Це здійснилося. Мій перший переклад для
видавництва. Та ще й який! Мені випала нагода перекладати Т. С. Еліота –
лаурета Нобелівської премії з літератури 1948 року, яку він отримав «[з]а його
видатний внесок в сучасну поезію».
Більше, мабуть, розкажу, коли книгу надрукує «НК
- Богдан», а поки опишу в загальних рисах. Всі серйозні вірші увійшли, схоже, в
перший том. У другому ж – не можу сказати, що несерйозні, а радше різношерсті.
Тут:
– «Практичне котознавство, писане Старим
Опосумом», збірка з кільканадцяти кумедних віршів про котів з різними
характерами;
– «Анабазис», переклад поеми Сен-Жона Перса,
іншого нобелівського лауреата (1960);
– підліткові вірші, принагідні вірші і
римовані листи, але до цього вони не потрапляли до друку;
– «Noctes Binanianae», збірка жартівливих
віршів чотирьох друзів, зокрема Еліота, які отримали тваринячі прізвиська і
кепкували одне над одним;
– непристойні вірші, а головне «Колумбіада»,
де в нецензурному, порнографічному та іронічному стилі Еліот подає вигаданий
життєпис Христофора Колумба.
Ці твори дуже різні, і об’єднує їх хіба що
те, що, за виключенням «Котознавства» і «Анабазису», Еліот їх ніколи не
друкував, а ділився ними тільки у вузькому колі друзів. Деякі з них абсурдні, а
деякі у своїй абсурдності епічні. Вірші, повторюю, дуже різні, тому навряд чи
показовим буде той, який я тут залишаю для ознайомлення.
«Ода до давньоримської Лиски
Від автора творів
"Фантазія Фонтгілла, або Каприз
Бетчемана"
та
"Тітка Джона Фостера"
Тріпоче мозок, сонне оніміння
Гнітить, як після "Білого коня",
Чи як від Меннінґера, як від зілля,
Від дурощів твоїх в тумані я.
Не заздрячи своїй щасливій долі,
А просто надто глупий в глупоті,
Ти, блазне, розсвистівся легковажно,
І десь в лункім околі,
У Фроґналі, у дачній густоті
Китоподібних славиш переважно.
Ти чуєш у відлюдництві нужду.
Тебе, з твоїм шаленством дивним й буйним,
Не раз уздріли очі соколині
На переході через Гай-стріт бурну
Немов в сомнамбулічному чаду
Або за бренькотом на мандоліні,
Розхристаним, і, мов той какаду,
Ти всім здавався дурнем,
Вітаючи безтямно доокруж
Гуляк святкових в Колежді всіх душ.
Безсмертна Лиско! Ні, тебе довіку
Крок учнів нечисленних не прибʼє!
У тебе птаха дзьоб й паяца пика,
Завгоспа місце – назавжди твоє.
Ти часто ходиш в Гемпстеді на пустку –
Весь час задиханий, штани у плямах,
Весь час ти удаєш з себе шуліку,
Весь час співаєш, чхаючи у хустку,
Ту саму пісню, що весь Гентс сповняла
Журбою через фатум Англії,
Що часто чарувала
Гульвіс-студентів, збитих з колії,
І слуг в турецьких лазнях дивувала.
Та, Вільяме, даєм – й життя дає,
Природа в нашому житті живе:
Як, мабуть, тяжко жити тим, хто сплутав
Кита з Слоном, два зовсім різні види,
І вдався до відвертої облуди,
Перш ніж розумні висновки зробити,
І бив себе у груди,
Що кит – це перш за все краса, а слон – той
нахабисько.
Таке властиве тільки слизьким лискам.
На дім свій, янголе, поглянь! не Дувр,
Поглянь, не джунглі, де в танок майнув
Подалі від людини Кала Наґ,
І не чекай наснаг
Від китища, що в снах
Скрутивсь на дні страшного океану.»
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Леся Українка. Лісова пісня: Лукаш
зустрічає Мавку, дочку Лісовика, і вони закохуються. Але Лукашева матір
супротивиться такому союзу з «нечистю». Після довгих поневірянь і розлуки двоє
закоханих все ж знову знаходять одне одного.
→ Йоганн Вольфґанґ фон Ґете. Фауст: Я чекав,
що Фауст продасть свою душу через свої егоїстичні мотиви чи Мефістофель
перетягне його на бік тьми. Щось схоже прослідковується в оригінальній легенді
про Фауста. Проте Ґете висунув іншу пропозицію.
Немає коментарів:
Дописати коментар