Ти знаєш, що книга неймовірна, якщо кінець
кожного розділу закінчується твоїм сміхом і словами «оце так!», «ну-ну» і «що
там далі?»
«Зрідка я помічаю правдивішу Правду, яка
ховається в недосконалих подобах самої себе, але, коли я наближаюся, вона
піднімається і лізе далі у болото незгоди»
Дуже складно передати в кількох реченнях
сюжет книги, тому що вона складається з шести окремих, але дотичних, історій,
розкиданих у часі, а саме: щоденник з середини XIX століття, листи з 1931 року,
роман з 1975 року, сучасна кінострічка, голографічний запис із середини XXI
століття, переказ з постапокаліптичного майбутнього. Мітчелл майстерний в своїй
універсальності, кожна історія дихає індивідуальністю.
«Модель часу: безкінечна матрьошка
розфарбованих моментів, де кожна "оболонка" (сучасність) поміщена в
гніздо з "оболонок" (попередніх сучасностей), які я називаю
актуальним минулим, але ми сприймаємо як віртуальне минуле. Матрьошка
сьогодення також є гніздом для прийдешніх сучасностей, які я називаю актуальним
майбутнім, але ми сприймаємо як віртуальне майбутнє»
Герої цих історій не тільки помічають
предмети з попередніх історій, але й підсвідомо відчувають, що станеться в
завершальній. Їх жанри, манера оповідання і зміст абсолютно різні. Тим не менш,
головною темою залишається боротьба за владу і до чого вона призводить, незалежно
від того, хто за неї хапається – варварські орди чи корпорації. Хай локальна
боротьба не несе глобальних наслідків, але її суть залишається та ж, що й суть
світових конфліктів, це та ж сама катастрофа, тільки в іншому масштабі. Різниця
тільки в тому, що одні катастрофи руйнують життя окремої людини, а інші – життя
всього людства.
«В нашій цивілізації "Свобода!" –
це дурнувата пісенька з реклами, але тільки ті, хто її позбавлений, має
примарне уявлення стосовно того, що це насправді за штука»
Може, це й несподівано, але саме цікава
структура роману є його головним недоліком. Кожна історія обривається під час
переламного моменту, а після шостої вони закінчуються у зворотному порядку. А
книга не тоненька. Тобто, поки дійдете до продовження щоденника Адама Юїнга,
через насиченість подій забувається, як він починався. За короткий проміжок
часу потрібно перемкнути свій мозок між шістьма історіями, а потім – назад, а
це непросто.
«– Але, якщо Ви знали про цю… змову, чому Ви
їм підігрували? Чому Ви дозволили Хе-Чу Іму так близько підібратися до себе?
– А чому мученики підігрують своїм юдам?»
Устами багатьох книга розказує про одне й те
ж. Це – концерт для шістьох солістів. У всіх різні інструменти, але вони
виконують один і той самий твір.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Марґарет Етвуд. Сліпий убивця: В романі п’ять
рівнів – Айріс, яка на схилі літ розповідає про свою молодість, тоді газетні
вирізки і текст Лориної книги, в якій чоловік розповідає жінці про інопланетний
світ, в якому живуть сліпі убивці.
→ Айзек Азімов. Сталеві печери: Так само як
видатні уми майбутнього колись створять сплав людської подоби і механічної
начинки, Айзек Азімов створив сплав фантастичного і детективного жанрів. В Нью-Йорку майбутнього розслідують вбивство позаземця.
→ Джек Мак-Девітт. Мандрівники у часі не вмирають: Що може бути краще за подорожі у часі? Стати свідком легендарних подій,
зустрітися з визначними історичними постатями, побачити, почути і доторкнутися
до їхнього спадку, загубленого у безодні віків.
Немає коментарів:
Дописати коментар