Деніел Кіз. Війни Мілліґана. Відгук

Ця книга настільки суперечлива, що її не видали навіть на батьківщині автора, і вона існує лише в кількох перекладах. Але КСД, я гадаю, спіймав хвилю Кіза і вирішив вичавити з успіху перших книжок все, що вдасться.

«Війни Мілліґана» – це логічне продовження «Таємничої історії Біллі Міллігана» (нагадаю, ця назва мене досі дивує). Оскільки це не вимисел, а твір, заснований на реальних подіях, після першої книги – на жаль для Біллі – нічого не змінюється: він досі поневіряється по медичних закладах різних режимів суворості і намагається протистояти зовнішньому світу, незважаючи на те, що всередині нього теж немає гармонії.

«Департамент психічного здоров’я припустився серйозної помилки. Адміністрація зібрала в одній клініці соціопатів із в’язниць та інших установ, у яких, як виявилося, попри душевні хвороби набагато більше розуму й талантів, аніж у всіх, хто керував цією богадільнею»

(Тут і далі цитати з книги Д. Кіз. Війни Міллігана / Пер. з англ. Т. Івченко. – Харків : КСД, 2018. – 384 с. – ISBN 978-617-12-4526-6.)

Отже, суспільство не хоче приймати Біллі, тому що боїться його. В лікарнях його принижують і обмежують йому свободу у випадках, коли з іншими пацієнтами такого б не вчинили. Прокурори хочуть знову засадити його за ґрати, щойно його випишуть, незважаючи на ті травми, які він вже пережив. Політики досі тиснуть заради прихильності електорату. Скільки би Біллі не намагався спокійно налагодити життя, знаходиться хтось або щось, що перекриває йому кисень, і процес одужання опиняється під загрозою. Очікуєш, що ось-ось він зламається від безнадії. Чому його хочуть вічно тримати в клітці? Він же хоче стати звичайною людиною.

«Сподіваюсь, прощення зможе охопити те давнє минуле і змінити майбутнє. Люди мають припинити завдавати шкоди одне одному»

Книга, яка, як я вже писав, заснована на реальних подіях, ще раз засвідчує, що виправна система навіть найбільш демократичних країн не виконує своїх функцій. Її мета – підготувати до звичайного життя в суспільстві. Натомість, в медичних закладах Біллі стикається з банальною некомпетентністю, тому що в найтяжчий момент там не має жодного психіатра. А детективи і поліція просто хочуть його заарештувати, оскільки намалювали його дияволом. Всім байдуже, чи принесуть їхні дії якусь користь Біллі, вони просто виконують те, що вважають за потрібне. Найболючіше те, що всі вони борються лише з образом Біллі, а потерпає від боротьби сам пацієнт, справжня людина, яка просто хоче віднайти саму себе.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Деніел Кіз. Множинна особистість Біллі Мілліґана: 26-річного Біллі Мілліґана підозрюють у серії викрадень, пограбувань і зґвалтувань, але під час затримання він поводиться, наче зляканий хлопчик, який не розуміє, що відбувається.

→ Патриція Гайсміт. Талановитий містер Ріплі: Один з талантів Томаса Ріплі полягав у тому, що він формулював свої думки так, що мав змогу фактично маніпулювати людьми. Одного разу він використав можливість прожити чужим життям.

→ Сергій Бут. Аляска: Рятувальника Антона прямо в гідрокостюмі доставляють з церкви, де він шукав порятунку від привида, до психіатричної клініки у відділення для найважчих випадків. Там він але стикається з каральними методами вітчизняної медицини.

Умберто Еко. Ім’я рози. Відгук

Не можу не провести паралелі між «Маятником Фуко» і «Ім’ям рози». Перша книга – іронічна і про фабрикацію істини, друга – серйозна і про пошук істини. В цьому протистоянні я надаю перевагу все ж першій теорії змови, але змушений розповісти про другу (проте, чи є там змовники, я не скажу).

В 1327 році має відбутися теологічний диспут між представниками Папи Римського та монахами-міноритами. В монастир, де відбудеться зустріч, прибуває англієць Вільям, колишній інквізитор, і його писар, новіцій Адсо, щоб підготувати все до перемовин. Принагідно абат монастиря доручає Вільямові розслідувати загадкове убивство одного з ілюстраторів. Всі ниточки ведуть в бібліотеку, доступ до якої йому заборонено.

«У світлі цих роздумів бібліотека здалася мені місцем ще бентежнішим. То було місце тривалого, вікодавнього перешіптування, невловної бесіди між одним пергаменом і другим, живим створінням, вмістилищем сил, яких не годен приборкати людський розум, скарбницею породжених багатьма умами тайнощів, які пережили смерть тих, хто їх породив або зберіг для інших»

(Тут і далі цитати з книги У. Еко. Ім’я рози: роман: нова авт. редакція 2012 р. / Пер. з іт. і глосарій М. Прокопович. – Харків : Фоліо, 2013. – 766 с. – ISBN 978-966-03-6385-4.)

З трьох пластів, які прослідковуються в сюжеті – детективна історія, історичний роман з безліччю алюзій і філософські роздуми – я більше тяжію до серединного. Поняття світу-бібліотеки і бібліотеки в голові перегукуються з «Вавилонською бібліотекою» Борхеса, одним з моїх улюблених оповідань. Не дарма ж тут з’являється сліпець Хорхе. А постійні дискусії і монологи про природу віри нагадують мені останні праці Гюїсманса, який міг сторінка за сторінкою смакувати одну й ту ж тему. Тобто, все це написано ніби для мене.

«Врешті, завдяки моєму терплячому відтворенню передо мною вималювалась своєрідна мала бібліотека, символ тієї великої, зниклої – бібліотека, складена з уривків, цитат, недописаних речень, фрагментів книжок»

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Хорхе Луїс Борхес і Адольфо Бйой Касарес. Шість головоломок для дона Ісидро Пароді: Двоє дотепників вирішили написати декілька детективних історій. Приготуйтеся до численної кількості алюзій, самостійно віднайти які здатні тільки втаємничені.

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. Собор: Ця книга є одою Шартрському собору, але також присвячена різноманітним аспектам католицького символізму – які думки мали європейські містики і навіть перші Отці церкви про рослини, тварин, кольори, запахи тощо.

→ Клайв Стейплз Льюїс. Відкинутий образ: Вступ до літератури Середньовіччя і Відродження: Цитати, зміст яких нам, здавалося б, цілком зрозумілий, майже безперечно потребують тлумачення з огляду на відмінний від нашого світогляд людей Середньовіччя.

Кадзуо Ішіґуро. Залишок дня. Відгук

Жодна ідея фікс не має щасливого кінця. Навіть одержимість чеснотою змушує їй на догоду приносити великі жертви. Наприклад, дворецький, який прагне до професійних ідеалів, втрачає свою людяність, занурюється в безособовість і перетворюється ледь не на робота.

В 1956 році пан Фаррадей дає відпустку Стівенсу, який пропрацював у Дарлінґтон-Голлі декілька десятиліть ще за попереднього господаря. Стівенс їде у подорож по південно-західній Англії і, ніколи не забуваючи про службовий обов’язок, планує зустрітися з пані Кентон, яка колись працювала у маєтку, щоб обговорити можливість її повернення. Звісно, поновлення зв’язку з давньою знайомою навіває хвилю спогадів.

«Всі ці роки, що я служив йому, я вірив, що роблю щось корисне. Я навіть не можу сказати, що припускався власних помилок. Дійсно – напрошується питання – де тут гідність?»

Роман ставить багато запитань, і на деякі з них неможливо однозначно відповісти. Який це – «великий» дворецький? Припустімо, Стівенс сам знайшов відповідь.

«"Великим" дворецьким, безсумнівно, може бути тільки той, хто може озирнутися на свої роки служби і сказати, що використав свої таланти для служіння великому джентльмену і цим самим – для служіння людству»

Кому ж він тлумачить свою відповідь? Для кого він веде оповідь? Тут вже складніше, тому що явного адресата немає. Як на мене, Стівенс сам собі промиває мозок. Його охопила нав’язлива ідея «величності» дворецького, почуття його гідності – аж так, що він підлаштовує свої спогади, щоб здавалося, ніби він відповідає критеріям цієї «величності», таке собі орвеллівське дводумство.

«– Чому, пане Стівенсе, чому, чому, чому Ви постійно прикидаєтесь?

Я знову зронив смішок через те, який безглуздий напрям раптом взяла розмова.

– Далебі, пані Кентон, – я сказав, – Я не певен, що розумію, про що Ви»

Чи можна в такому випадку довіряти розповіді Стівенса? Звісно, але з одним зауваженням. Стівенс – незважаючи на певну плутанину в деталях, викликану, можливо, його поважним віком – достовірно передає власне події, але його реакцію на ці події слід сприймати з певним скепсисом. Показовим є момент, коли жодним словом він не виказує того, що плаче, поки йому не вказують на це інші.

«Я відчув, як щось торкнулося мого ліктя, і, повернувшись, побачив лорда Дарлінґтона.

– Стівенсе, з Вами все гаразд?

– Так, сер. Абсолютно.

– Здається, ніби Ви плачете.

Я засміявся і, вийнявши носовичок, швидко витер обличчя.

– Вибачте мені, сер. Втома від важкого дня»

Як так можна – довіку служити, не маючи власних бажань? У Стівенса завжди була мета і, оскільки вона нездійсненна (досягнення ідеалу), він до кінця своїх днів готовий до неї йти. Чи добре це, чи погано? Роман не дає оцінку відданому служінню іншим… або світу. Книга просто констатує факт – є люди, ладні віддати все заради інших. Чи бачив Стівенс свою хибу?

«І, що стосується мене, я виконував свої обов’язки в міру своїх здібностей, навіть за стандартами, які багато хто може назвати "першокласними". Навряд чи це моя провина, що життя і праця його світлості виявилася, з погляду сьогодення, щонайменше гірким марнотратством – і досить нелогічно самому відчувати якийсь жаль або сором»

Власне мені ця книга здалася надто жорстокою в тому сенсі, що Стівенс позбавлений будь-якого порятунку, перед ним – один шлях, який заводить у глухий кут. Він, ясна річ, цього ніколи не зрозуміє, тому що, за іронією долі, його голова завжди зайнята обов’язками, але ж за нього можуть потужити читачі, чи не так?

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Шарлотта Бронте. Джейн Ейр: Сирота Джейн Ейр знаходить собі місце гувернантки в маєтку Едварда Рочестера. В новому для себе середовищі вона пізнає нові для себе почуття – приязнь до господаря вже здається чимось більшим.

→ Френк Герберт. Месія Дюни: Пол Атрейдес передбачав страхітливе майбутнє, тому обрав найбезпечніший шлях. На жаль, після війни він опиняється у становищі, яке прагнув відвернути, але не зміг – майбутнє виявилося сильнішим за бажання Обраного.

→ Джордж Орвелл. 1984: Нещастя Сміта в тому, що він мислить раціонально, він не навчився не помічати нелогічностей і напівсвідомо коригувати не тільки свої дії, але також думки і – ще важливіше – почуття на догоду Партії, як це вдається іншим.

Антологія молодої поезії США. Відгук

Якось я читав, що сучасну американську поезію неможливо не читати голосом Малковича-молодшого. Чи щось на зразок. Авторка статті, схоже, не усвідомлювала, скільки є перекладачів поезії. То за що синові видавця проспівали дифірамби? Ну, найголовніше – за титанічну працю з укладання збірки. Знайти, зібрати, відсіяти, перекласти, витративши на проект безперечно сотні (тисячі?) годин. Я сам постійно цим займаюся, тому браво!

Та все ж повної насолоди я не відчув. Ще в передмові Малкович пише, що раніше про сучасну американську поезію нічого не знав. Це суттєвий недолік, тому що свої вірші на розгляд відправили тільки ті, хто дізнався про антологію і захотів туди потрапити, і багато хороших поетів залишилося поза увагою. Найуспішнішим поетам, можливо, ця антологія взагалі була до дупи, їм і без неї життя солодке. Як-то кажуть, вибірка виявилася нерепрезентативною. Незважаючи на це, антологія вийшла вдалою. Мені майже все сподобалося, а деякі поети і поетки зацікавили настільки, що тепер мені доведеться за ними стежити. Зрештою, чи не це було метою книги?

Нижче подаю кілька уривків з антології, по одному від кожного перекладача. Згідно з виданням Антологія молодої поезії США / Упоряд. та перекл. з англ. Т. Малковича. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 280 с. – ISBN 978-617-585-119-7.

Джессіка Ельзассер

Мікроскоп

(переклав Тарас Малкович)

«Світ –

це рій,

повен причин,

незримих кров’яних тілець,

що метушаться і

розмножуються, з’їдають

краї

речей, фільтрують

наше дихання.

Вони були там

з самого початку –

елементи

дробів

частинки матерії,

що виживають

всюди,

де вони –

потворна

і невмируща надія.»

Марк Маккі

І Господь Бог робив одіж зі шкіри

(переклав Андрій Любка)

«...

Наші інтереси

й інтереси наших інтересів мають бути захищені

одежами, зшитими в ім’я

карикатурної тези, яку ми сповідуємо

день за днем у битвах проти ідеї про те,

що ми не більше, ніж бруд, що співає псалми

й мудрагельствує у непомітному закутку

гігантського ігрового майданчика, випадкового

й величного.

...»

Каміла Ранкін

Ми

(переклала Любов Якимчук)

«...

спустошували, палили, бувало самі згорали

бували мотузкою, підвішеною

руками, що зв’язують руки, які розводять вогонь

бували землею, очищеною вогнем

землею, місяцем освітленою

небом, проясненим домами освітленими

бували чоловіком, що зменшився

до тіла, а тіло до кісток

сміливішали, нас підбадьорювали

бували здійняті, впокорені

оплакували, бували оплаканими

бували казкою розказаною

і змовчаною

бували мовою втраченою

втрачали усе своє

...»

Закарі Шомберґ

Жаский олень

(переклав Павло Матюша)

«Я саме в лікарняному ліжку, коли нестерпний біль розтинає мені живіт. Знаю напевне, що помру, якщо не дочекаюсь допомоги. Сестро! Сестро! Я кричу, проте медсестра не приходить ... Я кричу: допоможіть, хто-небудь! У мене відійшли води! Мої благання відлунюють в коридорі, і тоді це стається. Жаский олень, який роками дряпав і кусав мене зсередини, вивалюється з мене і розпластується на кахлях. Потім підхоплюється і стрибком зникає в нічному вікні. Я чую, як він мчить крізь чагарник. Я чую, як він шугає в океан. Я чую, як він рве на клапті повітря в небі. Віднині це клопіт світу.»

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач. Відгук

Чи варто в першу чергу відзначити, що це стімпанк? Або ж варто зробити наголос на фольклорних мотивах? Сюжет, однак, зав’язаний і на першому, і на другому, і ці особливості неможливо розглядати окремо одне від одного. Але про все по порядку.

Іван Левицький з дитинства боїться механізмів, які – чого вимагає жанрова приналежність – буяють в Російській імперії. Проте через ваду серця він змушений погодитися на операцію, внаслідок якої його серце замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.

І саме це є родзинкою. Стімпанк – це лише привід, причина, фон. Насправді ж зміст книги визначають фольклорні, або ж магічні, елементи: галицькі опирі, безкінечна суперечка невмирущих володарів світу – і дещо прозаїчніші таємні товариства. Намішано тут, зізнаюся, чимало, але вагомої шкоди це не завдає.

Серед переваг – нелінійність сюжету і камео історичних постатей.

Серед недоліків – відсутність переліку справжніх/вигаданих персонажів, малий обсяг і відчуття незавершеності. Умовна сторінка про опирів, сторінка про помсту, ще трохи – про останні роки письменника. Де жирна крапка?

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Ольга Лучук. Пантелеймон Куліш і Микола Лукаш: перехресні стежки перекладачів: Тут подаються життєві шляхи і перекладацькі підходи двох митців, і навіть наведений повний Кулішів переклад «Троїла та Крессиди» разом з численними примітками.

→ Сергій Бут. Аляска: Рятувальника Антона прямо в гідрокостюмі доставляють з церкви, де він шукав порятунку від привида, до психіатричної клініки у відділення для найважчих випадків. Там він але стикається з каральними методами вітчизняної медицини.

→ Бен Ааранович. Річки Лондона: Пітер Ґрант стає помічником Томаса Найтінґейла –єдиного легального чарівника Лондона, який захищає спокій Її Величності від всього надприродного. Якщо вас цікавить, чи відомо їй про це, то я відповім: звісно.

Вільям Шекспір. Троїл і Крессида. Відгук

На загальну думку, п’єси Шекспіра поділяються на комедії, трагедії та історичні хроніки. Проте у нього є кілька творів, які важче класифікувати. Це – чи трагікомедії, чи проблемні (сатиричні) драми, і однією з них є «Троїл і Крессида».

Ця п’єса є однією з найменш знаних у Шекспіра. Він написав її, імовірно в 1602 році, тобто в роки третього періоду своєї творчості з його похмурістю і величністю.

«Терзит. [Виступцем]. Розпуск та й розпуск; воюваннє та розпуск; ні на що більш нема моди. Щоб їх побрав пекельний дідько!»

(Тут і далі цитати з книги Лучук, Ольга. Пантелеймон Куліш і Микола Лукаш: перехресні стежки перекладачів. Шекспірова драма «Троїл та Крессида» в контексті української культури. – Харків : Акта, 2018. – с. 294-513. – ISBN 978-966-8917-23-2. У свою чергу ця монографія користується таким джерелом: Шекспирові Твори. З мови Британської мовою Украінською поперекладав П. А. Куліш. Том перший: «Отелло; Троіл та Крессида; Комедія помилок». У ві Львові: З Друкарні Товариства имени Шевченка, під зарядом К. Беднарського; Накладом Перекладчика, 1882, с 175-333. Правопис модернізовано.)

Події п’єси розгортаються під час троянської війни. Троянці Троїл і Крессида зустрічаються і закохуються. Однак Крессидин батько перейшов на бік греків і донька змушена залишити коханого. Та кохання її виявляється недовговічним.

«Крессида.

О бідна наша женська половино,

Що розум наш за нашим оком лине!

Ми оком блудимо, і добре бачим,

Що без пуття своє життя мантачим.

Терзит.

Правдившого ти не могла сказати,

Хиба б ще курвою себе назвати.»

З усієї п’єси варто виокремити дві речі. По-перше, хочу зробити наголос на внесок Куліша, який дещо українізував «Троїла і Крессиду». У нього Аґамемнон – гетьман, Приям – цар, і в почтах у них – князі. На щастя, текст загалом близький до оригіналу, на відміну від, скажімо, «Енеїди» Котляревського.

«Троїл.

О Пандаре! коли тобі кажу я,

Що всі мої надії утонули,

Не говори міні, на скілько сажнів

Затоплено їх у страшну безодню.

Я признаюсь тобі, що збожеволів

З кохання до Крессиди; ти ж провадиш,

Яка вона вродлива, посипаєш

Ще незакриту, свіжу в серці рану

Її очима та її волоссєм,

Її щоками та її ходою,

То голосом її; то знов провадиш,

Яка білесенька рука у неї.

Все біле перед нею мов чернило,

Котре само собі докори пише.

Так ніжно й пух не лащить лебединий,

А найніжнійше чувство осязання –

Тут мов жорстка долоня в хлібороба.

Відказуєш таке, аби промовив,

Що я люблю її, і правду кажеш;

Та не бальзамом рани поливаєш,

А в кожну гострого ножа втикаєш,

Котрим любов ті рани завдавала.»

По-друге, заслуга самого Шекспіра полягає в змішанні стилів. Філософські монологи тут знаходяться поруч з чуттєвими зізнаннями в коханні і рівносильними сатиричними ремарками. А попри трагічні події, блазень Терзит своїм глузуванням руйнує четверту стіну. Не впевнений, що навіть це підштовхне мене ще прочитати Шекспіра. Хіба що «Макбета». Та й то, щоб дізнатися про трьох відьом. Єдину п’єсу англійця, яку я читав добровільно, «Бурю», я теж, до речі, читав тільки задля того, щоб дізнатися про потворного Калібана.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Ольга Лучук. Пантелеймон Куліш і Микола Лукаш: перехресні стежки перекладачів: Тут порівняні подібності і відмінності перекладацьких підходів двох митців, і навіть наведений Кулішів переклад «Троїла та Крессиди» разом з численними примітками.

→ Хорхе Луїс Борхес. Книга Піску. Пам’ять Шекспіра: Головна розповідь інтригує своїм фіналом. Начебто звільнившись від турботного тягаря, головний герой все ж не може позбутися вже найпримарніших спогадів. Збірка підходить для знайомства з автором.

→ Клайв Стейплз Льюїс. Відкинутий образ: Вступ до літератури Середньовіччя і Відродження: Цитати, зміст яких нам, здавалося б, цілком зрозумілий, майже безперечно потребують тлумачення з огляду на відмінний від нашого світогляд людей Середньовіччя.

Ольга Лучук. Пантелеймон Куліш і Микола Лукаш: перехресні стежки перекладачів. Відгук

У своїй монографії Ольга Лучук детально розглянула Шекспірову драму «Троїл та Крессида», яку українською перекладали Пантелеймон Куліш (1882 рік) і Микола Лукаш (1984 рік). Крім того, тут порівняні подібності і відмінності перекладацьких підходів двох митців, і навіть наведений повний переклад Куліша – вперше за більш ніж сто років – разом з численними примітками. Книга є результатом багаторічного дослідження авторки, яку цікавило насамперед зіставлення фразеологічних одиниць, звертань і рим, використаних Кулішем і Лукашем. Звісно, окрема подяка за, власне, текст драми, написаний горе-/славнозвісною кулішівкою.

Зараз я перекладаю другий том коментованих віршів Т. С. Еліота, який має подібну структуру: подається історія написання віршів, їх текстуальна історія (виправлення і різночитання), примітки щодо окремих рядків і слів, а ще – коментарі самого автора на зачеплені теми. Тому після прочитання монографії у мене виникло питання: чому немає нічого схожого в Україні? Чому б Міністерству культури не замовити якомусь видавництву укласти коментовані збірки принаймні класиків української літератури? Зрозуміло, друкувати такі видання – економічно недоцільно, але саме існування вузькоспеціалізованих продуктів (а не тільки ширвжитку) свідчить про рівень культури. І, сподіваюся, не тільки про нього.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою