Джонатан Л. Говард. Картер і Лавкрафт. Відгук

Коли-небудь здавалося, ніби ви не в своєму часі або взагалі не в своєму світі, щось в потилиці підказувало вам, що вам тут не місце? Можливо, в цьому винен пережитий вами Закрут Сприйняття?

«Він спробував розкласти по поличках те, що, як йому здалося, він побачив і почув, так само, як він робив це зі своїми снами, але, як і вони, пам’ять не хотіла влягатися. З нею багато чого було не так»

Остання гучна справа поліцейського Деніела Картера обертається трагічно. В химерній оселі серійного вбивці з нелюдськими мотивами напарник Картера засовує пістолет до рота і випускає кулю собі в мозок. Минуле не дає йому спокою і, ще недовго протримавшись в поліції, Картер стає приватним слідчим, поки доля не проводить його у місто Провіденс, де якийсь незнайомець залишив йому в спадок книжкову крамницю.

«Картер очікував, що це буде зацвіла халупа, якій, можливо, бракуватиме кількох дошок, і де, ймовірно, бігатиме кілька мишей. Відкрита книгарня з персоналом точно не входила в його плани»

Небога цього незнайомця, Емілі Лавкрафт, добре обізнана в творчості свого знаменитого пращура, тому, коли починається серія загадкових смертей, в яку вплутують Картера, Лавкрафт стає йому у пригоді і зрештою розповідає, як в 20-их роках минулого століття Говард Філіпс Лавкрафт і Рендольф Картер (який зовсім не був вигаданим персонажем), їхні предки, перевернули світ догори дриґом.

«Саме тут сходилися паралельні лінії, а кола смиренно дозволяли випрямляти себе у квадрати. Це було темне серце езотеричного блядства, і Картер збирався кінчити з ним»

Я вже неодноразово писав про твори, які ґрунтуються на творчості Г. Ф. Лавкрафта. Цього разу це не просто фанфік. Будь-які посилання на нього не переобтяжують текст, іноді вони тут заради сюжету, іноді заради дотепу. Проте автор аж ніяк не намагається наслідувати манеру Лавкрафта. Його фантастичний детектив перейняв елементи горору, але вони присутні тільки наприкінці книги, та й то – не більше, ніж треба.

«Він вхопився за ці орієнтири нормальності і скористався ними, щоб звести вал проти незбагненного, розпалити внутрішнє вогнище, у колі світла якого він почувався у безпеці і на певному ґрунті, а поза цим захистом всі інші речі, які загрожували його власному глузду і душі, могли – з його найщирішими побажаннями – трахнути себе у сраку»

Я гадаю, автору вдалося втримати баланс між лавкрафтівщиною і оригінальністю. А ще складалося враження, ніби це перший сезон захопливого серіалу (так, другий вже є). Були сценаристські недопрацювання, коли якусь незрозумілу подію герої сприймали зі всім спокоєм – чому там дивуватися, адже це книга, тут всяке буває! Але багато запитань залишилось висіти в повітрі, щоб була жадоба прочитати наступну книгу. Але смачного – по дрібці.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Бен Ааранович. Річки Лондона: В центрі міста хтось обезголовив чоловіка. Констебль Пітер Ґрант зустрічає свідка, який стверджує, що бачив, як був скоєний злочин, але, на жаль, він не зможе дати офіційне свідчення. Справа в тому, що він привид.

→ Ганс Родіонофф. Лавкрафт: Змалечку Говард бачив нічні жахіття, де його викрадають з ліжка крилаті примари. І в юному віці він вигадав Аркем – огидне місто, яке існує на кордоні реальності та вигадки.

→ Алан Мур і Джейсен Берроуз. Провіденс: Журналіст газети «Нью-Йорк Геральд» Роберт Блек мріє написати книгу про світ, прихований під оболонкою суспільства, про людей, не таких, як інші, які, однак, вміють тримати це у таємниці.

Марсель Пруст. Ґермантська сторона. Відгук

Марсель дорослішає. На певний час його захоплення жінками переривається захопленням вищим світом. Це така потрібна передишка в надміру розтягнутому оповіданні.

«Я був лише знаряддям навичок байдикувати, лягати пізно, не спати вночі, які мусили діяти хай би там що; якщо я їм не опирався, якщо я вдовольнився приводом, підсунутим першого-ліпшого того дня приводом, щоб можна було сваволити, то я ще легко відбувався, я все-таки на кілька годин засинав удосвіта, почитував, не перевтомлювався, але якщо я кидав їм виклик, якщо силкувався лягати рано, пити тільки воду, працювати, то вони обурювалися, вдавалися до сильних засобів, я почував себе злецько, подвоював дозу трунку, не лягав до ліжка по два дні, не міг навіть читати і потім давав собі слово бути другого разу мудрішим, тобто не таким розсудливим, як жертва, яка дає себе пограбувати з обави, що в разі опору її просто замордують»

(Тут і далі цитати з книги М. Пруст. Ґермантська сторона / Пер. з фр. А. Перепаді. – Х. : Фоліо, 2011. – 475 с. – ISBN 978-966-03-5593-4.)

Оскільки Марсель виріс у заможній родині, досягши дорослого віку, він не поспішає шукати своє місце у житті (я вже не кажу про те, щоб зайнятися конкретною справою). Він нехтує батьковим бажанням зайнятися дипломатією на користь письменництва. Та й з ним він не поспішає – мовляв, сьогодні йому просто бракує натхнення. А наступного дня він знаходить іншу причину. Його все вдовольняє, він просто віддається течії, яка несе його в ресторани і світські салони. Перші кількасот сторінок він кохає дукиню Ґермантську, будь що намагається потрапити до неї на прийом, а потрапивши, заспокоюється і його кохання згасає. Завершальні кількасот сторінок він проводить в товаристві вищого світу, яке так само, як і він, марнує час.

«Опинившись удома сам і згадавши, що я катався з Альбертиною, що по-завтрьому я обідаю в дукині Ґермантської, що мені треба відповісти на Жільбертиного листа і що всіх цих трьох жінок я кохав, я порівняв наше життя серед людей з робітнею маляра, адже воно, наше життя, повне шкіців, у яких ми колись намагалися показати свою потребу в великому коханні, але я не подумав про те, що іноді, як шкіц не дуже старий, ми беремося за нього заново і створюємо зовсім інший твір, може, навіть важливіший, ніж задуманий спочатку»

Чудові метаморфози трапилися з оповідачем, як на мене. Ні, він не став кращою людиною, ці зміни радше приємні для охочих слідкувати за психологією персонажів. Третя книга підкреслює думку марності будь-якою діяльності – частіше вдаваної – Марселя. Тут не просто прямо показується безглуздя щоденних вечірок, які мали б відігравати значну, хоч і підпільну, роль в політиці. Тут ще й опосередковано показана даремність юнацьких захоплень оповідача: кожне його кохання кануло в забуття і їм на зміну прийшли інші почуття. Ну, і наскрізною ниткою в усіх трьох книгах є відсутність відчутного творчого пориву. Цікаво, про що найбільше шкодуватиме Марсель в сьомій книзі?

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Марсель Пруст. У затінку дівчат-квіток: Призабувши свої побивання за Жільбертою, Марсель їде в курортне містечко Бальбек, де знайомиться з ватагою дівчат, до яких одразу відчуває сильну симпатію. В одну з них – Альбертину – він закохується.

→ Марсель Пруст. На Сваннову сторону: Спогади Марселя, як і будь-яка абстрактна річ, позбавлені завершеної форми: йому спадає дитинство, проведене в Комбре і Парижі, та історія кохання Сванна, доброго знайомого родини.

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль і його дружина Луїза їдуть з Парижа. Гюїсманс тверезими очима Жака зруйнував всі романтичні стереотипи щодо краси села і природи. Але не треба розчаровуватись в романі, якщо сам роман – про розчарування.

Олександр Довженко. Зачарована Десна. Відгук

«Було се в далекі старі часи, коли ми не мали ще здорового розуму.

Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин, і всі наші пригоди і вчинки течуть, як вода, між берегами часу»

(Цитата з книги О. Довженко. Зачарована Десна – Харків : Фоліо, 2011. – 604 с. – ISBN 978-966-03-5448-7.)

Я не хотів брати нічого з категорії «село/кріпацтво/діти», але хотів прочитати Довженка (принаймні обійшлось без кріпаків). Та й написано не про звичне гноблення селянського народу, а про безтурботні роки малого Сашка, його родину, город, худобу і косовицю на Десні. Коротко, атмосферно, але зачепитися нема за що. Від інших його творів, мабуть, утримаюся.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Марсель Пруст. На Сваннову сторону: Спогади Марселя, як і будь-яка абстрактна річ, позбавлені завершеної форми: йому спадає дитинство, проведене в Комбре і Парижі, та історія кохання Сванна, доброго знайомого родини.

→ Інґмар Берґман. Недільне дитя: Інґмар Берґман згадує дитинство, коли його тривожила смерть і стосунки батьків, згадує лють і силкується забути того батька, якого не любив, дивлячись на того батька, якого ніколи не знав.

→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Аттикус Фінч – адвокат темношкірого, якого несправедливо визнають винним. Такий вирок обурює його доньку Скаут і вбиває віру в правосуддя у його сина Джема. Це книга про виховання людяності в дітей.

Марсель Пруст. У затінку дівчат-квіток. Відгук

Гаразд, картина потроху вимальовується. Перший видавець перемістив початок другого тому у кінець першого – саме тому здавалося, ніби попередня книга зшита із клаптів. А друга продовжується там, де перервали розповідь.

«Щастя для нас приходить тоді, коли нам буде вже до нього байдуже»

(Тут і далі цитати з книги М. Пруст. У затінку дівчат-квіток / Пер. з фр. А. Перепаді. – Х. : Фоліо, 2009. – 443 с. – ISBN 978-966-03-4711-3.)

Отже, гірка історія кохання Сванна до Одетти виявилася не зайвою. І навіть зі щасливим кінцем (до певної міри). Все сталося так, як він і замислював – щойно запал кохання згаснув, вона стала його жінкою. І от Марсель вирішує задіяти ту ж тактику з їхньою донькою Жільбертою. У нього рветься серце від силуваної розлуки, до якої він сам себе змушує, але він кохає її дедалі менше в надії, що згодом одружиться з холодною головою. O tempora, o mores!

«Катуючи нас, жінка дедалі міцніше приковує нас до себе, і водночас ми здвоюємо той достатній досі ланцюг, яким раніше задля власного спокою опутували її ми»

Але це не остання історія кохання в книжці! Дещо згодом, вже призабувши свої побивання за Жільбертою, Марсель їде в курортне містечко Бальбек. Серед іншого, він знайомиться там з ватагою дівчат, до яких одразу відчуває сильну симпатію. В одну з них – Альбертину – він закохується, хоча й інших тримає у серці.

«І коли я перепурхував з віночка на віночок у цьому квітковому ланцюжку, втіха побачити ще одну, несхожу на іншу квітку, змушувала мене озиратися на ту, яка дала мені цю втіху, – озиратися з удячністю, до якої домішувалася, як і до нової моєї надії, жага. Небавом я вже проводив з цими дівчатами цілі дні»

Марсель стає дорослим, але разом з тим мене турбує його аморфний вік, який складно визначити точно. Він нібито мудріший, ніж був, коли зустрів Жільберту, але такий же хворобливий, прив’язаний до бабусі, мрійливий і нерішучий. Він тому і втрачає час, що втрачає нагоди. Скільки разів він поривався щось зробити, а потім себе ж зупиняв. Бідолаха, так схожий на мене.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Марсель Пруст. На Сваннову сторону: Спогади Марселя, як і будь-яка абстрактна річ, позбавлені завершеної форми: йому спадає дитинство, проведене в Комбре і Парижі, та історія кохання Сванна, доброго знайомого родини.

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль і його дружина Луїза їдуть з Парижа. Гюїсманс тверезими очима Жака зруйнував всі романтичні стереотипи щодо краси села і природи. Але не треба розчаровуватись в романі, якщо сам роман – про розчарування.

→ Марсель Швоб. Книга Монель: Збірка оповідань у пам’ять про дівчину, яку автор колись зустрів, а потім втратив. Ця книга – про ілюзорний світ, в якому прагнуть залишитися дівчата, на противагу тому, де вони змушені працювати, щоб вижити.

Блейк Крауч. Темна матерія. Відгук

В епіграфі Блейк Крауч цитує Еліотів «Бернт Нортон», де дуже влучно написано про обраний вибір і доречно – про відкриття дверей. Якщо пощастить, з повним перекладом поеми можна буде ознайомитися вже наступного року. Також, в книзі часто згадувалася обрана дорога чи стежка, що, звісно, не може не нагадувати відомий вірш Фроста.

Хочеться стільки всього написати, але стільки всього заборонено, щоб не накликати на себе гнів поліції спойлерів.

«Впродовж усього життя нам кажуть, що ми унікальні. Індивідуальні. Що на землі більше немає нікого такого, як ти»

Джейсон Дессен, викладач, повертається додому, де його чекає люблячі дружина і син. Проте цього вечора він їх вже не побачить. Якийсь чоловік, націливши на нього пістолета, привозить Джейсона до закинутої будівлі і вколює йому невідому речовину. Джейсон приходить до тями в лабораторії, оточений незнайомими людьми, які вітають його з поверненням. Ба більше, у нього немає дружини і сина – ніколи не було – а весь світ, яким він його знав, змінився.

«Якщо зірвати всі прикраси особистості і способу життя, якими є ядерні компоненти, які роблять з мене мене?»

Назва книги відверто натякає, що на її сторінках – наукова фантастика. Саме з нею стикається Джейсон – він опиняється у світі, в якому зробив вибір на користь науки, покинувши свою майбутню дружину. Проте він відчуває, що не зможе тут бути щасливим, попри всі свої наукові здобутки у цьому новому світі. Джейсон хоче повернутися у свій власний світ, до своєї родини, тому що він створив його своїми вчинками, там його вибори сформували його особистість, там він може бути собою і бути у колі родини, яка завжди знала саме його.

«Якщо існує безліч світів, як знайти той єдино, конкретно свій?»

Повернутися до колишнього життя, якщо ти не геній-науковець і не знаєш, як потрапив у нове, – це, здавалося б, завдання нездійсненне. Джейсону доводиться боротися проти мізерних статистичних шансів. Доводиться боротися проти самого себе. Але, мені здається, його світ, як тіло, відторгає сторонні органи і приймає свої, саме тому щасливий кінець, мабуть, неминучий. Головне – знати, що його вибрав саме ти.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Кен Ґрімвуд. Replay: Люди діляться на дві категорії: ті, хто нічого не міняв би у своєму минулому, і ті, хто хотів би прожити життя повторно і змінити все на краще. Джеффу Вінстону 43, коли він помирає в офісі, і 18, коли прокидається в гуртожитку.

→ Джек Мак-Девітт. Мандрівники у часі не вмирають: Одного дня зникає науковець Майкл Шелборн. Його син Едріен знаходить батькові пристрої для мандрівок у часі. Тепер він знає, де шукати свого батька. Але не знає, коли.

→ Патриція Гайсміт. Талановитий містер Ріплі: Один з талантів Томаса Ріплі полягав у тому, що він формулював свої думки так, що мав змогу фактично маніпулювати людьми. Одного разу він використав можливість прожити чужим життям.

Марсель Пруст. На Сваннову сторону. Відгук

Перевірка. Джойс: є. Вулф: є. Пруст: є.

«Того світу, який я знав, більше не існувало»

(Тут і далі цитати з книги М. Пруст. На Сваннову сторону / Пер. з фр. А. Перепаді. – Х. : Фоліо, 2009. – 380 с. – ISBN 978-966-03-4690-1.)

В першій книзі гепталогії в центрі уваги – два відрізки життя. Зовні – Марсель згадує своє дитинство, проведене в Комбре і Парижі. Всередині – він розповідає історію кохання Шарля Сванна, який часто гостював у його родини і в доньку якого він згодом закохався.

«У моїй пам’яті й досі живуть образи, може, останні й приречені на скорий загин, – образи того, чим був Комбре в дні мого дитинства»

Спогади Марселя, як і будь-яка абстрактна річ, позбавлені завершеної форми: йому спадає на думку ніч, яку мати була змушена провести у нього в кімнаті, тітчині мадленки, прогулянки сільською місцевістю, ігри на Єлисейських полях. Пригадує він і Сванна – чомусь значно виразніше – і його шлюб, який був предметом невпинного обговорення.

«І тоді він сказав собі, що ми не усвідомлюємо, що ми нещасні, нам завжди здається, що ми щасливіші, ніж насправді»

Ця частина розповіді виявляється більш детальною. Сванн не переймався через гроші, постійно відвідував світські заходи і був оточений жінками. Проте він зустрів Одетту де Кресі, в яку, попри все, закохався. Ці токсичні стосунки завершилися розчаруванням, але, найголовніше, шлюбом.

«Подумати лишень, я спартолив кращі роки мого життя, я хотів померти лише тому, що безтямно покохав жінку, яка мені не подобалася, жінку не в моєму стилі!»

Я поки що не можу скласти цілісної думки про прочитане. Відчутно, що ця товстенька книга – тільки шматочок від загальної розповіді. Про дитинство Марселя тут розказано побіжно, а ось про Сванна тут створений ніби цілісний твір. Яку роль він відіграє в житті хлопця – це ще доведеться дізнатися. Манерою оповідання Пруст нагадує Гюїсманса. Не можу сказати, чому так сталося – це риса всіх французів чи Гюїсмансу теж був властивий потік свідомості (за пару десятиліть до його пікової популярності)? На жаль, я знаю дуже мало, щоб робити висновки.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль і його дружина Луїза їдуть з Парижа. Гюїсманс тверезими очима Жака зруйнував всі романтичні стереотипи щодо краси села і природи. Але не треба розчаровуватись в романі, якщо сам роман – про розчарування.

→ Марсель Швоб. Книга Монель: Збірка оповідань у пам’ять про дівчину, яку автор колись зустрів, а потім втратив. Ця книга – про ілюзорний світ, в якому прагнуть залишитися дівчата, на противагу тому, де вони змушені працювати, щоб вижити.

→ Вірджинія Вулф. Місіс Делловей: Книга є віддзеркаленням способу життя вищого прошарку британського суспільства після Першої світової війни. Стрижнем є розповідь про приготування Кларисси Делловей до прийому, який відбудеться у неї вдома ввечері.