Айзек Азімов. Роботи та Імперія. Рецензія

Чим міг би я уявити, що покірний людям, як і всі інші роботи, Даніел Оліва на додачу до вже існуючих трьох законів робототехніки сформулює нульовий? Чи міг би я уявити, що той же Даніел разом із першим в історії роботом-телепатом Жискаром Ревентловом викриють змову проти Землі без допомоги героя трьох попередніх романів – слідчого Елайджи Бейлі? Чи міг би я уявити, що роботи, яких земляни створили собі на поміч, а потім чимдалі більше відмовлялися від них, визначать подальшу долю своїх творців?

Майже без очевидних спойлерів про роман «Роботи та Імперія» Айзека Азімова.

Пройшло сто шістдесят років після смерті Бейлі. Попередній власник Даніела і Жискара, професор Фастолф заповідає двох роботів Гладії – колишній коханій Бейлі. Уродженка одного зі світів позаземців, Солярії, а тепер громадянка іншого світу, Аврори, вона вирушає разом з Діджі Бейлі (нащадком землянина у сьомому поколінні) до своєї першої домівки, яку, як вважається, покинули всі її жителі.

Під час подорожі вона знаходить своє покликання – встановити мир між усім людством – землянами, позаземцями і переселенцями, які стають дедалі впливовішими. У двох роботів, які супроводжують її, своя мета: вони відчувають, що позаземці, які ще два століття тому мали повний контроль над землянами, а тепер лише безсило споглядають, як переселенці покидають рідну планету і освоюють нові світи, ще не полишили спроб повернути собі колишню велич. Тому вони роблять все, щоб відвернути кризу, яку ще двісті років тому передрікав ще сам Бейлі.

Цікаве саме те, як два роботи, які не мають навичок Елайджи, які не здатні принаймні копіювати хід людських міркувань, яких сковують у діях закони робототехніки, маючи лише дві переваги – вміння відчувати чужі емоції та інтелект, максимально наближений до людського, – дістаються поставленої мети заради кращого майбутнього для людства.

Кілька уривків із саги про роботів наостанок.

«Все ж ближчими до її тодішнього "життя подібного до смерті" були місяці піднесених почуттів, які вона провела зі своїм "другим не-чоловіком", – так вона називала його подумки»

«Позаземці не шкодуючи сил відрікалися від свого походження. Вони не вважали себе колишніми землянами в першому поколінні – чи у будь-якому іншому»

«Знадобилося декілька тижнів напружених роздумів, перш ніж я виудила з добре прихованої частини своєї підсвідомості слизький спогад про схему, яка постала в моїй уяві нізвідки двадцять п’ять десятиліть тому»

«Коли їй ставили питання, її відповіді були настільки стислими, наскільки це не суперечило розумінню справи, і настільки ухильними, наскільки це не суперечило чемності»

«Друже Даніел, я припинив дивуватися здатності людської душі утримувати в собі два протилежних почуття одночасно. Я просто змирився з цим»

«Вражає те, як сукупністю тверджень, які поодинці відповідають дійсності, можна викликати ефект, який не може дати сама правда»

Айзек Азімов. Роботи світанку. Рецензія

На черзі – третій роман Айзека Азімова про Елайджу Бейлі «Роботи світанку».

Пройшло кілька років з часу подій другого роману серії. Знайомий нам слідчий Бейлі з Нью-Йорка набрався досвіду – що помітно у його більш виважених висновках у тих складних умовах, в яких раніше йому ще не доводилося опинятися, – і став більш терпимим до відкритого простору і різноманітних природних явищ, на відміну від більшості восьмимільярдного населення Землі майбутнього. Він змушений розплутувати справу «виведення зі строю» одного з двох існуючих у всьому світі людиноподібних роботів Джендера Пенелла. Допомагати Бейлі буде його давній приятель, інший людиноподібний робот Даніел Оліва і робот простішого зразка, але зі своїми секретами, Жискар Ревентлов.

Світи позаземців у роздумах, чи дозволити численним як сарана землянам освоювати космос: саме від Бейлі залежить, чи перекриють кисень тим, хто ще спраглий до нового, чи ні. Супротивники цієї ідеї користуються великим впливом, і на їхню користь смерть Джендера, якого створив прихильник заохочення землян до освоєння космосу доктор Хен Фестолф і за сумісництвом єдиний, за його ж словами, хто достатньо кваліфікований, щоб зруйнувати людиноподібного робота ментально, скориставшись логічною суперечністю.

Унікальність роману полягає в тому, що, незважаючи на те, що у попередніх творах вже велася мова про надзвичайні властивості позитронного інтелекту людиноподібних роботів, саме тепер здійснюється революційний стрибок (на який, втім, ніхто від них не чекав). Роботи вперше намагаються знайти спосіб діяти за межами Трьох законів робототехніки. Роботи вперше усвідомлюють існування обмежень, створених цими законами. Роботи вперше намагаються пізнати людський мозок, сформувати гіпотетичні закони людської поведінки, які дозволили би краще адаптувати під них Три закони робототехніки. Ось таким мав би виглядати взірець штучного інтелекту.

Уривки мови Азімова у моєму перекладі:

«Звичайно ж, буде спроба підготувати його до того, щоб йому було дозволено наближатися до позаземців, яких не полишали думки про хвороби і які дивилися на землян, наче на ходячі мішки різноманітних інфекцій»

«Відчуття було гіршим за просту наготу – він був особистістю і тільки, сутністю повністю неприкритої індивідуальності, цяткою, наділеною життям, своєрідністю, оточеною відкритим і безмежним світом, і він падав»

«Жискар потребував вказівок, перш ніж він зміг більш-менш зрозуміти, куди спрямувати позитронний потенціал з огляду на три закони чи, скоріше, як ці потенціали повинні були спрямувати себе у світлі ситуації, що склалася»

«Тепер він ледве усвідомлював її присутність, оскільки це незрівнянно ніжне завершення дня заколисувало так само, як і легендарне вино забуття, і він відчував, як хитко тримається, наче з-під кінчиків його пальців вислизає краєчок стрімчака суворої дійсності і він має змогу впасти – впасти крізь м’які хмаринки прийдешнього сну в неспішні хвилі океану снів»