Джеймс С. А. Корі. Війна Калібана. Відгук

Не впевнений, чи то авторам не вдалося написати продовження настільки ж якісним, як першу книгу, чи то я читав його прискіпливіше, тому що цей роман доведеться перекладати саме мені.

Згадаймо ж, що було в «Левіафані» (обережно, тут спойлери). Астероїд Ерос поглинула ворожа чужоземна протомолекула, яка змінює структуру всіх живих організмів. Ця зараза загрожувала також іншим планетам, але Ерос вдалося спрямувати на Венеру. Під товстим шаром атмосфери цієї планети протомолекула росла і чекала. А людство не могло нічого вдіяти, тільки спостерігати.

Через рік після «інциденту» на Еросі одна-єдина потвора, заражена протомолекулою, з’являється на Ганімеді – хлібниці всіх зовнішніх планет. Однак її нападу вистачає, щоб підігріти конфлікт між Марсом і Землею. Ганімед майже зруйнований, хитка стабільність в системі під загрозою, а протомолекула, схоже, повертається. За порятунком людства ми стежимо з-за плеча того ж ідеалістичного капітана Джима Голдена; Крісджен Авасарали – єдиної, хто в Канцелярії ООН не втратив здоровий глузд; сержантки Боббі Дрейпер з марсіянської космопіхоти; і науковця Пракса Менґа, який просто шукає доньку, яка загубилася під час конфлікту на Ганімеді.

Можливо, цій книзі не вистачає напруги. В центрі першого тому був захоплений протомолекулою Ерос, описи побачених героями жахіть затримували на собі увагу. У другому ж вона розпорошується. Війна ніби й нависає десь за обрієм, але до чогось серйозного призводить тільки раз по раз. В кількох останніх розділах є спроба філософського осмислення і є несподіваний закрут в останніх абзацах, але в цілому це не рівень першої книги.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс С. А. Корі. І прокинеться Левіафан: В неозначеному майбутньому люди колонізували Марс, деякі супутники і астероїди, освоюють Венеру. Проте ніколи не пізно довести, наскільки ненадійним є наше панування.

→ Ден Сіммонс. Гіперіон: На планету Гіперіон насуваються Вигнанці. Туди також прямує семеро паломників. За звичаєм, одного з них чекає здійснення бажання, а інших – смерть. І саме від них залежить доля людства.

→ Орсон Скотт Кард. Гра Ендера: Людству двічі вдається перемогти інопланетну расу жучар. Міжнародний космічний флот готує армію, яка назавжди покінчить із загарбниками. Можливо, один з учнів – Ендер Віґґін – є останньою надією людства.

Софія Андрухович. Фелікс Австрія. Відгук

Книга, за якою варто зняти фільм? Але ж вона не впоралася з поставленими завданнями… Якщо немає глибокого сюжету, то слід зосередитись на атмосфері. Заради цього, напевно, і знята «Віддана» (скоро побачимо). Але в самій книзі описів і колориту замало. Так, він проявляється в мові, певних деталях тощо, але увага головним чином приділяється не цьому, а спогадам, і в спогадах все інше затьмарює постать головної героїні.

А звати її Стефанія Чорненько. Живе вона у будинку Петра і Аделі Сколик. Адель – донька славетного у минулому доктора Анґера, який під час давньої пожежі врятував обох Аделю і Стефанію. Батьки Стефи загинули, тому доктор взяв виховувати її у себе. Дівчата росли разом і стали нерозлучні, тому навіть після смерті доктора, вже в дорослому віці Стефа не могла покинути Аделю і залишилася молодому подружжю за слугу. Її вірне служіння наражається на зміни, коли до міста повертається отець Йосиф, який в молодецтві любив її.

Під час читання вимальовуються цікаві паралелі з «Залишком дня» Кадзуо Ішіґуро. Там дворецький, а тут – служниця, живуть у бульбашці, у собою ж створеній ілюзії. Сенс їхнього життя – віддана служба попри недоліки господарів. Їхня доля різна, але імена – Стівенс і Стефанія, що походять від грецького «Стефанос» – пов’язують їх ще сильніше. Дивний збіг.

Попри те, що сама ідея самовідданого служіння іншим мене не зачепила, Ішіґуро вдалося краще передати драматизм ситуації. Софія Андрухович ще й вирішила конфлікти нібито хепі-ендом, якому бракує «хепі». Фінал для Стівенса, як на мене, прописаний майстерніше, оскільки змушує замислитись над визначенням і взагалі існуванням щастя і свободи.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Кадзуо Ішіґуро. Залишок дня: У дворецького Стівенса завжди була мета і він до кінця своїх днів готовий до неї йти. Роман не дає оцінку відданому служінню іншим… або світу. Книга просто констатує факт – є люди, ладні віддати все заради інших.

→ Шарлотта Бронте. Джейн Ейр: Сирота Джейн Ейр знаходить собі місце гувернантки в маєтку Едварда Рочестера. В новому для себе середовищі вона пізнає нові для себе почуття – приязнь до господаря вже здається чимось більшим.

→ Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач: Серце Івана Левицького замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.

Воррен Елліс і Дерік Робертсон. Трансметрополітен. Відгук

Можливо, це тупо – комікс, який показує вади нашого суспільства через призму майбутнього. Хтось скаже, що таких книг чи навіть коміксів – тисячі. Але якщо мене зачепило, то що я можу вдіяти?

Колись Спайдер Джерусалем був відомим журналістом, але на п’ять років зник з Міста, втік від слави, від якої йому було бридко. Проте і без огидного йому Міста він жити не може, тому повертається і влаштовується в газету. Щотижня він пише статті на теми, які завжди були йому до душі – насилля, несправедливість, бруд. Це – його журналістська територія і тут він незрівнянний.

Повернення Джерусалема збігається з початком передвиборної президентської кампанії. Чинний президент Геллер, або ж «Звір» (прізвиськом, яке дав йому Джерусалем, тепер користуються всі громадяни США) – це покидьок, який заганяє державу до лав країн третього світу. Йому протистоїть нове обличчя – сенатор Каллаган, чоловік без принципів, який рветься у владу заради самої влади. Громадяни повинні обрати того, хто опікуватиметься їхнім майбутнім. Перший – жорстокий, але розуміє недоліки свого становища. Другий – посміхається на камеру, але не усвідомлює свого божевілля. Обоє ненавидять Джерусалема, а він – їх.

Мене найбільше ранять у серце такі абсурдні ситуації, коли героїв заганяють у глухий кут, в якесь сюрреалістичне жахіття, з якого вони хочуть прокинутись, але не можуть. В дистопічному світі, яким є «Трансметрополітен», все одно якось вдається підвищувати градус абсурду. Але іронія полягає в тому, що це лише гіперболізована реальність. Головний персонаж тут журналіст і особлива увага приділяється поступовому обмеженню свободи слова. Правду просто забороняють, замість новин на екранах – програми для отупіння і задурення. Натомість президент виправдовує введення військ у Місто так: «Очевидно, я не хочу, щоб хтось постраждав». Ці слова нагадали мені нещодавню прес-конференцію одного з чорногорських опозиціонерів: «Ми не хочемо, щоб в Чорногорії пролилася хоча б крапля крові, але…» Звісно, ситуація в Чорногорії зараз зовсім інша і це порівняння тут зовсім не для того, щоб почати сварку на політичному ґрунті. Це просто доказ, що Воррену Еллісу не треба було нічого вигадувати.

Присутня ненормативна лексика, сцени сексуального характеру, вживання наркотиків тощо. Автори не стримували себе ні в чому, тому читати варто на свій страх і ризик.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Філіп Рів. Ілюстрований світ «Смертних машин»: Мета путівника – якомога ширше висвітлити той світ, в якому жили Том Нетсворті та Естер Шоу. Міста, звичаї, персоналії, трохи історії. Але окраса видання – це безумовно ілюстрації.

→ Джеймс С. А. Корі. Пробудження Левіафана: Невідомі кораблі влаштовують кілька засідок, що підштовхує планети і астероїди до взаємних звинувачень. Здається, війна неминуча. Ніколи не пізно довести, наскільки ненадійним є наше панування у Всесвіті.

→ Айзек Азімов. Сталеві печери: Слідчий з Нью-Йорка майбутнього Елайджа «Лайдж» Бейлі призначений розслідувати вбивство доктора Сартона – позаземця, який популяризував на Землі збільшення чисельності роботів і їхнього ширшого використання.

Джеймс Еллрой. Велике ніщо. Відгук

Оце безлад. Роман фокусується на трьох дійових особах, до яких автор повертається впереміж і які спочатку нічим не пов’язані. Такий прийом ніколи не йшов на користь розумінню художніх творів. Чому ця книга потрапила на поличку Мерфі Купер з фільму «Інтерстеллар» – хтозна.

Отже, у добу «Червоної загрози», коли в Америці поширювалися параноїдальні настрої, лос-анджелеська поліція готується викрити комуністичне підпілля серед голівудської профспілки учасників масовки. В той же час до команди детективів долучають молодого поліцейського, який займається дивним вбивством з елементами збочення.

Ця книга мало чим пов’язана з першою книгою серії. Тут той самий прокурор і згадується кілька вже відомих персонажів, але це все. І стилістично книга виглядає по-іншому – лексика автора стала більш сленговою, читати стало важче. Можливо, саме тому це єдина з чотирьох книг, яку КСД не переклав.

В чому Еллрой собі не зрадив, так це в описі світу поліції: все той же бруд, корупція, агресивність. Слуги закону, які ловлять поганців, самі не цураються переступати межу. І так само не було прямих натяків на справжнього вбивцю, хоча тут він відкривається раніше, ніж в попередньому романі. Проте це для того, щоб герої встигли владнати інші справи.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс Еллрой. Чорна Жоржина: В 1947 році в Лос-Анджелесі знайшли понівечений труп жінки. Її тіло було розрізане навпіл, внутрішні органи відсутні, а обличчя прикрашала усмішка, «намальована» лезом від вуха до вуха.

→ Джеймс Меллеген Кейн. Листоноша завжди дзвонить двічі: У вас є компромат одне на одного, який обіцяє тільки смерть. Ви кохаєте і водночас ненавидите. Ви продовжуєте крокувати до краю прірви, навіть почувши перший дзвіночок небезпеки.

→ Реймонд Чендлер. Дама в озері: Розслідуючи справу, Філіп Марлоу знаходить в озері тіло жінки, яка віддалено нагадує місцеву жительку. Він наштовхується на ще кілька вбивств і смертей, які очевидно також були вбивствами.