Ірина Славінська. Мої запасні життя. Відгук

Я виграв цю книгу в розіграші від ВСЛ, в якому брало участь кількасот людей. Чому я взявся за цю авантюру (я ніколи нічого не вигравав) і обрав саме цю книгу з 50 запропонованих? Ірина Славінська викладала у мене зарубіжну літературу і я вже 10 років слідкую за її успіхами. Це той випадок, коли байдуже, чи це сучукрліт, чи щось інше, – байдуже, бо цікавить сама авторка.

Оскільки в цій книжці про викладання немає майже ні слова, я розповім свій анекдот. Я ніколи особливо не вчив те, що не люблю – на перших курсах у мене було багато трійок за різні правознавства та історії України і п’ятірки за те, ради чого я пішов в лінгвістичний, –  англійську мову та дотичні предмети. Отже, про античну і середньовічну літературу я чув тільки краєм вуха. Перший семестр. Залік. Всі вже склали, я відповідаю останній, один на один зі Славінською, ми обидва погоджуємося на прохідний мінімум у 60 балів і вона каже: «Якщо будете і далі так вчитися, наступного семестру Ви залік не здасте». Проходить півроку, вже інша викладачка приймає залік, я знову останній, знову 60 балів і та ж сама репліка про «наступного разу не здасте». Не здав, бо не здавав. Наблизились до літератури 20-ого століття і я почав читати. І читаю досі.

Есей – це «понятие растяжимое», тому слід уточнити, що тут не спогади/мемуари, а радше роздуми, які неминуче пробуджують ті ж таки спогади: від дитячих років до років у журналістиці. Особливо мені запам’яталось ось що. 19-ого вересня я був на читанні Платонового діалогу «Кратил» – про те, як і хто називає речі. І одразу ж на думку спали схожі думки з «Моїх запасних життів». В есеях Славінської взагалі дуже багато про мову – мабуть, лише про спогади там більше. І чому дивуватися у збірці від випускниці інязу, яка все життя так чи так працює зі словом?..

Того ж таки 19-ого (але до «Кратила») отримав підпис від авторки, 20-ого дочитав і віддав охочій знайомій, а 21-ого пішов на презентацію, яка вийшла хорошим доповненням до книги. Навряд чи взяв би іншу таку книжку, але за есеями Славінської стояв біля книгарні, чекаючи, поки вона відчиниться, щоб забрати свій приз, а тепер пишу про це, ніби це – частина моєї власної невиданої збірки есеїв.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Інґмар Берґман. Недільне дитя: Інґмар Берґман згадує дитинство, коли його тривожила смерть і стосунки батьків, згадує лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.

→ Олександр Довженко. Зачарована Десна: Тут не про звичне гноблення селянського народу, а про безтурботні роки малого Сашка, його родину, город, худобу і косовицю на Десні. Коротко, атмосферно, але зачепитися нема за що.