Марсель дорослішає. На певний час його
захоплення жінками переривається захопленням вищим світом. Це така потрібна
передишка в надміру розтягнутому оповіданні.
«Я був лише знаряддям навичок байдикувати,
лягати пізно, не спати вночі, які мусили діяти хай би там що; якщо я їм не
опирався, якщо я вдовольнився приводом, підсунутим першого-ліпшого того дня
приводом, щоб можна було сваволити, то я ще легко відбувався, я все-таки на
кілька годин засинав удосвіта, почитував, не перевтомлювався, але якщо я кидав
їм виклик, якщо силкувався лягати рано, пити тільки воду, працювати, то вони
обурювалися, вдавалися до сильних засобів, я почував себе злецько, подвоював
дозу трунку, не лягав до ліжка по два дні, не міг навіть читати і потім давав
собі слово бути другого разу мудрішим, тобто не таким розсудливим, як жертва,
яка дає себе пограбувати з обави, що в разі опору її просто замордують»
(Тут і далі цитати з книги М. Пруст.
Ґермантська сторона / Пер. з фр. А. Перепаді. – Х. : Фоліо, 2011. – 475 с. –
ISBN 978-966-03-5593-4.)
Оскільки Марсель виріс у заможній родині,
досягши дорослого віку, він не поспішає шукати своє місце у житті (я вже не
кажу про те, щоб зайнятися конкретною справою). Він нехтує батьковим бажанням
зайнятися дипломатією на користь письменництва. Та й з ним він не поспішає –
мовляв, сьогодні йому просто бракує натхнення. А наступного дня він знаходить
іншу причину. Його все вдовольняє, він просто віддається течії, яка несе його в
ресторани і світські салони. Перші кількасот сторінок він кохає дукиню
Ґермантську, будь що намагається потрапити до неї на прийом, а потрапивши,
заспокоюється і його кохання згасає. Завершальні кількасот сторінок він
проводить в товаристві вищого світу, яке так само, як і він, марнує час.
«Опинившись удома сам і згадавши, що я
катався з Альбертиною, що по-завтрьому я обідаю в дукині Ґермантської, що мені
треба відповісти на Жільбертиного листа і що всіх цих трьох жінок я кохав, я
порівняв наше життя серед людей з робітнею маляра, адже воно, наше життя, повне
шкіців, у яких ми колись намагалися показати свою потребу в великому коханні,
але я не подумав про те, що іноді, як шкіц не дуже старий, ми беремося за нього
заново і створюємо зовсім інший твір, може, навіть важливіший, ніж задуманий
спочатку»
Чудові метаморфози трапилися з оповідачем, як
на мене. Ні, він не став кращою людиною, ці зміни радше приємні для охочих
слідкувати за психологією персонажів. Третя книга підкреслює думку марності будь-якою
діяльності – частіше вдаваної – Марселя. Тут не просто прямо показується
безглуздя щоденних вечірок, які мали б відігравати значну, хоч і підпільну,
роль в політиці. Тут ще й опосередковано показана даремність юнацьких захоплень
оповідача: кожне його кохання кануло в забуття і їм на зміну прийшли інші
почуття. Ну, і наскрізною ниткою в усіх трьох книгах є відсутність відчутного
творчого пориву. Цікаво, про що найбільше шкодуватиме Марсель в сьомій книзі?
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Марсель Пруст. У затінку дівчат-квіток: Призабувши
свої побивання за Жільбертою, Марсель їде в курортне містечко Бальбек, де знайомиться
з ватагою дівчат, до яких одразу відчуває сильну симпатію. В одну з них –
Альбертину – він закохується.
→ Марсель Пруст. На Сваннову сторону: Спогади
Марселя, як і будь-яка абстрактна річ, позбавлені завершеної форми: йому спадає
дитинство, проведене в Комбре і Парижі, та історія кохання Сванна, доброго
знайомого родини.
→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль
і його дружина Луїза їдуть з Парижа. Гюїсманс тверезими очима Жака зруйнував
всі романтичні стереотипи щодо краси села і природи. Але не треба
розчаровуватись в романі, якщо сам роман – про розчарування.
Немає коментарів:
Дописати коментар