Ерленд Лу. Фвонк. Відгук

Я довго думав, що Ерленд Лу просто розігрує абсурдні ситуації, та й взагалі до останніх сторінок ще думаєш, що це гумористична книга. А виявився кілок у серце від того, що «тоне якраз той, кого ніхто не бачить».

Колись Фвонк був головою Товариства спортивної ходьби Норвегії, але після скандалу, до якого він не мав прямого відношення, йому довелося звідти піти. Тепер Фвонк живе на соцвиплатах, страждає від морального занепаду і панічно боїться вагітних жінок, які, на його думку, знають все про його гнилі нутрощі. І ось до такого чоловіка підселяється незвичайний співмешканець.

«Он о такой практике раньше не слышал, но пути государства неисповедимы»

(Тут і далі цитати з книги Эрленд Лу. Фвонк / Пер. с норв. О. Дробот. – М. : Азбука, 2013. – 224 с. – ISBN 978-5-389-06385-3.)

Тепер на нижньому поверсі живе (тодішній) прем’єр-міністр Норвегії Єнс Столстенберг. Він буває тут в основному на вихідних, щоб відпочити від тиску, якого він зазнав протягом років перебування у політиці, пережити наслідки теракту Андерса Брейвіка і просто відчути себе звичайною людиною.

«Но где среди всего этого место для человека Йенса?»

Вийшла дуже коротка, легка і кумедна історія про дружбу, якою б неймовірною вона не здавалася. Фвонк і Єнс складали конструктор, таємно їздили за покупками в Норвегію і літали в Угорщину, тільки щоб не брати участь в парламентській годині відповідей. Все це нібито викликає усмішку, але казка колись закінчується.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Елвін Брукс Вайт. Павутиння Шарлотти: Порося Вілбур знайомиться з павучихою Шарлоттою і вони починають товаришувати. Як справжній друг, Шарлотта рятує його від забою. Це пречудова дитяча книжка. Вона говорить про дружбу, дорослішання, смерть.

→ Вінстон Грум. Форрест Гамп: Пригоди Форреста Гампа – це зайвий доказ того, яким абсурдним інколи може бути життя. Проте також це нагадування, що можливості чекають на нас за кожним поворотом, просто не слід одразу від них відмовлятися.

→ Вінстон Грум. Гамп і компанія: Форрест Гамп бере участь ледь не у кожній значущій події в історії США і знову потрапляє в абсурдні ситуації, з яких вийти неушкодженими, схоже, може тільки той, кому бракує клепок помітити їх абсурдність.

Томас Стернз Еліот. Поетичні твори. Коментоване видання. Том 2. Відгук

Це здійснилося. Мій перший переклад для видавництва. Та ще й який! Мені випала нагода перекладати Т. С. Еліота – лаурета Нобелівської премії з літератури 1948 року, яку він отримав «[з]а його видатний внесок в сучасну поезію».

Більше, мабуть, розкажу, коли книгу надрукує «НК - Богдан», а поки опишу в загальних рисах. Всі серйозні вірші увійшли, схоже, в перший том. У другому ж – не можу сказати, що несерйозні, а радше різношерсті. Тут:

– «Практичне котознавство, писане Старим Опосумом», збірка з кільканадцяти кумедних віршів про котів з різними характерами;

– «Анабазис», переклад поеми Сен-Жона Перса, іншого нобелівського лауреата (1960);

– підліткові вірші, принагідні вірші і римовані листи, але до цього вони не потрапляли до друку;

– «Noctes Binanianae», збірка жартівливих віршів чотирьох друзів, зокрема Еліота, які отримали тваринячі прізвиська і кепкували одне над одним;

– непристойні вірші, а головне «Колумбіада», де в нецензурному, порнографічному та іронічному стилі Еліот подає вигаданий життєпис Христофора Колумба.

Ці твори дуже різні, і об’єднує їх хіба що те, що, за виключенням «Котознавства» і «Анабазису», Еліот їх ніколи не друкував, а ділився ними тільки у вузькому колі друзів. Деякі з них абсурдні, а деякі у своїй абсурдності епічні. Вірші, повторюю, дуже різні, тому навряд чи показовим буде той, який я тут залишаю для ознайомлення.

«Ода до давньоримської Лиски

Від автора творів

"Фантазія Фонтгілла, або Каприз Бетчемана"

та

"Тітка Джона Фостера"

Тріпоче мозок, сонне оніміння

Гнітить, як після "Білого коня",

Чи як від Меннінґера, як від зілля,

Від дурощів твоїх в тумані я.

Не заздрячи своїй щасливій долі,

А просто надто глупий в глупоті,

Ти, блазне, розсвистівся легковажно,

І десь в лункім околі,

У Фроґналі, у дачній густоті

Китоподібних славиш переважно.

Ти чуєш у відлюдництві нужду.

Тебе, з твоїм шаленством дивним й буйним,

Не раз уздріли очі соколині

На переході через Гай-стріт бурну

Немов в сомнамбулічному чаду

Або за бренькотом на мандоліні,

Розхристаним, і, мов той какаду,

Ти всім здавався дурнем,

Вітаючи безтямно доокруж

Гуляк святкових в Колежді всіх душ.

Безсмертна Лиско! Ні, тебе довіку

Крок учнів нечисленних не прибʼє!

У тебе птаха дзьоб й паяца пика,

Завгоспа місце – назавжди твоє.

Ти часто ходиш в Гемпстеді на пустку –

Весь час задиханий, штани у плямах,

Весь час ти удаєш з себе шуліку,

Весь час співаєш, чхаючи у хустку,

Ту саму пісню, що весь Гентс сповняла

Журбою через фатум Англії,

Що часто чарувала

Гульвіс-студентів, збитих з колії,

І слуг в турецьких лазнях дивувала.

Та, Вільяме, даєм – й життя дає,

Природа в нашому житті живе:

Як, мабуть, тяжко жити тим, хто сплутав

Кита з Слоном, два зовсім різні види,

І вдався до відвертої облуди,

Перш ніж розумні висновки зробити,

І бив себе у груди,

Що кит – це перш за все краса, а слон – той нахабисько.

Таке властиве тільки слизьким лискам.

На дім свій, янголе, поглянь! не Дувр,

Поглянь, не джунглі, де в танок майнув

Подалі від людини Кала Наґ,

І не чекай наснаг

Від китища, що в снах

Скрутивсь на дні страшного океану.»

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Леся Українка. Лісова пісня: Лукаш зустрічає Мавку, дочку Лісовика, і вони закохуються. Але Лукашева матір супротивиться такому союзу з «нечистю». Після довгих поневірянь і розлуки двоє закоханих все ж знову знаходять одне одного.

→ Йоганн Вольфґанґ фон Ґете. Фауст: Я чекав, що Фауст продасть свою душу через свої егоїстичні мотиви чи Мефістофель перетягне його на бік тьми. Щось схоже прослідковується в оригінальній легенді про Фауста. Проте Ґете висунув іншу пропозицію.

Йоганн Вольфґанґ фон Ґете. Фауст. Відгук

Твори, твори безперестанно, помиляючись, твори, хай твої ідеали ніхто не поділяє, – і тебе пробачить Бог/світ/чи хто там ще за всі твої гріхи.

Це сумнівний висновок «Фауста». Але сперечатися з такою думкою даремно. Є ідеалісти, а є я. Це світоглядне питання і на тому край. А ось сам зміст мене розчарував. Я чекав, що Фауст продасть свою душу через свої егоїстичні мотиви чи Мефістофель перетягне його на бік тьми. Щось схоже прослідковується в легенді про Фауста, яку тлумачили по-своєму десятки письменників. Проте Ґете висунув іншу пропозицію.

«Клену ж я все, що нас тримає

В тенетах марев і оман,

Клену я все, що нам скрашає

Життя земного тужний бран!»

Вона розчарувала, але жити з нею можна. А ось далі було викрадення Гелени. Як на мене, це зайве. Ще й така річ: левова частка драми – про кохання, потім – щось про війну, і нарешті – приборкання природи.

«Ніяка вічність не поглине

Мої діла, мої труди!

Провидячи те щасне майбуття,

Вкушаю я найвищу мить життя»

І ось цим Мефістофель спокушав Фауста? Сум’яття, смерть, Deus ex machina. Всі врятовані! Вибачте, як написана книга, так і відгук.

«Стремління вічне й ревний труд

Сподобляться покути»

«Фауст» мене зацікавив, коли я читав словник Тараса Берези. Там було чимало уривків саме з перекладу Миколи Лукаша, тому я на нього і спокусився. Лукаш полюбляв українізувати твори, але тут він цим не надто зловживав. Його труд виявився до смаку, але він не може додати в першоджерело те, чого в ньому бракує.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Леся Українка. Лісова пісня: Лукаш зустрічає Мавку, дочку Лісовика, і вони закохуються. Але Лукашева матір супротивиться такому союзу з «нечистю». Після довгих поневірянь і розлуки двоє закоханих все ж знову знаходять одне одного.

→ Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач: Серце Івана Левицького замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.

→ Бен Ааранович. Річки Лондона: Пітер Ґрант стає помічником Томаса Найтінґейла –єдиного легального чарівника Лондона, який захищає спокій Її Величності від всього надприродного. Якщо вас цікавить, чи відомо їй про це, то я відповім: звісно.

Кен Ґрімвуд. Replay. Відгук

Люди діляться на дві категорії: ті, хто нічого не міняв би у своєму минулому, і ті, хто хотів би прожити життя повторно і змінити все на краще. Тепер я знаю, що мені не вистачило б і 10 життів, але від цього не легше.

«Джефф Вінстон розмовляв з дружиною по телефону, коли помер»

Йому 43, коли він помирає в офісі, і 18, коли прокидається в гуртожитку. Дивним чином серцевий напад Джеффа Вінстона призводить до переродження. Невдоволений попереднім життям з його невдалим шлюбом і нереалізованими амбіціями, він знає, що цього разу у нього все вийде.

«Ще стільки виборів чекали попереду»

У цьому повторному житті у нього мільйони на рахунку і спокуслива подруга, але ці насолоди – поверхові. Тоді він одружується і знаходить нове щастя у дочці, аж поки в 43 не помирає знову. Цикли перероджень повторюються, поки Джефф не зустрічає Памелу Робінсон. Вона теж застрягла в цій загадковій часовій петлі. Але що вони мають робити?

«Можливості, Джефф знав, були безмежними»

Вперше я прочитав цей роман більше чотирьох років тому і відтоді думав, що він про те, що життя можна прожити, як сам забажаєш. Звісно, так і є, але тільки зараз я зрозумів, що суть в тому, що другого шансу воно не подарує. У нас одне життя – і, хоч на час видання книги концепція YOLO не була така популярна, як зараз, саме це і мав на увазі Кен Ґрімвуд – є одне життя, і прожити його слід на повну, не шкодуючи про втрачені шанси.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Девід Мітчелл. Хмарний атлас: Щось спільне об’єднує героїв з різних часів – можливо, це одна й та ж душа перероджується знову і знову. Устами багатьох книга розказує про одне й те ж. У всіх різні інструменти, але вони виконують один і той самий твір.

→ Річард Бах. Джонатан Лівінгстон, мартин: Мартин на ім’я Джонатан Лівінгстон відособлюється від сірої маси пір’я, тому що любить літати, просто літати. І в леті він шукає тільки насолоду від нього.

→ Джек Мак-Девітт. Мандрівники у часі не вмирають: Минуле не змінити, навіть якщо спробувати, а мандрівники у часі не вмирають, тому що живуть вічно в тому чи іншому часі, в якому колись були.

Микола Хвильовий. Я (Романтика). Відгук

Уривки марень – то страшні, то ще страшніші. Жахіття падають на білий аркуш яву червоними краплями ілюзій, які розпливаються імпресіоністичними плямами. Засідає новий синедріон, чорний трибунал комуни. Чекісти вирішують, кого зі зрадників розстріляти, а кого – ні.

Чи то «зрадників».

Чи то «вирішують».

Голова трибуналу зважує на терезах Революцію з одного боку і Матір – з іншого. З ним у палаці розстріляного шляхтича: доктор Тагабат – демон з червоними очима; дегенерат – ідеальний послідовник цієї революції; і Андрюша – готовий проливати кров на полі бою, але страждає виносити вироки в тилу. Вся ця схиблена банда править цим маленьким світом, в якому вони і суддя, і кат.

Микола Хвильовий ще в 1924 році так влучно спіймав те, що діялося тоді на руїнах Імперії, як і чому переміг більшовизм. Як розправлялися з усім супротивним із заплющеними очима, а розкривши їх і побачивши власну матір в крові, лиш цілували її в лоб і далі сліпо плелися на звуки пострілів. Один довгий страшний сон.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Марґарет Етвуд. Сліпий убивця: Ниточки пов’язують минуле з теперішнім, реальне з вигаданим, дійсне зі вдаваним. Лише простеживши, куди вони ведуть, дізнаєшся, хто за них смикав, а кому не поталанило стати справжнім сліпим убивцею.

→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства, в якому вони живуть.

→ Маргарет Мітчелл. Звіяні вітром: Скарлетт О’Гарі доводиться переживати всі труднощі Громадянської війни, голодні місяці на батьківській плантації і небезпеки періоду Реконструкції. Головне питання – хто залишиться вірним коханим і самим собі?

Леся Українка. Лісова пісня. Відгук

Це саме той випадок, коли я спокусився на обкладинку. Звісно, «Лісова пісня» – це один з перших кроків, які я свідомо роблю на шляху до пізнання української літератури, і ця драма давно знаходилася в моєму списку бажань, але ж ілюстрації тут просто чудові. А ви ще питаєте, як привчити дітей до читання. І 29-річних дітей теж.

До книги входять вибрані поезії, поема «Давня казка» і драма «Лісова пісня». За сюжетом драми, дядько Лев укладає угоду з духами природи, що вони дозволять жити біля річки його небожу Лукашу в обмін на те, що Лев буде їх захищати. Лукаш зустрічає Мавку, дочку Лісовика, і вони закохуються. Але Лукашева матір супротивиться такому союзу з «нечистю» і одружує Лукаша зі вдовою із села. Після довгих поневірянь і розлуки двоє закоханих все ж знову знаходять одне одного.

«Лісова пісня» є частиною шкільної програми, але, хоч убийте, не пам’ятаю, щоб я її читав. Ця драма ґрунтується на народних мотивах. переважна більшість персонажів тут – міфічні істоти, а головна тема – кохання. Саме таким – простим – і слід сприймати цей твір, адже краса не завжди в заплутаному сюжеті або витонченій мові. Є така краса, яка затьмарює багато інших, – це краса природи. Читаючи «Лісову пісню», прокидається спадкова пам’ять, доносяться голоси предків, які бачили в природі більше, ніж бачимо ми.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач: Серце Івана Левицького замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.

→ Бен Ааранович. Річки Лондона: Пітер Ґрант стає помічником Томаса Найтінґейла –єдиного легального чарівника Лондона, який захищає спокій Її Величності від всього надприродного. Якщо вас цікавить, чи відомо їй про це, то я відповім: звісно.

→ Амос Тутуола. Питець пальмового вина: Чоловік, покликання якого – споживати багато пальмового вина, втрачає особистого винороба і йде в місто мертвих, щоб його повернути. На шляху йому трапляються дивовижні речі, надприродні місця і казкові істоти.