Можливо, це тупо – комікс, який
показує вади нашого суспільства через призму майбутнього. Хтось скаже, що таких
книг чи навіть коміксів – тисячі. Але якщо мене зачепило, то що я можу вдіяти?
Колись Спайдер Джерусалем був відомим
журналістом, але на п’ять років зник з Міста, втік від слави, від якої йому
було бридко. Проте і без огидного йому Міста він жити не може, тому
повертається і влаштовується в газету. Щотижня він пише статті на теми, які
завжди були йому до душі – насилля, несправедливість, бруд. Це – його журналістська
територія і тут він незрівнянний.
Повернення Джерусалема збігається з
початком передвиборної президентської кампанії. Чинний президент Геллер, або ж «Звір»
(прізвиськом, яке дав йому Джерусалем, тепер користуються всі громадяни США) – це
покидьок, який заганяє державу до лав країн третього світу. Йому протистоїть
нове обличчя – сенатор Каллаган, чоловік без принципів, який рветься у владу
заради самої влади. Громадяни повинні обрати того, хто опікуватиметься їхнім
майбутнім. Перший – жорстокий, але розуміє недоліки свого становища. Другий –
посміхається на камеру, але не усвідомлює свого божевілля. Обоє ненавидять
Джерусалема, а він – їх.
Мене найбільше ранять у серце такі
абсурдні ситуації, коли героїв заганяють у глухий кут, в якесь сюрреалістичне
жахіття, з якого вони хочуть прокинутись, але не можуть. В дистопічному світі,
яким є «Трансметрополітен», все одно якось вдається підвищувати градус абсурду.
Але іронія полягає в тому, що це лише гіперболізована реальність. Головний
персонаж тут журналіст і особлива увага приділяється поступовому обмеженню
свободи слова. Правду просто забороняють, замість новин на екранах – програми для
отупіння і задурення. Натомість президент виправдовує введення військ у Місто
так: «Очевидно, я не хочу, щоб хтось постраждав». Ці слова нагадали мені нещодавню
прес-конференцію одного з чорногорських опозиціонерів: «Ми не хочемо, щоб в
Чорногорії пролилася хоча б крапля крові, але…» Звісно, ситуація в Чорногорії
зараз зовсім інша і це порівняння тут зовсім не для того, щоб почати сварку на
політичному ґрунті. Це просто доказ, що Воррену Еллісу не треба було нічого
вигадувати.
Присутня ненормативна лексика, сцени
сексуального характеру, вживання наркотиків тощо. Автори не стримували себе ні
в чому, тому читати варто на свій страх і ризик.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Філіп Рів. Ілюстрований світ «Смертних машин»: Мета путівника – якомога ширше висвітлити той світ, в якому
жили Том Нетсворті та Естер Шоу. Міста, звичаї, персоналії, трохи історії. Але
окраса видання – це безумовно ілюстрації.
→ Джеймс С. А. Корі. Пробудження Левіафана: Невідомі кораблі влаштовують кілька засідок, що підштовхує планети і
астероїди до взаємних звинувачень. Здається, війна неминуча. Ніколи не пізно
довести, наскільки ненадійним є наше панування у Всесвіті.
→ Айзек Азімов. Сталеві печери:
Слідчий з Нью-Йорка майбутнього Елайджа «Лайдж» Бейлі призначений розслідувати
вбивство доктора Сартона – позаземця, який популяризував на Землі збільшення
чисельності роботів і їхнього ширшого використання.
Немає коментарів:
Дописати коментар