Якоб Буркгардт. Цивілізація Італії в епоху Відродження. Відгук

Книга-розчарування. Вона позиціонується як найкраща у своєму роді, але я подолав тільки одну частину з шести. Ось, до речі, зміст:

Частина перша. Держава як твір мистецтва.

Частина друга. Розвиток особистості.

Частина третя. Відродження античності.

Частина четверта. Відкриття світу і людини.

Частина п’ята. Суспільство і фестивалі.

Частина шоста. Етика і релігія.

Справа в тому, що книга, вірогідно, писалася для істориків. Автор на кожній сторінці розповідає про нових і нових історичних постатей так, наче вони мої з ним спільні знайомі. Ти читаєш і втрачаєш напрям розповіді, тому що вона неструктурована, все подається у вигляді нагромадження фактів. На жаль, я здався доволі швидко попри те, що саме цей період мене дуже цікавив після того, як я прочитав силу-силенну книжок про Середньовіччя.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Вільям Манчестер. Коли вогонь був єдиним джерелом світла: Середньовічна думка і Ренесанс: Портрет епохи: Про те, як протестантизм і перші географічні відкриття позначили кінець Середньовіччя.

→ Клайв Стейплз Льюїс. Відкинутий образ: Вступ до літератури Середньовіччя і Відродження: Цитати, зміст яких нам, здавалося б, цілком зрозумілий, майже безперечно потребують тлумачення з огляду на відмінний від нашого світогляд людей Середньовіччя.

→ Йохан Хейзінга. Осінь середньовіччя: У Середньовіччі погляди на будь-який аспект життя були іншими. Війна, релігія, кохання, побут – все було відмінним. Опинитися у той час для нас було б тим самим, що й опинитися на іншій планеті.

Ієн Мортімер. Путівник мандрівника у часі середньовічною Англією: Настільна книга для відвідувачів чотирнадцятого століття. Відгук

Це не перша моя книга про Середньовіччя. Точно не перша книга про мандрівки у часі. І навіть не перший путівник (вже були путівники і для космотуристів, і для паліїв). Проте це перша така незвична комбінація. Що потрібно знати тим, хто вирушає на сім століть назад? Як вдягнутися, де їсти і де переночувати? Це не просто черговий підручник про Середні віки, це посібник із практичними порадами. Гайда у подорож!

Звісно, це нонфікшн, тому сюжету тут немає і переказувати нічого. Я просто перерахую розділи і зміст, а також виділю найяскравіші цитати.

Рельєф. Коли частка лісів була більшою – тоді чи зараз? І взагалі – що називали лісом? Підказка: навіть дерева були необов’язкові, щоб назвати місцевість лісом.

Люди. Було три верстви – лицарі, духовенство і селяни. А як щодо містян? А жебраків куди притулити?

«В 1321 році Вільям [де Сполдінґ] просить у Папи прощення за те, що під час гри у футбол його друг помер після того, як налетів на Вільяма так сильно, що Вільямів ніж простромив і піхви, і його друга»

Середньовічний характер. Як сумістити лицарський кодекс честі, пиятику і розгардіяш?

«В 1351 році мер Лондона був вимушений прийняти постанову, яка забороняла хлопчикам знущально жартувати над членами Парламенту. Серед іншого ці бешкетники підбігали до них іззаду і крали їхні каптури»

Загальні відомості. Яка мова панувала? Скільки шилінгів у фунті? Якими були ціни? Які крамниці були потрібні і де вони розташовувалися?

Що одягнути. Яким був повсякденний одяг? А яким святковий (у тих, хто міг його собі дозволити)? Чому ми вже не спимо у ліжку голяка?

Подорожі. Звідайте найпопулярніші туристичні маршрути середньовічної Англії. Може, бажаєте за кордон? Є вигідні пропозиції – Сантьяго-де-Компостела, Ватикан чи Свята земля.

Де залишитися. Серед незліченних трактирів і гостьових будинків знайдіть той, що пасує вам найбільше.

«Сотні будиночків здаються мініатюрними, стоять під незвичними кутами одне до одного і пофарбовані у різні кольори і відтінки, наче безліч камінців, які розсипані на дні струмка навколо велетенської брили собору»

Що їсти і пити. Головне питання – як обійти заборону споживати м’ясо у піст і чому середньовічних монахів зображають з великим черевом, наприклад брата Тука з розповідей про Робін Гуда.

«Тюлені, морські свині, дельфіни, білощокі казарки, тупики і бобри – їх всіх відносили до риб, оскільки вони народжуються на морі або річці. Тому їх споживали охоче навіть у піст»

Здоров’я і гігієна. Чи насправді це була пора бруду і епідемій? Що ж, не дарма це століття Чорної смерті.

«Вас може насторожити, що вашому лікареві взагалі-то не обов’язково приймати вас і він може поставити діагноз, врахувавши положення зірок, колір і запах вашої сечі та смак вашої крові»

Закон. Англія подарувала нам звичаєве право і деякі звичаї можуть здатися нам не те що дивними, а радше абсурдними. Але хто ми такі, щоб судити людей з абсолютно іншим світоглядом?

«Сучасні люди розуміють: що тяжчий злочин, то тривалішим буде покарання. У Середньовіччі ж що гірший злочин, то екстремальнішою була природа покарання»

«Навіть корабель можуть визнати винним у вбивстві і конфіскувати як знаряддя злочину, а гроші, виручені з його продажу, віддати королю, щоб той роздав з них милостиню»

Чим зайнятися. Коли ви заледве уникли розсекречення як мандрівник у часі, настає час відпочинку. Може, підемо на страту вашого знайомого, якому пощастило менше і його звинувачують у чаклунстві? Я вас переконую, це найпопулярніший атракціон цього часу, ви не пошкодуєте.

Дуже пізнавальна книга. Кілька попередніх на цю тему просто повторювали відому мені інформацію, але тут я прочитав багато нового. Шкода, що не дуже вже й часто згадувалося, що ми начебто з іншого часу і тому зникала родзинка книги, але тоді була б небезпека перетворити твір на художню літературу (чого я, мабуть, найбільше і бажав; і тоді нам розповіли би про Артура Дента і Форда Префекта).

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Денні Дензіґер і Джон Ґіллінгем. 1215 – рік «Маґна Карти»: Епіграфом до кожного розділу книги слугує одна зі статей «Маґна Карти». Так, ми потроху дізнаємося про повсякденне життя англійці 1215-ого року з прив’язкою до історичного документа.

→ Роберт Лейсі і Денні Дензіґер. Рік 1000: Яким було життя на рубежі тисячоліть: Подібно до календаря, книга розбита на дванадцять розділів, зміст яких так чи інакше відповідає тим заняттям, які займали центральне місце у відповідні їм місяці.

→ Террі Джонс, Алан Ерейра. Життя у середньовіччі Террі Джонса: Спроба відшарувати від правди вигадки романтиків XIX століття і голлівудських режисерів: середні віки були не краще і не гірше, ніж ми собі уявляємо, вони були просто інші.

Джеймс Меллеген Кейн. Відшкодування у подвійному розмірі. Відгук

Екранізація цього кримінального роману стала взірцем для жанру нуар і входить до переліку найкращих і найбільш значущих фільмів американського кінематографу. Роман, де співчувати немає кому, але і звинувачувати героїв недоречно, тому що життя перетворило їх на монстрів задовго до того, як вони зустрілися.

Страховий агент Волтер Гафф консультує Філліс Нірдлінґер щодо страхування від нещасних випадків, які можуть статися з її чоловіком. Відчуваєте, до чого це йде? Так-так, вона хоче нажитися на смерті свого чоловіка. Пані Нірдлінґер паморочить голову Гаффу і той пропонує їй сценарій, за яким вони отримають виплату одразу в подвійному розмірі і до того ж їх ніхто не запідозрить. Але ж подумайте самі, Гафф не міг миттєво скласти план, хіба що він вже неодноразово його обдумував сам.

«Я взяв милицю і, як гаком, підчепив нею його підборіддя. Я не скажу, що зробив після цього. Але через дві секунди він згорнувся на сидінні зі зламаними шийними хребцями без жодного сліду на ньому, крім зморшки просто над носом від держака милиці»

Деталі підготовки і реалізації злочину описувати марно. Вони тут несуттєві. Важливіше те, що назва роману має інше значення: обидва змовники все ж розплачуються за скоєне. Філліс насправді байдужа до Волтера, а Волтер нарешті усвідомлює, що Філліс просто використовує його у своїх цілях. І в певний момент обидва розуміють, що знають про темну сторону одне одного занадто багато, щоби спокійно співіснувати на цьому світі.

«Потрібна лише одна краплинка страху, щоб кохання обернулося на ненависть»

Однойменний художній фільм може вважатися культовим (над його сценарієм працював Реймонд Чендлер, сім книг якого я оглядав минулого року), та я не можу дати йому оцінку, бо не дивився. А ось книга справила на мене враження посереднього кримінального чтива. Глибини сюжету, персонажів і почуттів я не помітив взагалі. Самі цитати можуть бути найкращим відображенням того, яким виглядала вся книга.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Реймонд Чендлер. Вікно верхнього поверху: Філіп Марлоу розплутує клубок сімейних таємниць, в якому переплетені секрети двічі вдови, її сина Леслі, секретарки Мерл і навіть першого чоловіка, від якого вона отримала у спадщину свої статки.

→ Реймонд Чендлер. Дама в озері: До Філіпа Марлоу звертаються з проханням знайти Крістал Кінгслі, яку востаннє бачили біля озера, де вона часто відпочивали. Замість неї Марлоу знаходить там тіло жінки, яка віддалено нагадує місцеву жительку.

→ Патриція Гайсміт. Талановитий містер Ріплі: Один з талантів Томаса Ріплі полягав у тому, що він формулював свої думки так, що мав змогу фактично маніпулювати людьми. Одного разу він використав можливість прожити чужим життям.

Ден Браун. Джерело. Відгук

Два найважливіших запитання, які хвилюють людство – «Звідки ми прийшли?» і «Куди ми прямуємо?». У попередніх книгах серії Ден Браун охопив таку глобальну тему, як протистояння релігії та науки. Не буду засмучувати тих, хто очікував знайти тут його продовження – воно тут є, проте як щодо чогось новенького, наприклад пошуку сенсу життя?

«Насправді ж Едмонд просто любив увагу і зізнався, що тримає свій літак в аеропорті Сабадель, тільки щоб виправдати поїздки серпантином доріг до свого дому в улюбленому спорткарі – Tesla моделі X P90D, яку Ілон Маск начебто подарував йому»

Едмонд Кірш, мільярдер, комп’ютерний геній, атеїст, влаштовує урочисту презентацію в музеї Ґуґґенгайма в Більбао. Куратором музею є Амбра Відаль, наречена іспанського принца Хуліана. Наукове відкриття Кірша, яким він хоче поділитися зі світом, стосується релігії, але, що найприголомшливіше, воно підриває засади всіх релігій на планеті.

«"Еволюція прихильна до релігії," – промовляв священик. – "Співпрацювати у громадах віруючих вдається краще, ніж у громадах атеїстів, і тому вони швидше процвітають. Це доведено наукою!"»

Всім гостям у музеї дають навушники, через які з ними спілкується їхній персональний екскурсовод. Серед запрошених на презентацію – американський професор символістики Роберт Ленґдон, який колись був викладачем Кірша. З навушників британським акцентом Ленґдона вітає Вінстон і проводить його залами музею до того, як настає час послухати доповідь самого науковця.

«Прибічники наукового і духовного часто використовують різні слова, щоб описати ті ж самі таємниці всесвіту. Суперечки виникають в основному через семантику, а не суть»

Після тривалої передмови, в якій використані уривки з давньої лекції Ленґдона, Едмонд Кірш готовий розповісти те, заради чого він усіх зібрав. Однак (за каноном Дена Брауна тут має хтось померти) його вбиває найманець. І нарешті, як це вже неодноразово траплялося, Роберт Ленґдон і красуня Амбра Відаль - цього разу у супроводі Вінстона, з яким вони спілкуються по телефону - починають вистежувати вбивцю і тікають самі.

Мета Ленґдона і Відаль – знайти код доступу до презентації і поширити її в Інтернеті – людство ж бо повинно отримати відповіді на свої запитання. А ще їм потрібно вижити. Знову біганина, таємниця, неочікувана розв’язка. Лекала Дена Брауна не змінюються, змінюються тільки декорації (тепер це Більбао і Барселона) і загадки. Алюзії на художні і релігійні твори, історичні довідки, спонтанні осяяння – все це рафінований Ленґдон. Пригодницький роман на кілька днів читання. Кращий за попередні тільки тому, що тут дійсно є родзинка. А ось від розділів, стилізованих під статті з веб-сайтів, мене верне. Книга перенасичена згадками про медіа.

Окремо хочу згадати переклад назви, запропонований Клубом Сімейного Дозвілля. «Джерело». Так, це один з варіантів перекладу слова «Origin», але джерело чого мається на увазі? У книзі постійно згадується про походження життя, то чому б саме «Походженням» і не назвати її? Чи Браун мав на увазі джерело загального сум’яття, спричинене вбивством Кірша та суміжними подіями? Я чесно не знаю.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Ден Браун. Код да Вінчі: Покійний куратор Луврського музею залишив після себе стежину з крихт. Роберту Ленґдону випадає можливість дізнатися таємниці протистояння Пріорату Сіону і Опус Деї, а також знайти напівміфічний Святий Грааль.

→ Ден Браун. Втрачений символ: З часів Відродження і донині ми буквально викопуємо з землі забуті знання наших предків. То чому ж не може десь існувати ціла бібліотека вкритих пилом таємниць?

→ Ден Браун. Інферно: Флоренція, Венеція і Стамбул приховують тисячолітні чари, а ще – крихти, якими професор Ленґдон, який оговтується від амнезії, слідуватиме за мільярдером, який хотів самотужки вирішити проблему перенаселення планети.

Ден Браун. Інферно. Відгук

Після нетривалої «відпустки» у Сполучених Штатах, тривалістю в одну книгу, Роберт Ленґдон повертається в Європу до своїх звичних обов’язків – розплутування таємниць і порятунку світу. Флоренція, Венеція і Стамбул приховують тисячолітні чари, а ще – крихти, якими професор Ленґдон слідуватиме за мільярдером, який хотів самотужки вирішити проблему перенаселення планети (однак його методи сподобаються не кожному).

«Винищення є коректувальним інструментом Бога. Запитайте себе, що наступило за Чорною смертю? Ми всі знаємо відповідь. Ренесанс. Відродження»

З першої сторінки стає зрозуміло, що трапилось щось неймовірне. Роберт Ленґдон чомусь опинився у Флоренції і зараз знаходиться в лікарні. Доктор Сієнна Брукс пояснює, що у нього короткочасна амнезія. Що ще неймовірніше, одразу ж починається гонитва. В палату вривається наймана вбивця Ваєнта, яка вже готова вбити Ленґдона. Йому і доктору Брукс вдається втекти. Вони дістаються оселі Брукс і після огляду знаходять у професора капсулу з позначкою біологічної небезпеки, а в ній – мініатюрний проектор, який показує мапу Дантового пекла у виконанні Боттічеллі.

«В одну мить твір Данте перетворив абстрактне уявлення про пекло на чітке і страшне видовище – інтуїтивне, відчутне і незабутнє. Нічого дивного в тому, що після видання поеми католицька Церква пережила велетенський наплив відвідувачів – наляканих грішників, які намагалися уникнути нового Дантового бачення підземного царства»

На цей час Ленґдон і Брукс вже переконані, що на професора ведеться полювання. Крім жінки-кілера, його розшукує американське посольство, флорентійські карабінери, а також невідомі спецпризначенці у чорному. Також ми дізнаємося про таємничий Консорціум – організацію, на яку працює Ваєнта. Вони забезпечують захист своїх клієнтів та їх прикриття.

«Протягом дванадцяти місяців Ваєнта займалася послугами підтримки того ж самого клієнта Консорціуму – ексцентричного генія з зеленими очима, який хотів лише "зникнути" ненадовго, щоби в його роботу не втручалися суперники і вороги»

І, як зазвичай, Роберт Ленґдон із черговою супутницею починає бігати старовинними вуличками міста (цього разу це італійська Флоренція), тікати від усіх, розплутувати загадки, засновані на історичному контексті і – щось новеньке – пригадувати два попередні дні, які, здавалося, повністю стерті з його пам’яті. Не порушуючи традицій цієї книжкової серії, Ден Браун знову розкриває мотиви персонажів аж наприкінці, до того ж знову непросто було визначити, хто є хто.

«Людство зараз кружляє у чистилищі зволікання, нерішучості й особистої жадібності... але кола пекла вже чекають, просто від нашими ногами, чекають, щоби поглинути нас»

Станом на завершення четвертої книги серія зливається в якусь одну загальну літературну масу, оскільки – сподіваюся, це помітно з попереднього абзацу – кожна книга побудована за одним і тим самим шаблоном. Ті нововведення, які додав автор цього разу, значного впливу не мали. У «Коді да Вінчі» він спробував зробити менший акцент на численні алюзії, окультизм тощо, в «Інферно» – навпаки, та суттєво не змінилося нічого. П’ята книга, одразу скажу, трохи відрізняється у цьому відношенні.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Ден Браун. Янголи і демони: Десь на території Ватикана заховали згусток антиматерії, який без необхідних умов для зберігання вибухне рівно за добу, перетворивши Святе місто на пустку. Тільки Роберт Ленґдон здатен знайти вибоховий пристрій.

→ Ден Браун. Код да Вінчі: Покійний куратор Луврського музею залишив після себе стежину з крихт. Роберту Ленґдону випадає можливість дізнатися таємниці протистояння Пріорату Сіону і Опус Деї, а також знайти напівміфічний Святий Грааль.

→ Ден Браун. Втрачений символ: З часів Відродження і донині ми буквально викопуємо з землі забуті знання наших предків. То чому ж не може десь існувати ціла бібліотека вкритих пилом таємниць?

Ден Браун. Втрачений символ. Відгук

У попередніх двох книгах Роберт Ленґдон розгадував стародавні таємниці Рима і Парижа. Чи могли б ви повірити, що столиця Сполучених Штатів також приховує древні містерії? Проте Ден Браун, мабуть, зважив на молодий вік країни і не став пхати байки про ковчег або меч короля Артура, схований десь на вулицях сучасного мегаполіса. Він обрав щось сучасніше і попсове, зрозуміле американцям – масонство.

Професор Роберт Ленґдон прибуває в Капітолій на запрошення свого друга Пітера Соломона, проте дізнається, що насправді його обманули і Соломона тут немає. Гірше за це те, що він знаходить на підлозі так звану «руку філософів», яку безпомилково впізнає як справжню людську долоню того, хто його начебто запросив сюди. Ця долоня є містичним символом, який є першим кроком наступної подорожі Ленґдона до істини.

«Щойно було вручене офіційне запрошення. Хтось викликав Ленґдона відчинити містичний портал, який веде до світу стародавніх таємниць і прихованих знань»

На місці події одразу ж з’являється Інуе Сато, високопосадовець ЦРУ, яка, крім своєї швидкої появи, також дивує обізнаністю з тим, що відбувається. Ленґдона не залишає відчуття, що вона знає більше за нього: про містичне, масонів і приховані знання. Однак що ж насправді привело Сато на це місце у цей час, ми дізнаємось ближче до кульмінації книги. Дійсно, Ден Браун знає, коли час розкривати карти.

«Ленґдон знав, що правда буде спотворена. Так завжди буває по відношенню до масонів»

Одночасно ми дізнаємося про чоловіка, який взяв собі ім’я Мал’ах – так називають ангелів у юдейській традиції. Це він викрав і понівечив Соломона, а тепер хоче вбити його сестру Кетрін (про що поки ніхто не знає). А от погрози життю Пітера цілком суттєві. Мал’ах обіцяє вбити його, якщо Ленґдон не розтлумачить значення масонської піраміди, яка, як вважається, відкриває шлях до всіх знань, накопичених масонами. З Мал’ахом краще не жартувати: його зовнішній вигляд такий же огидний, як і його внутрішня сутність.

«Істота, яку спіймало світло фар, виявилася лисою тварюкою з голим торсом та шкірою з витатуйованою на ній лускою, символами і текстом»

Цей пригодницький роман знову дивує не тільки гострим сюжетом, але й глибиною пізнання автора. Ден Браун обирає широку тему окультного і фокусується на масонстві. Правда це чи вигадка, але ми пересвідчились, що з часів Відродження і донині ми буквально викопуємо з землі забуті знання наших предків. То чому ж не може десь існувати ціла бібліотека вкритих пилом таємниць?

«Яка вірогідність того, що ми досі живемо у темні віки і досі висміюємо натяки на "містичні" сили, які ми не в змозі побачити чи усвідомити? Історія, якщо вона хоча б чогось нас навчила, засвідчила, що дивні ідеї, з яких ми глузуємо сьогодні, одного дня стануть для нас загальновідомою істиною»

Знову повторюється тема протистояння релігії і науки (вона проходить наскрізь через всі книги). Подібно до першої книги, тут мова йдеться радше про поєднання двох протилежностей, цього разу у вигляді ноетики – науки про прихований потенціал людського інтелекту.

«Ми читали Біблію надто буквально. Нас вчать, що Бог створив людину за образом і подобою Своєю, але не тіло людське нагадує Господа, а наш розум»

Третій роман про Роберта Ленґдона «Втрачений символ» не отримав своєї екранізації, вірогідно, через те, що в ньому немає нічого екзотичного для американського споживача. Вулиці американської столиці для них рідні, а тема масонства звична, але це, можливо, й відштовхнуло продюсерів. (Не те щоб у книзі відсутні натяки на тисячолітні таємниці.)

«По всьому світові люди звертають очі до небес і чекають на Бога... не усвідомлюючи, що Бог чекає на нас»

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Схожі дописи:

→ Ден Браун. Янголи і демони: Десь на території Ватикана заховали згусток антиматерії, який без необхідних умов для зберігання вибухне рівно за добу, перетворивши Святе місто на пустку. Тільки Роберт Ленґдон здатен знайти вибоховий пристрій.

→ Ден Браун. Код да Вінчі: Покійний куратор Луврського музею залишив після себе стежину з крихт. Роберту Ленґдону випадає можливість дізнатися таємниці протистояння Пріорату Сіону і Опус Деї, а також знайти напівміфічний Святий Грааль.

→ Жоріс-Карл Гюїсманс. Собор: Книга присвячена різноманітним аспектам католицького символізму. Які думки мали європейські містики і навіть перші Отці церкви про рослини, тварин, кольори і запахи – можна дізнатися тут.