 |
| Авторка ілюстрації - Люсія Кальфап’етра |
Історія Попелюшки 19-ого століття. Життя
англійської сироти, побачене її очима, осмислене її думками і розказане її
словами.
«Я зроблю все, що можу. Шкода, що докладені
зусилля не завжди всіх задовольняють»
Джейн Ейр росте в родині своєї тітки, в якій
ніхто її не любить. Хоч би як вона старалася, схоже, жодних старань ніколи не
буває досить. Щоб вона нікому не докучала, у десятирічному віці її віддають в
інтернат, де вона закінчує навчання, а потім працює вчителькою, поки не
знаходить собі місце гувернантки в маєтку Едварда Рочестера. В новому для себе
середовищі вона пізнає нові для себе почуття – приязнь до господаря вже
здається чимось більшим. В той же час, якась таємниця прихована на третьому
поверсі будинку. Найцікавіше, як завжди – чи не завадить ця загадка надіям на
спільне життя Джейн Ейр і пана Рочестера?
«Що це за злочин, що жив у плоті в цьому
ізольованому маєтку, що його не можна було ні вигнати, ні приборкати? Що це за
таємниця, що то спалахувала вогнем, то розливалася кров’ю у найтемніші години
ночі?»
Я хочу звернути увагу на три речі стосовно
роману і зроблю це в тому порядку, в якому вони спали мені на думку. Почну з
того, як Джейн намагалася всім догодити. Багато хто гідно оцінював її
самопожертви і навіть намагався рівною мірою їй віддячити. Слід пригадати, як
Ріверси першими віддають свої сили на її порятунок – світ не без добрих людей.
Але через несправедливе ставлення таких людей, як її рідна тітка чи директор
інтернату, всередині мене завжди все кипить. Вони уособлюють лицемірство і
несправедливість – дві речі, які я не терплю найбільше. Може, тому й хотілося
швидше дочитати, щоб дізнатися, як життя їх покарає?
«Така вже недосконала натура людини – такі ж
плями є на диску найчистішої планети, але очі таких людей, як міс Скетчерд,
бачать тільки ці дрібні вади і не помічають всієї яскравості небесної кулі»
Також мені до вподоби те, як Шарлотта Бронте
скористалася думками Джейн Ейр, щоб переконати читачів в тому, хто з героїв гарний,
а хто поганий. Серед них були ті, кого ми одразу б охрестили поганцями, якби
внутрішній голос Джейн Ейр не втомлювався повторювати, що ніхто не досконалий,
але це не означає, що можна втрачати віру в людей. Проте в когось все ж таки
довелося.
Нарешті, попри захопливі події і очевидну,
але милу, сюжетну лінію, мене дещо розчарували неодноразові щасливі
несподіванки. Порятунок від смерті, родичі, шлюб – все це вискочило як чорт із
землі (чи бог з машини). Я ціню спробу Шарлотти Бронте закінчити все на
мажорній ноті – відповідно до вимог доби та жанру, але такі сюрпризи ніколи не
падають з небес в руки.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Жоріс-Карл Гюїсманс. На причалі: Жак Мерль і
його дружина Луїза їдуть з Парижа. Гюїсманс тверезими очима Жака зруйнував всі
романтичні стереотипи щодо краси села і природи. Але не треба розчаровуватись в
романі, якщо сам роман – про розчарування.
→ Маргарет Мітчелл. Звіяні вітром: Скарлетт
О’Гара виросла вередливою і самовпевненою дівчиною, але дуже рано була змушена
стикнутися із жорстокою реальністю. Відтоді вона думала тільки про те, як
забезпечити себе і свою родину.
→ Вірджинія Вулф. Місіс Делловей: Книга є
віддзеркаленням способу життя вищого прошарку британського суспільства після
Першої світової війни. Стрижнем є розповідь про приготування Кларисси Делловей до
прийому, який відбудеться у неї вдома ввечері.
Немає коментарів:
Дописати коментар