Я за своєю натурою перфекціоніст і намагаюся
якнайвдаліше передати словами хід своїх думок. Чи навіть виразити їх таким
чином, щоб у повній мірі передати ними той намір, який я закладаю в них. Проте мені
вдається це не настільки часто, як хотілося б. Напевне, один з талантів Томаса
Ріплі якраз і полягав у тому, що він формулював свої думки так, що мав змогу
фактично маніпулювати людьми. Про інші його таланти (а я переконаний, що він у
нього не один) – трохи згодом.
Вже кілька років мене цікавило, хто такий
містер Ріплі та чому він талановитий. На цю фразу я наштовхнувся випадково і
лише нещодавно дізнався, що це назва книги і що її авторка Патриція Гайсміт не посоромилася написати пенталогію про цього героя. Перша книга так і називається – «Талановитий
містер Ріплі». До речі, кому цікаво, минулого року Клуб Сімейного Дозвілля
надрукував цей твір, звідки я і взяв транскрипцію прізвища Гайсміт. Хай так
залишається.
Що ж робить 25-літнього американця Томаса
Ріплі талановитим? Він добре вправляється з цифрами (1). Шахрайським способом
він заволодів даними з податкової і, удаючи її працівника, переконує одного
платника за іншим, що вони не доплатили (2). Одного разу він помічає, що його
хтось переслідує (3). Переслідувачем виявляється батько Річарда «Дікі»
Ґрінліфа, одного зі знайомих Тома. Поки той не представився, Том швидко встигає
підібрати різні варіанти розвитку подій, якщо це поліцейський, злочинець чи будь-хто
інший (4). Однак після знайомства Том помічає знервованість батька Дікі й
відчуває все більшу впевненість (5). Містер Ґрінліф просить Тома поїхати до
Італії і вмовити Дікі повернутися додому, і Том, зваживши на перспективи, які
перед ним відкриваються, – життя у сонячній Італії за чужий рахунок – погоджується на цю пропозицію (6).
Отже, талантами містера Ріплі є: 1) талант до
цифр – несуттєвий у книзі; 2) талант переконання – іноді він сам себе переконує
у правдивості власних вигадок; 3) талант помічати деталі; 4) талант швидко
оцінювати ситуацію; 5) талант оволодівати собою, коли інші втрачають
впевненість; 6) талант хапатися за можливості; 7) талант перевтілюватися в іншу
людину – можливо, його найголовніший. Взагалі, ця книга про те, що Том Ріплі не
хотів бути собою і охоче використав можливість прожити чужим життям, а його
таланти стали йому у пригоді.
Уривки (переклад мій, а не КСД, заради авторських прав):
«Атмосфера міста з кожним днем дивувала все
більше. Здавалося, наче Нью-Йорк щось втратив – свою реальність або її значення
– і місто грало виставу особисто для нього, грандіозну виставу, в якій були
задіяні автобуси, таксі та квапливі пішоходи на тротуарах, телевізійні передачі
у всіх барах на Третій авеню, вивіски кінотеатрів, які світяться серед білого дня,
і звукові ефекти тисяч автомобільних гудків і людських голосів, які зливаються
в пусті балачки. Наче після того, як у суботу його корабель відійде від берега,
все місто впаде з тріском, як картонні декорації»
«І все ж він був абсолютно впевнений, що не
припуститься помилки. Ця впевненість дарувала його існуванню своєрідний,
солодкий присмак довершеності, як той, думав Том, який відчуває талановитий
актор, коли грає на сцені важливу роль з переконанням, що краще за нього цю
роль не зіграє ніхто»
«Він недбало відтягнув його обм’якле тіло,
ледве вимазавши обличчя у багнюці, за найдальше дерево і далі за рештки могили,
яка була всього-на-всього зазубленим вигином стіни, трохи вищої за метр, але
яка, можливо, була рештками гробниці патриція, подумав Том, що якраз пасуватиме
цій свині»
«Йому було огидно знову ставати Томасом
Ріплі, огидно бути ніким, огидно повертати старі звички і відчувати, як люди
дивляться на нього спогорда і вмирають від нудьги, якщо він тільки не розіграє
перед ними сцену, як клоун, відчуваючи себе нездатним і неспроможним знайти собі іншу раду, окрім як безупинно розважати людей»
Немає коментарів:
Дописати коментар