«Осінь середньовіччя» нідерландського автора
Йохана Хейзінги довелося читати у російському перекладі Дмитра Володимировича
Сильвестрова (втім, в електронній книзі ім’я перекладача не зазначено).
Нідерландської мови не знаю і перекладати з перекладу не бачу сенсу, тому наведені
в кінці уривки залишив також російською мовою.
У підзаголовку книги зазначено, що це –
дослідження форм побуту і форм мислення в XIV і XV століттях у Франції і Нідерландах. Простіше –
яким бачили світ тогочасні люди. Ми більш-менш здатні сприйняти
культуру іншої країни, віддаленої від нас просторово. Так само ми можемо
зрозуміти світогляд попереднього покоління. Значно складніше уявити, яким був
світ для людей, віддалених від нас у часі на декілька віків. Головним чином
Хейзінга опирається на дані про життя у Бургундському герцогстві, до якого крім
власне Бургундії, належали землі на території сучасних Франції, Бельгії,
Нідерландів і Німеччини, тобто тодішніх Французького королівства і Священної
Римської імперії. До того ж, герцогство певний час було союзником Англії у боротьбі за французьку корону. Хоча
б подібне заплутане для звичайної людини нашого часу геополітичне становище
підтверджує, що у середньовіччі погляди на будь-який аспект життя були іншими.
Війна, релігія, кохання, побут – все було відмінним. Опинитися у той час для
нас було б тим самим, що й опинитися на іншій планеті.
Рекомендую завзятим поціновувачам історії. Не
рекомендую широкому загалу. Книга могла бути вдвічі коротшою, якби автор
залишив у ній численні уривки з історичних джерел, але прибрав ще численніші просторі абзаци,
де конкретики обмаль. Однак, книга дійсно допомагає зрозуміти, чим жили ті
люди. І мені пощастило, що було за що зачепитися – кілька разів спливало ім’я Ангеррана
де Кусі, історичної фігури, про життя якої мені відомо з книги «Далеке
дзеркало: багатостраждальне 14-те століття» Барбари Такман. Також мені
здається, що я трохи перенаситився середньовіччям і непогано було би знайти
що-небудь про Темні віки і Відродження: перше пояснить появу середньовічного
світогляду, а друге – перший крок до появи сучасного.
«Рыцарь и его
дама сердца, герой ради любви – вот первичный и неизменный романтический мотив,
который возникает и будет возникать всегда и всюду. Это самый непосредственный
переход чувственного влечения в нравственную или почти нравственную самоотверженность,
естественно вытекающую из необходимости перед лицом своей дамы выказывать
мужество, подвергаться опасности, демонстрировать силу, терпеть страдания и
истекать кровью, - честолюбие, знакомое каждому шестнадцатилетнему юноше»
«Так усталая
аристократия смеется над собственными идеалами. Когда с помощью всех средств
фантазии и художества она пышно нарядила и щедро украсила страстную мечту о
прекрасной жизни, мечту, которую она облекла пластической формой, именно тогда
она решила, что жизнь собственно, не так уж прекрасна. И она стала смеяться»
«Примечательно,
что романтика святости во все времена в гораздо большей степени питалась
действовавшими на воображение крайностями уничижения и воздержания, нежели
выдающимися деяниями, определявшими рост религиозной культуры. Святым делали не
церковно-социальные заслуги, как бы велики они ни были, но удивительное
благочестие»
«Если окинуть
взором франко-бургундский мир XV столетия, то вот каково будет основное впечатление: во всем царит какая-то
мрачность, повсюду – варварская роскошь, причудливые и перегруженные формы,
немощное воображение; таковы приметы духовного состояния Средневековья в период
заката. При этом забывают, однако, что и здесь Ренессанс подступает со всех
сторон; но он еще не господствует, он еще не может изменить основное настроение
этой эпохи»
Немає коментарів:
Дописати коментар