Це книга, в якій роз’яснювальна і
попереджувальна складові потужніші, ніж художня. «Кімната» не розрахована на
те, щоби припасти вам до душі або розповісти про захопливі пригоді, ні, тут на
передній план виходить застереження про викрадення і складнощі реабілітації.
«Коли мені було чотири, я думав, що все в ТБ –
це просто ТБ, потім мені стало п’ять, і Ма переобманула мене, що багато з цього
– це картинки реального, а Назовні – абсолютно реальне. Тепер я в Назовні, але
виявляється, що багато з цього зовсім не реальне»
Спершу здається, ніби Ма і Джек
насолоджуються ідеальними стосунками. Матері рідко здатні приділяти стільки
уваги своїм дітям, а у дітей рідко буває стільки різноманітних розваг. Однак
поступово маленькі деталі звертають увагу на те, в якому химерному царстві кривих
дзеркал живуть ці двоє. Вони туляться в маленькій кімнатці, єдине вікно – на стелі,
а на дверях встановлений кодовий замок.
«Кімнати немає на жодній мапі»
Під час читання у мене щось свербіло там, де мозок виділив місце під
логіку. Навіть якщо вибачити авторку за всі суперечливі моменти, пов’язані з
тим, що історію оповідає п’ятирічна дитина, це не вгамовує мою збентеженість.
Книга розрубана надвоє. Я розумію, що Емма Доног’ю не хотіла зациклюватися на трагічному
житті бранців, а бажала показати ще й важливість повернення до звичайного
життя, але перша частина – одноманітна, друга – теж, тільки чимдалі сильнішає
відчуття, що слід вже закінчити книгу, все одно всі ці відомості не додають
нічого нового. Прикро, але встановити емоційний зв’язок з героями вдається
тільки під час адреналінового сплеску від втечі, який завершується певним
антиклімаксом, коли до кінця розділу ще п’ятнадцять сторінок, а на сцену
повертається статичність.
«Я не в Кімнаті. Чи я – досі я?»
Часто рятують кумедні міркування Джека (якими
авторка зловживає) і його милі репліки до матері (яких, ніби, в міру).
«– Так, але я думав, що він і нас покарає, – я
намагаюся собі уявити. – Як якби Кімнат було дві, якби він посадив мене в одну,
а тебе – в іншу»
Зрештою, тут також була несмілива спроба
висловити думку, що, незважаючи на свою долю, Ма і Джек – не єдині, хто щоденно
потерпає від байдужого чи злочинного ставлення до себе. Мільйони інших людей
живуть у клітках різного штибу, навіть якщо навколо немає ґрат і парканів.
Мабуть, ця книжка виконує у світі ту ж роль, що і Ма – в самій книжці: це передусім
промінь надії для сучасних рабів, попри всі наявні недоліки.
Є ще декілька речей, які можна було б
написати стосовно героїв – спотворений світогляд Старого Ніка, обмежені варіанти
для Ма, обмеження і спотворення світогляду Джека (що наштовхує на питання:
може, у Старого Ніка були дитячі травми?; але хто має платити за його злі
вчинки?), неготовність світу (навіть рідних) приймати інакшість. З книги багато
можна зачерпнути, але не відчувається, щоб хоч на чомусь був поставлений
наголос. Тому нехай краще висновком буде попередній абзац.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени
родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя
молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства,
в якому вони живуть.
→ Деніел Кіз. Множинна особистість Біллі Мілліґана: 26-річного Біллі Мілліґана підозрюють у серії викрадень, пограбувань
і зґвалтувань, але під час затримання він поводиться, наче зляканий хлопчик,
який не розуміє, що відбувається.
→ Нік Каттер. Глибина: Люк Нельсон
заглиблюється у Маріанську западину до станції, де його очікують страхи, які
залишилися з дитинства. Спасіння серед реальності немає. Залишається лише
порівняне спасіння у самому божевіллі.
Немає коментарів:
Дописати коментар