«Собор» є завершальною книгою трилогії про
Дюрталя – парижанина кінця 19-ого століття, який наситився світським життям, залишив у минулому свої
загравання із сатанізмом і присвятив себе духовному пошуку. Після відвідин монастиря
Нотр-Дам де л’Атр головний герой не знаходить собі місця в Парижі, де йому
нудно. Життя у місті йому остогидло, і коли чи не єдиний його друг абат
Жеврезен пропонує йому разом поїхати в Шартр, де в місцевому соборі панотцю
запропонували роботу, Дюрталь їде з ним. Втім, йому довелося подолати великі
сумніви щодо правильності цього вибору. Дюрталь прагне зближення з Богородицею,
якій присвячений Шартрський собор, але досі (починаючи з попередньої книги)
пручається, коли доводиться робити вибір на користь життя в духовній гармонії.
Ця книга є продовженням і доповненням
попередньої – «На шляху». Динамічність сюжету відсутня взагалі, оскільки не
сюжет грає головну роль у цьому романі. Весь твір є, по-перше, епічною одою
Шартрському собору. Споруда не просто розглядається зовні і зсередини,
наводиться детальна історична довідка про неї – дивовижно, але окремий розділ
присвячений аналізу собору як книзі, виконаній з каменю, з відповідними
метафорами для кожного її елемента. Також наводиться значення і символізм нефів,
склепінь і скульптур – буквально кожного куточка цієї визначної споруди. Звідси
витікає моє «по-друге»: книга присвячена різноманітним аспектам католицького
символізму. Які думки мали європейські містики і навіть перші Отці церкви про
рослини, тварин, кольори і запахи – все це можна дізнатися зі сторінок даної
книги.
Загалом, Гюїсманс мене розчарував.
Енциклопедичність, якою виділяється його magnum opus, мігрувала у трилогію про
Дюрталя, але не здобула розвитку. Було незвично (у гарному сенсі) читати про
словесну інтерпретацію запахів, але каталогізація врешті-решт набридла через
відсутність чого-небудь якісно нового. Гюїсманс досконало володів одним
прийомом, якого вистачило на одну книгу. «Собор» з його прямолінійністю можна
було б просто переписати у вигляді підручника, хай як цікавого.
Краса мови і, як завжди, виключно якісний
переклад (Жорис Карл Гюисманс. Собор / пер. Н. Зубкова. – М. : Энигма, 2012. –
ISBN 978-5-94698-043-2), посприяли тому, що я виділив багато смачних з погляду
літератури уривків.
«И впрямь иногда
змея словно поднималась, набрасывалась на утесы, а те хватали ее клыками, и
вода, отравленная укусами, совершенно менялась: из стальной становилась
белесой, пенистой, как мучной отвар; потом Драк вновь бежал быстрее, прорывался
через темень ущелий, отдыхал, развалясь, на солнышке, вскакивал опять; от него
отлетали чешуйки, похожие на радужную пенку застывающего свинца; он пластал
свои кольца все дальше и дальше, затем наконец пропадал, сбросив кожу, оставив
за собой на земле белую шелуху камней да выползину высохшего песка»
«Гул молитв
доносился отовсюду, благовонным дымом благих душ поднимался над городом, где во
славу Божию не читали ничего, кроме сводок цен на зерно и котировок лошадиных
рынков, по известным дням собиравших в кафе на площади всех окрестных
барышников»
«Придя в себя,
приходилось пожимать плечами и улыбаться обманчивым загадкам, выдуманным в часы
унынья, но на смену жалости к себе как к человеку, пойманному на бреде, все
равно приходила надежда не совсем потерять все хорошее, что есть в благом
обмане, и Дюрталь начинал нестись на другой химере, по его сужденью, более
благоразумной, приходя в конце концов к чему-то среднему, к компромиссу,
полагая, что идеала легче достигнуть, если урезать его»
«Во избежание
праздности, в качестве меры духовной гигиены, Дюрталь решил вновь устремиться к
собору и прочесть каменную книгу в таком состоянии, когда мечтания меньше
докучают»
«Если к этому
присоединить мои собственные исследования о религиозной живописи, ныне отнятой
у святилищ и хранящихся в музеях; если прибавить мои замечания о соборах, которые
я изучал, получится, что я обошел всю область мистики кругом, извлек эссенцию
из Средних веков, связал, так сказать, сноп из разделенных, разбросанных в
веках колосьев и особенно основательно наблюдал один из них: символику,
некоторые элементы которой вследствие долгого небрежения почти утрачены»
«Этот собор – компендиум Неба и Земли; он показывает нам
сплоченные ряды небесных жителей: пророков, патриархов, ангелов и святых,
освящая их прозрачными телами внутренность храма, воспевая славу Матери и Сыну;
Земле он проповедует духовное восхождение, движение человека ввысь, ясно
указывая христианам путь к совершенству»
Немає коментарів:
Дописати коментар