Прочитано в рамках проекту Африка.
Мова оригіналу: французька,
англійська, португальська, арабська та ін.
Рік перекладу: 1983
Перекладач: Олександр Мокровольський,
Василь Моруга, Всеволод Ткаченко, Михайло Литвинець, Юрій Покальчук, Маргарита
Жердинівська, Віктор Кордун, Михайло Москаленко, Омелян Масикевич, Володимир
Кухалашвілі, Іван Драч, Григорій Латник, Дмитро Павличко, Володимир
Забаштанський, Андрій Рильський, Євген Микитенко, Павло Мовчан, Віктор
Коптілов, Сергій Ткаченко, Людмила Скирда, Григорій Плоткін, Валерій Рибалкін
Видавництво: Дніпро
Моя мрія – щоб були антології про
все. Шкода, що видавати їх економічно невигідно. На щастя, в Союзі було
забагато зайвих грошей (судячи з накладів на такі нішеві книги). Тут, якщо мої
підрахунки правильні, вірші 84 поетів і 3 поеток з 30 африканських країн і
Реюньйона. Дещо дивним є включення острова, який досі належить Франції, але без
нього в антології не було б віршів Бориса Гамалії, батько якого був українцем.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Каїсе-дра росте, де хоче. Антологія африканської поезії: 10 українських поетів і 10 африканських, по три вірші від
кожного, 10 есеїв від українці про те, що для них означає Африка, 10
біографічних довідок про африканців і по розвороту для ілюстраторки і
редакторів.
→ Леопольд Седар Сенґор. Поетичні твори: Це поєднання французької поетичної традиції з африканською. Серед усіх
зібраних творів я б виділив поему «Чака». Це є інтерпретація класики
африканської літератури – епічного роману Томаса Мофоли.
→ Агостіньйо Нето. Священна надія:
Перший президент Анголи пише про тягар рабства і вільне майбутнє. Мені імпонує
те, що колонізатори хоч і згадуються, але акцент робиться не на тому, які вони
погані, а на тому, що африканці самі готові досягати висот.
Немає коментарів:
Дописати коментар