Коли-небудь здавалося, ніби ви не в своєму
часі або взагалі не в своєму світі, щось в потилиці підказувало вам, що вам тут
не місце? Можливо, в цьому винен пережитий вами Закрут Сприйняття?
«Він спробував розкласти по поличках те, що,
як йому здалося, він побачив і почув, так само, як він робив це зі своїми
снами, але, як і вони, пам’ять не хотіла влягатися. З нею багато чого було не
так»
Остання гучна справа поліцейського Деніела
Картера обертається трагічно. В химерній оселі серійного вбивці з нелюдськими
мотивами напарник Картера засовує пістолет до рота і випускає кулю собі в мозок.
Минуле не дає йому спокою і, ще недовго протримавшись в поліції, Картер стає
приватним слідчим, поки доля не проводить його у місто Провіденс, де якийсь
незнайомець залишив йому в спадок книжкову крамницю.
«Картер очікував, що це буде зацвіла халупа,
якій, можливо, бракуватиме кількох дошок, і де, ймовірно, бігатиме кілька
мишей. Відкрита книгарня з персоналом точно не входила в його плани»
Небога цього незнайомця, Емілі Лавкрафт,
добре обізнана в творчості свого знаменитого пращура, тому, коли починається
серія загадкових смертей, в яку вплутують Картера, Лавкрафт стає йому у пригоді
і зрештою розповідає, як в 20-их роках минулого століття Говард Філіпс Лавкрафт
і Рендольф Картер (який зовсім не був вигаданим персонажем), їхні предки,
перевернули світ догори дриґом.
«Саме тут сходилися паралельні лінії, а кола
смиренно дозволяли випрямляти себе у квадрати. Це було темне серце езотеричного
блядства, і Картер збирався кінчити з ним»
Я вже неодноразово писав про твори, які
ґрунтуються на творчості Г. Ф. Лавкрафта. Цього разу це не просто фанфік.
Будь-які посилання на нього не переобтяжують текст, іноді вони тут заради
сюжету, іноді заради дотепу. Проте автор аж ніяк не намагається наслідувати
манеру Лавкрафта. Його фантастичний детектив перейняв елементи горору, але вони
присутні тільки наприкінці книги, та й то – не більше, ніж треба.
«Він вхопився за ці орієнтири нормальності і
скористався ними, щоб звести вал проти незбагненного, розпалити внутрішнє
вогнище, у колі світла якого він почувався у безпеці і на певному ґрунті, а
поза цим захистом всі інші речі, які загрожували його власному глузду і душі,
могли – з його найщирішими побажаннями – трахнути себе у сраку»
Я гадаю, автору вдалося втримати баланс між
лавкрафтівщиною і оригінальністю. А ще складалося враження, ніби це перший
сезон захопливого серіалу (так, другий вже є). Були сценаристські
недопрацювання, коли якусь незрозумілу подію герої сприймали зі всім спокоєм –
чому там дивуватися, адже це книга, тут всяке буває! Але багато запитань
залишилось висіти в повітрі, щоб була жадоба прочитати наступну книгу. Але
смачного – по дрібці.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Бен Ааранович. Річки Лондона: В центрі
міста хтось обезголовив чоловіка. Констебль Пітер Ґрант зустрічає свідка, який
стверджує, що бачив, як був скоєний злочин, але, на жаль, він не зможе дати
офіційне свідчення. Справа в тому, що він привид.
→ Ганс Родіонофф. Лавкрафт: Змалечку Говард
бачив нічні жахіття, де його викрадають з ліжка крилаті примари. І в юному віці
він вигадав Аркем – огидне місто, яке існує на кордоні реальності та вигадки.
→ Алан Мур і Джейсен Берроуз. Провіденс:
Журналіст газети «Нью-Йорк Геральд» Роберт Блек мріє написати книгу про світ,
прихований під оболонкою суспільства, про людей, не таких, як інші, які, однак,
вміють тримати це у таємниці.
Немає коментарів:
Дописати коментар