками. У відчаї він розбиває вікно і непритомніє, а коли приходить до тями, то бачить відрізане щупальце монстра, який застряг між світами.

The Ancestor 5/10↴
в оригіналі «The Ancestor»

Коли лікар Емброуз Перрі вийшов на пенсію, то купив собі будинок за містом і облаштував там лабораторію. Він запрошує свого двоюрідного брата Генрі, щоб той передрукував усі його нотатки. А стосуються вони експериментів, які він проводить в лабораторії. Він стверджує, що за допомогою голодування, наркотиків і музики йому вдалося заглибитися у свою пам’ять і витягнути звідти найневловиміші спогади. Тепер він копає ще глибше – у родову пам’ять. Генрі доводиться дешифрувати записи про життя батьків Перрі, їхніх предків і навіть печерних людей. Та стан Емброуза дедалі погіршується. Він довше й довше замикається в лабораторії, перестає їсти і відповідати з-за дверей. Виявляється, Емброуз не тільки повернув пам’ять предків, а й перетворився на одного з них – одного з предків людини.

The Shadow out of Space 5/10↴
в оригіналі «The Shadow out of Space»

Натаніель Корі – досвідчений психоаналітик. До нього на прийом приходить Еймос Пайпер. За його словами, три роки тому він пережив непоясненну хворобу – він в одну мить забув, як рухатися, як говорити, і у нього взагалі зникла вся пам’ять, але він виявляв надзвичайно високий рівень розумових здібностей, тому що досить швидко опанував втрачені навички і вивчив усе забуте. Разом з тим, він почав поглинати інформацію з окультних книг і подорожувати у віддалені куточки планети у супроводі раніше незнайомих йому людей, які так само колись пережили таку «втрату особистості».
Але нещодавно колишній Пайпер ніби повернувся до свого тіла. От тільки вночі його турбують жахіття, а вдень він не може заплющити очі, тому що йому ввижаються, як він думає, галюцинації. Він бачить невідомий край, де він, переселений у тіло неземної істоти, змушений писати історію своєї планети. Там він спілкується з іншими позаземцями і дізнається, що вони вміють мінятися свідомістю з іншими расами. Завдяки цьому вони виконують свою мету – зібрати свідчення про історію Всесвіту.
Одного дня виявляється, що Пайпер знову має ту «змінену особистість», яка може бути з іншої планети. Хтось хоче замести сліди, а коли поліція приїжджає на виклик до університету, то знаходить доктора Корі, який хоче знищити свої записи. Але він робить це так, ніби не вміє користуватися руками, і не може нічого сказати людською мовою…
Сюжет в основних точках збігається з оповіданням «За пеленою часу». Там навіть є персонаж з таким самим іменем – Натаніель Вінґейт Пізлі, який викладає в тому ж Міскатонікському університеті, де працюють Натаніель Корі і Еймос Пайпер.

The Lamp of Alhazred 6/10↴
в оригіналі «The Lamp of Alhazred»

Поклик Ктулху, Фоліо, с. 91 (під назвою «Лампа Аль-Хазреда»)

Коротке оповідання, в якому вигадка і реальність сплелися в одне. Ворд Філіпс (натяк на Лавкрафта) отримав у спадок стару лампу. Якщо її запалити, всі поверхні, на які падає її світло, показують інші місця – Інсмут, Безіменне місто в Арабській пустелі, незвіданий Кадат тощо. Побачене Філіпс використовує у своїх творах і завдяки цьому стає відомим у вузьких колах письменником, а коли життя добігає кінця, то він востаннє запалює лампу, проходить через цю проекцію, як через браму, і опиняється у світі свого дитинства.

The Shuttered Room 7/10↴
в оригіналі «The Shuttered Room»

Ебнер Уотлі, як ми вже звикли, успадковує будинок у глушині. Цього разу доля закидає персонажа в Данвіч. У своєму прощальному листі нині покійний дід Лютер наказав знищити водяний млин і все живе, що може звідти вилізти, але Ебнер не приділяє цьому уваги і не вбиває жаби, яку знаходить у зачиненій кімнаті над млином. Згодом у Данвічі щось починає вбивати худобу, а потім – людей, і не треба бути математиком, щоб скласти два і два, і зрозуміти, яку істоту насправді звільнив Ебнер з тієї кімнати.

The Fisherman of Falcon Point 5/10↴
в оригіналі «The Fisherman of Falcon Point»

Колись в барі на околиці Інсмута рибалка Енох Конґер розповів, що в його сіті потрапила жінка з лускатою шкірою. Він її відпустив, а вона пообіцяла подарувати йому життя, якщо у цьому виникне потреба. Так і сталося. Одного разу в морі Конґер отримав важке поранення, його доправили додому і побігли за лікарем, а коли повернулися, його вже не було. Деякі очевидці стверджують, що кілька разів бачили його у зграї земноводних людей, про яких ходять чутки, ніби вони живуть в морі біля Інсмута.

Witches’ Hollow 6/10↴
в оригіналі «Witches’ Hollow»

Сни в оселі відьми, Фоліо, с. 262 (під назвою «Відьмина Балка»)

Містер Вільямс стає вчителем у сільській школі. У п’ятому класі там вчиться Ендрю Поттер – достатньо розумний, щоб перейти навіть у восьмий клас, але батьки виступають проти цього. Вільямс їде в сусідній Аркхем, щоб дізнатися про родину Поттерів більше. Там йому розповідають про їхнього предка – чарівника Поттера, через якого родину вважають проклятою. Також Вільямс зустрічає доктора Мартіна Кіна, знавця усього окультного, який пропонує йому свою допомогу у порятунку Ендрю від темних сил. Вільямс не дуже вірить у такі балачки, але погоджується. Завдяки захисним амулетам і магічним процедурам Вільямсу і Кіну вдається позбутися злого духа, який керував родиною Поттерів.

The Shadow in the Attic 6/10↴
в оригіналі «The Shadow in the Attic»

Адам Данкан успадковує від свого двоюрідного діда Урії Ґаррісона будинок на околиці Аркхема. Старий користувався дурною славою, і декілька осіб, які говорили про нього погане, загадковим чином помирали. Але це Адама не зупиняє.
Адам зможе цілковито розпоряджатися будинком лише за умови, що проведе в ньому все літо. Також він запрошує в гості свою кохану Роду Прентісс, але коли вона приїжджає, то відчуває в будинку якусь нездорову атмосферу. В цей же час в будинку трапляються якісь дивні речі. Закохані підозрюють, що сюди досі приходить покоївка старого. Дурна слава Ґаррісона не дає спокою Роді і вона їде звідти, і закликає Адама зробити те саме, але він відмовляється, бо хоче дотриматися угоди, отримати права на будинок і вигідно його продати.
Поки Адам намагається жити в будинку і навколо нього відбуваються містичні події, Рода глибше вивчає тему і доходить висновку, що злий дух Ґаррісона, мабуть, залишився в будинку і хоче заволодіти тілом Адама, а покоївка – це насправді сукуб. Вона приїжджає назад і спалює будинок, щоб врятувати свого коханого. У Лавкрафта жінка ніколи не була б таким сильним протагоністом.

The Dark Brotherhood 6/10↴
в оригіналі «The Dark Brotherhood»

Крилата смерть, Фоліо, с. 254 (під назвою «Темне братерство»)

Артур Філіпс і Роуз Декстер люблять гуляти по нічному Провіденсу. На одній з таких прогулянок вони зустрічають містера Аллана, який шукає кладовище, на якому колись гуляв По. Закохані проводять його туди, а після прощання з ним Роуз зауважила, що цей містер Аллан – ніби викапаний Едгар Аллан По.
Наступного дня містер Аллан зустрічає самого Артура і, оскільки обидва захоплюються астрономією, мова плавно переходить до обговорення позаземних цивілізацій. Містер Аллан обіцяє довести існування позаземного життя, якщо Артур погодиться провести один експеримент з ним і його братами. Домовившись про наступну зустріч, Артур не йде додому, а стежить за містером Алланом аж до будинку свого нового знайомого. Але за якийсь час в будинок знову заходить містер Аллан, а по дорозі додому він знову зустрічається Артуру.
В день експерименту містер Аллан і шість його братів – всі з однаковим обличчям – вводять Артура в транс, і він бачить життя істот на іншій планеті (з інших творів ми знаємо їх як Йітіанців). Побачене стривожує Артура, а ще більше те, що він дізнається, що Роуз теж погодилася на цей експеримент. Не знайшовши її вдома, він біжить до будинку міста Аллана, в якому бачить, як Йітіанці клонують Роуз. Він рятує її, але до кінця не впевнений, чи це вона, чи її клон. Він боїться, що так прибульці клонують все людство і завоюють нашу планету.

The Horror from the Middle Span 7/10↴
в оригіналі «The Horror from the Middle Span»

Емброуз Бішоп переїжджає у Данвіч в будинок, де раніше жив його двоюрідний дід Септимус, який зник двадцять років тому. Місцеві жителі з острахом ставляться до новоприбулого, вважаючи, що той був якось пов’язаний з темними силами. В будинку на горищі Емброуз знаходить обсерваторію з дивними написами на підлозі, а в підвалі – таємний хід, який веде у ліси, і сховок з вівтарем у ньому. Але поки що це мало що означає.
На прогулянці Емброуз помічає зруйнований міст через річку, від якого залишилася лише центральна секція, в основі якої викарбуваний знак, який місцевими вважається оберегом. Але й вона руйнується після наступної зливи. Серед залишків моста Емброуз знаходить скелет, який хоче поховати. Він приносить його додому, але той через деякий час зникає.
Водночас в Данвічі починаються викрадення. Селяни пов’язують їх чи то з Емброузом, чи то з Септимусом, який давно мав би бути мертвим. Та Септимус все ж з’являється перед Емброузом, розповідаючи, що весь цей час ховався. Їм треба тікати, тому що селяни на них полюють. Емброуз зникає, а данвічці відбудовують міст із захисним знаком, який знову має їх оберігати.

Innsmouth Clay 5/10↴
в оригіналі «Innsmouth Clay»

Після кар’єри у Франції Джеффрі Корі переїжджає у будиночок під Інсмутом, де збирається ліпити скульптури. На березі він знаходить глину з цікавим синюватим відтінком і хоче зліпити з неї морську богиню. Можливо, під впливом балачок про нещодавній рейд на Інсмут, де проводили богохульні ритуали, і через свою спорідненість з родиною Маршів, які, за чутками, парувалися з підводними істотами, у нього зростає занепокоєння. Його тягне в океан відчуття, ніби йому місце саме там, а вночі сниться, що скульптура оживає і спить з ним у ліжку. Одного разу він заходить у воду і більше не повертається.

The Watchers out of Time 5/10↴
в оригіналі «The Watchers out of Time»

Ніколасу Волтерсу приходить лист про те, що він став спадкоємцем будинку поблизу Данвіча. Раніше там жив Аберат Уотлі – двоюрідний дід, про якого Ніколас нічого не знав. Волтерс приїжджає в будинок. Він водночас відштовхує його і вабить.
Про цього Аберата, звісно, в містечку ходить дурна слава, але в архівах сусіднього Спрінгфілда занадто мало інформації, щоб скласти про нього остаточне враження. Вдома, серед паперів Аберата, Ніколас знаходить його лист до свого спадкоємця. В ньому Аберат закликає чекати спостерігачів з позачасся.
На цьому оповідь переривається, тому що Дерлет не встиг дописати її до своєї смерті.



В путівнику використані посилання на:
– Том I, Видавництво Жупанського, 2016, пер. Катерина Дудка і Остап Українець;
– Том II, Видавництво Жупанського, 2017, пер. Катерина Дудка і Остап Українець;
– Том III, Видавництво Жупанського, 2018, пер. Владислав Носенко;
– Том IV, Видавництво Жупанського, 2023?, пер. ?;
– Поклик Ктулху, VARVAR, 2023, пер. Катерина Дудка і Остап Українець;
– Тінь над Інсмутом, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– Поклик Ктулху, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– На стрімчаках божевілля, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– Крізь браму срібного ключа, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– Крилата смерть, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– Сни в оселі відьми, Фоліо, 2019, пер. Євген Тарнавський;
– «Поклик Ктулгу» та інші історії жаху, Komubook, 2019 (перевидання 2023), пер. Анатолій Олійник, Тарас Бойко, Роман Осадчук, Павло Швед;
– Біла мавпа. Правда про смерть Артура Джерміна і його сім’ю, Орієнтир, 2016, пер. Андрій Харченко;
– Колір зла, КСД, 2016, пер. Андрій Яремчук;
– Українська мова: Збірник текстів для переказів з творчим завданням на випускних екзаменах, Світ дитинства, 1999, С. В. Ломакович та ін.;
– Нічний океан, самвидав, 2018, пер. Олександр Федієнко;
– Журнали «КЛАС», «Брати», «Всесвіт», «Світ фентезі»;
– Спільнота «Г.Ф. Лавкрафт - Аудіокниги українською!»;
– Ресурси «Поетичні майстерні», «Гоголівська академія», «Аргонавти Всесвіту».

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)