Настав час підбивати підсумки
книжкового виклику, який я оголосив собі рік тому.
До прочитання було заплановано 96
творів, і я успішно провалив поставлене завдання, подолавши тільки 55 з них.
Так сталося тому, що майже до самої осені я закинув читання. Проте наприкінці
року читав, як скажений, тому багато надолужив. Борги по непрочитаному
переносяться на наступний рік.
Цьогоріч я читав переважно
африканську літературу, все підряд, по всьому спектру якості, тому середня
оцінка не така висока, як раніше. Знайшовся все ж один твір на 9 балів і ще
шість на вісімку.
Отже, без зайвих слів – книги, які
варто було прочитати цього року:
1. Хаджіме Ісаяма. Атака на титанів
Залишки людства оточили себе трьома
колами довжелезних високих стін, а по інший бік блукають вічно голодні на
людське м’ясо титани – дебелі, до сміху безмозкі, але майже нестримні. Після
століття життя у безпеці зовнішню стіну пробивають два титани небачених досі
розмірів і очевидно свідомі своєї мети. Загалом це такий твір, що складно
запхнути все навіть у розлогий відгук. Сюжет, який зміщує акценти і перекреслює
попередні уявлення про істину-в-межах-цієї-конкретної-манги. Передвістя і
натяки про заключні події тягнуться з першого випуску. Безліч персонажів, тем
та ідей – жодні з них однозначні. Все це направду породжує багато питань і
часто нерозв’язних дилем.
2. Кейт Елізабет Расселл. Моя темна Ванесса
Можна прочитати перші розділи і
повісити ярлики: Стрейн – хижак, Ванесса – жертва. Але з роками у них все
по-іншому: вона залежна від нього, а він дистанціюється. Проте і такий погляд
дуже спрощує картину того, крізь що вони пройшли і що чекає їх наприкінці. І,
схоже, в цьому і є суть книги: тут немає сенсу розжовувати, що є злочинець і є
жертва, але куди важливіше те, як бачать ситуацію вони самі.
3. Ясміна Хадра. Те, що день винен ночі
Юнес опинився на розломі між двома
світами – бідні і багаті, араби і колонізатори, свої і чужі. Він не хоче
обирати свій бік і позбувається всього. Далі буде багато чого: дружба, кохання,
клятви, війна, смерті. Втрати. Образи. Прощення. Завершальний розділ вчить:
вмій вибачати і відпускати.
4. Вілбур Сміт. Сонячний Птах
Двоє друзів – археолог і мільярдер –
вирушають в експедицію, яка має докорінно змінити наше уявлення про історію
Африки. Тут є ледь не магічний історичний паралелізм, дружба і вірність двох,
здавалося б, абсолютно різних особистостей, як фізично, так і духовно. Дружба,
зрада і прощення.
5. Нельсон Мандела. Довгий шлях до свободи
Білим африканцям, які становили
меншість, вже у пост-колоніальну еру (!) вдалося затиснути чорних громадян у ще
щільніші лещата системи. Якщо ти відстоював свої права, тебе відрізали від
світу. А потім розуміли, що простіше взагалі посадити. Саме в такій країні
Нельсон Мандела прожив майже все життя.
6. Чимаманда Нґозі Адічі. Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п’ятнадцятьох пропозиціях
Чому я розумію написане, але це треба
комусь пояснювати? Чому досі існують упередження і стереотипи, і чому хтось
вважає їх нормальним? І чому жінки досі змушені доводити протилежне?
7. Алекс Ла Гума. В кінці сезону туманів. Час сорокопуда
Твори Ла Гуми мають відповідний для
радянського періоду ідеологічний відтінок, проте не тхнуть пропагандою. Манера
письма нагадує стиль прогресивного, вибачте, капіталістичного письменника
Немає коментарів:
Дописати коментар