Прочитано в рамках проекту Африка.
На торрентах є переважна більшість
випусків журналу «Всесвіт», тому я мав змогу прочитати майже все твори
африканських авторів, які з’являлися на його сторінках.
Нижче наведені відгуки на вибрані
твори або їх короткий зміст. Я не брав до уваги окремі вірші, короткі
оповідання і уривки з романів, а також ті романи, що виходили потім окремими
книжками. В результаті залишилося 12 перекладів – це в основному романи, але є
і новели (або називайте їх як хочете), і, скажімо, ціла збірка оповідань. Щоб
прочитати відгук, натисніть на відповідний спойлер. Я оцінював твори наступним
чином:
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Джеймс Нгугі (Кенія) «Пшеничне зерно» 8/10 ↴
Роман кенійця Джеймса Нгугі (який потім узяв собі ім’я Нгугі Ва Тхіонго, або ж Нґоге ва Тіонґо, що правильніше з точки зору фонетики) «Пшеничне зерно» – перший твір у журналі, довший за кілька сторінок. І я думаю, фак, серед усього того пропагандистського непотребу, який друкували радянські видавництва окремими книгами, могли знайти місце для цього шедевра. Можливо, шедевром цю книгу бачу тільки я… Адже тут таке суперечливе поєднання героїзму і зради, така вивірена грань, на якій вони сходяться.
Якщо потрібен сюжет, то ось він. Англійська адміністрація стратила Кіхіку – одного з революційних ватажків. Хтось із його односельців опинився у таборах, хтось воював у лісах, хтось потерпав у селі, а хтось зрадив клятву. Але все повертається до Муго, котрий незадовго до смерті прихистив Кіхіку, а потім стерпів кілька років каторги. Наближається день проголошення незалежності Кенії і нарешті народ дізнається, хто здав ватажка повстанців.
Юсеф Ас-Сібаї (Єгипет) «Життя – це мить» 7/10 ↴
Любов і кров. Вони тут, звісно, пов’язані, але, на щастя, не є причиною і наслідком. Просто кохання буває і під час холери. Або під час війни, як у цьому випадку.
Німет вдало прилаштувалася. Молода красуня вийшла за власника газети і тепер очолює один із редакційних відділів. Але Беґбеде стверджує, що кохання живе три роки, от і чоловік поволі втрачає до неї цікавість. Німет не сила терпіти столичні плітки про його чергову коханку, тож вона вступає до громадської служби, щоб опікуватися проблемами солдатів (тоді Єгипет саме воював з Ізраїлем – вкотре). І тут Німет зустрічає підполковника Махмуда Абдаллаха…
Мабуть, на контрасті з життям солдатів автор хотів показати, якими дріб’язковими є буденні проблеми, як-от плітки, які зводили Німет з розуму, від яких вона буквально рятувалася втечею. Ну і, хоч від книги не тхне силуваною патріотичністю, саме заради цього вона, імовірно, і писалася.
Абе Губенья (Ефіопія) «Виклик» 7/10 ↴
Дія відбувається під час італійської окупації Ефіопії. Зрадники подали наклеп на старого воїна-фітаврарі, мовляв, той обіцяв власноруч убити 50 загарбників. Генерал Анджело, котрий опікується цією справою, згоден відпустити фітаврарі за однієї умови: Естер, донька старого, повинна стати наложницею генерала.
Загальне враження від роману непогане, але трохи зіпсоване деякою шаблонністю для більшого драматизму. У в’язниці помирає немовля і мати волає на офіцера: «Де ж мені його поховати?» Останній бій партизанів, затиснутих в улоговині. Сама концепція, що дівчина повинна пожертвувати собою (своєю цнотою) заради батька. Камон. Твір наближається до дешевої антифашистської пропаганди, хоча написаний аж у 1975 році.
Меджа Мвангі (Кенія) «Вартові савани» 7/10 ↴
Джонні Кіматі хоче одружитися на Софії. Але біда в тому, що він охороняє заповідник від браконьєрів. Колись сестра Софії була одружена з іншим єгерем, а потім того вбили браконьєри. І от тепер батько Софії категорично відмовляється, щоб вона пов’язала своє життя з іншою ходячою мішенню.
Все ж обравши спокійне життя з дружиною і покинувши небезпечну роботу, Джонні не тікає від старих проблем. На жаль, та ж банда, що тероризує савану, так само міцно тримає в пазурах і місто. Виведений із рівноваги повсюдною несправедливістю, Джонні вирішує вирвати серце з самих грудей звіра.
На диво, тут немає антиколоніальних ноток. Лихо все ж насувається із Заходу, але це просто гангстери, а не імперіалісти, котрі хочуть «сплюндрувати нашу славну батьківщину». Пригодницький роман з африканським колоритом – це те, що я читав тільки у Вілбура Сміта (і трохи у Барбари Кіменьє, але там зовсім коротко і для підлітків).
Ат-Таїб Саліх (Судан) «Зейнове одруження» 7/10 ↴
Зейн не вдався ні виглядом, ні розумом. Проте компенсує свої недоліки щирим серцем і постійним реготом. Тож у своєму селі він стає наче визначною пам’яткою. До того ж, він має талант розрізняти юну вроду: він першим помічає, як та чи та дівчина розквітає, потім проситься вийти за неї і дістає відкоша. А зовсім скоро до цієї дівчини починає свататися ледь не вся околиця. Матері це помітили і почали запрошувати Зейна, щоб той приманював вдачу до їхніх хат.
Звісно, Зейн не проти такого ставлення, бо його завжди добре годують. Але ж усі дівчата зрештою дістаються іншим. Ніхто не віддасть свою дочку за потворного бовдура. Аж одного дня все село стає на вуха – Зейн одружується на їхній найбільшій красуні.
Не знаю, що в цьому оповіданні такого. Попри сюжет, воно не викликає жалості або сміху. Радше спокою і радості, бо трапляється і таке.
Орланду Мендіш (Мозамбік) «Манливе марево життя» 5/10 ↴
Таке враження, що Жуана Шиліма усюди переслідує лихо. А все тому, що він мулат. Так, ніби якби він був чорним, йому жилося б легше. Сенсу переказувати сюжет немає, тому що тут завжди те саме – в’язниця, безробіття або зрада.
Аміната Соу Фалль (Сенегал) «Привиди з Дакара» 6/10 ↴
Уф, з останньої сторінки я стишено загиготів, але в цілому маю дивне відчуття від твору. Після того як Йама, старша донька родини, завдяки своїй вроді вдало виходить за багатія, вся її родина піднімається по соціальній драбині. Тепер і її брат Бакар може розраховувати на шлюб із жінкою, батьки якої раніше на нього навіть не подивилися б. Тепер він щасливо одружений і життя видається малиною. Проте про щось же треба написати оповідання. От і саджають Бакара до в’язниці.
Уся ця ситуація позбавлена логіки. І не тому, що авторка хотіла додати трохи абсурдності. А тому, що просто хріново все описала. Отже, коли Бакар тільки починав працювати, всім подобалася його скромність, а коли його підвищили, всі такі: ні, це не скромність, це зарозумілість. Потім провели ревізію і знайшли велику нестачу коштів – мабуть, хтось вкрав. І знову всі такі – а пам’ятаєте, яке пишне весілля було у Бакара? Дарма, що його організувала сестра – і вона ж могла це довести! А далі – в суді, мовляв, у нього немає одних шансів… Як це так, якщо для обвинувачення потрібні докази? Тобто авторка посадила свого героя тому, що його треба було посадити. Тупо.
Ат-Тахір Ваттар (Єгипет) «Весілля мула» 6/10 ↴
Хаджі Кайєнна навчається на богослова і потрапляє до ісламістської секти. Опинившись у полоні отруйних ідей, він вирішує будь-що піти прочитати проповідь у борделі. Результат невтішний – нікого з проституток чи відвідувачів не вдається навернути на праведний шлях, натомість сам він вбиває трьох сутенерів.
Після двадцятирічної каторги він повертається менеджерити в тому самому борделі, до якого колись приходив. Аннабка, підстаркувата власниця, щоб назбирати грошей, вирішує влаштувати фіктивний шлюб зі своїм двадцятирічним коханцем Перснем (щоб гості надавали їй конвертиків із «подарунками»). Події відбуваються майже виключно в борделі і на цвинтарі, де Кайєнна курить гашиш і уявляє себе історичними особистостями. Дуже дивна суміш.
Коджо Янка (Гана) «Випробування Джеррі Роулінгса» 4/10 ↴
У вступній статті написано, що це «публіцистична повість». Значну частину твору становлять вирізки з різноманітних газет з усього світу. У 1979 році в Гані відбувся черговий військовий переворот на чолі з Роулінгсом. Він відібрав владу у генерала-диктатора і передав її цивільній адміністрації. І це нібито добре. Коли ця ж цивільна адміністрація почала його переслідувати (бо він аж занадто жорстко розправився з попередниками, не чекаючи нормального суду), Роулінгс не витримав і через два роки знову здійснив переворот. І тримав владу в своїх руках 20 років, до речі. Трохи засидівся, але начебто підняв країну з колін. Так кажуть одні. Інші ж пригадують терор і розвалену (хоч тимчасово) економіку. Кому вірити?
Нагіб Махфуз (Єгипет) «Історія без початку й кінця» 6/10 ↴
Шейх Махмуд засліплений вірою. Слава його Ордену згасає, проте він усіляко намагається її втримати. До нього приходять юнаки на чолі з Алі Авісом, які шукають тільки істини. Проте в його очах вони послідовники диявола, які начиталися брехливих книжечок. Весь твір – це нескінченні діалоги, в яких до Махмуда намагаються достукатися і відкрити йому очі на реальний світ.
Нагіб Махфуз (Єгипет) «Пансіонат "Мірамар"» 6/10 ↴
Все ж дуже дивний стиль у Махфуза. Ледь не весь текст займають діалоги. Інколи реакції персонажів годі зрозуміти. Як і те, про що мовиться у певних фрагментах, що подеколи врізаються посеред оповіді.
До пансіонату приходить молода Зухра, яку наймають служницею. Раніше тут було тихо, навіть нудно, але її поява усе змінює. Навіть у 80-річного журналіста на пенсії, схоже, потроху накрапає тестостерон. А враховуючи, що кімнати займають чомусь самі чоловіки, лиха не минути.
Ніколя Бонналь (Туніс) «Історії Латинської Америки» 8/10 ↴
Ці оповідання – насолода для очей. І уяви. Уявіть собі араба, який спізнав усі тонкощі магічного реалізму.
Немає коментарів:
Дописати коментар