Інґмар Берґман. Недільне дитя. Відгук

Діти, народжені у понеділок – добрі, у вівторок – непосидючі, у середу – кумедні, у четвер – щасливі. у п’ятницю – з королівською вдачею, у суботу – грайливі. Народжені у неділю вміють бачити привидів.

Саме у це вірить восьмирічний Пу, який народився у неділю, о третій ранку. Влітку разом з родиною він мешкає в шведській глибинці. Його дитинство нагадує будь-яке інше. Він любить маму, поважає тата, над ним знущається старший брат. А ще, в цей літній день, про який ідеться в кіноповісті, Пу замислюється про смерть. Він її боїться, але ж йому як недільному дитяті належить бачити привидів, чи не так?

«Теперь надо спросить. И Пу спрашивает, а не получив ответа, повторяет вопрос: Когда я умру? Часовщик задумывается, а потом Пу кажется, будто он слышит шепот, невнятный, неразборчивый из-за крови во рту и онемевших губ: Всегда. Ответ на вопрос: Всегда»

(Тут і далі цитати з книги Бергман Ингмар. Исповедальные беседы / Пер. с швед. А. А. Афиногеновой. – М. : РИК «Культура», 2000. – 432 с. – ISBN 978-5-8334-0073-2.)

На жаль, його тривожить не тільки смерть. Він вже достатньо дорослий, щоб усвідомити, що шлюб його батьків тримається на хисткому фундаменті. Батькові обриднули постійні втручання тещі в їхнє життя, і це його злить. Незважаючи на те, що сам він пастор, покликаний нести Слово Боже, у гніві він страшний. І в такі моменти Пу його ненавидить.

«Пронизанная горечью нерешительность. Пу по-прежнему не в состоянии сдвинуться с места, вот то, чего он боялся больше всего на свете, конец без помилования, наказание без прощения, вышвырнутый во мрак, он падает в яму, набитую острыми камнями, и никто не пойдет его искать, никто не вытащит его из мрака»

Берґман-режисер і Берґман-письменник нерозривно працювали в парі. Зі сторінок книги ми стежимо за Пу, наче з телеекрана, камера прихована то в кущах біля вбиральні, то за спинами парафіян на проповіді. Вона також зачаїлася десь в батьковій кімнаті, коли через багато років той готується померти. Ерік Берґман, колишній пастор, відверто розмовляє з сином про минуле. Інґмар Берґман – вже давно не Пу – згадує дитинство, згадує ту лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства, в якому вони живуть.

→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Аттикус Фінч – адвокат темношкірого, якого несправедливо визнають винним. Такий вирок обурює його доньку Скаут і вбиває віру в правосуддя у його сина Джема. Це книга про виховання людяності в дітей.

→ Гарпер Лі. Іди, вартового постав: 26-річна Джін-Луїза Фінч на два тижні повертається з Нью-Йорка до свого рідного містечка Мейком, Алабама. Вона вже давно перестала бути тією дівчинкою, яку всі називали Скаут.