Чи можна закохатися у творчість поетки
і при цьому прочитати лише кілька її віршів? Це про мене і Сафію Ельгілло. Її
поезія для мене – просто космос, їй вдається підбирати саме ті слова, які
потрапляють мені в серце. Проте я прочитав у неї не більше десятка віршів. Це,
звісно, значно більше, ніж у переважної більшості поетів, яких я читав, але
мені все одно соромно, що так мало.
Нарешті я трохи виправився. Її нова
книжка (видана лише минулоріч) – перший для неї такий експеримент, роман у
віршах. Підлітку звуть
Німа, що означає «грація». Але нічого граційного в ній немає. І взагалі вона
відчуває труднощі інтеграції в країні, до якої емігрувала її мати. Вона
незграбна, має лише одного друга, її мати вічно похмура. Кажуть, спершу
дівчинку хотіли назвати Ясмін (тобто жасмин), але після смерті свого чоловіка
мати вирішила по-іншому.
Яке чудове ім’я Ясмін, вона думає. Проживаючи
своє нікчемне життя, Німа дедалі більше замислюється над тим, як добре було б
народитися цією ідеальною Ясмін, мати живого батька і побачити рідну країну.
Але будьте обережними зі своїми бажаннями: коли Ясмін дивовижним чином починає
набувати матеріальної форми, тіло Німи, навпаки, блимає у небуття.
Не можу сказати, що я в захваті від
книги, проте наприкінці деякі моменти змусять плакати більш сентиментальних
читачів, ніж я, адже я сам був десь на межі. Сафія знову влучила у мішень, вона
впоралася б і з заплющеними очима, я думаю. Пригоди Німи відкрили їй очі на те,
що слід цінувати те життя, що у тебе є, а не мріяти про неможливе. Я навіть
згадав дещо і поліз в архіви.
Рівно вісім років тому, 21 лютого
2014 року (дивний збіг), я ділився своїми роздумами про книгу, яку прочитав
напередодні – «An Arsonist's Guide to Writers' Homes in New England». Там
дивний сюжет, але не це головне. Тоді я писав, що я, мабуть, налажав у житті
більше, ніж добився успіху, і не проти перекреслити своє життя. Пройшло вісім
років і ця тема досі мені відгукується. Щоправда, не тому, що досі так думаю, а
тому, що знайомий із цим відчуттям і можу йому співчувати. Я ж казав, із
заплющеними очима…
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Чимаманда Нґозі Адічі. Моя мати, навіжена африканка: Сім’я Ралінду переїхала з Нігерії до Філадельфії. Ралінду
ходить у школу і для неї дуже важливо почуватися там своєю. Проте її мати не
розуміє, чому вона нехтує традиціями своїх предків з народу іґбо.
→ Халед Госсейні. Ловець повітряних зміїв: Засохле дерево як символ безнадійного майбутнього Афганістану. Культура
країни, атмосфера часу і усвідомлення, що американські афганці не вдома.
Трансформація Аміра на сина, про якого батько завжди мріяв.
→ Блейк Крауч. Темна матерія: Джейсон
приходить до тями в лабораторії, оточений незнайомими людьми, які вітають його
з поверненням. Ба більше, у нього немає дружини і сина – ніколи не було – а
весь світ, яким він його знав, змінився.
Немає коментарів:
Дописати коментар