Френсіс і Джозеф Ґіс. Життя в середньовічному місті. Рецензія

Черговий фрагмент мозаїки під назвою Середньовіччя – робота істориків Френсіс і Джозефа Ґіс «Життя в середньовічному місті». Місце дії – Труа, історична столиця Шампані, на схід від Парижа. Час дії – 1250-ий рік, період правління графа Тібо IV – поета, обожнювача французької королеви і учасника Хрестового походу.

Починаючи з Темних віків, Труа був резиденцією єпископа і одним із найбільших міст у північно-західній Європі. Знаходячись на перехресті торговельних шляхів, Труа перетворився на важливе ярмаркове місто. Це підтверджує хоча б той факт, що він був одним із десяти міст Франції, в яких проводились ярмарки міжнародного рівня – в Труа таких було дві щорічно! Це був проміжний пункт між Фландрією й Італією, найбільшим постачальником і найбільшим вкладником тогочасного світу. Перший ярмарок проходив улітку, другий – на початку зими, і це були зовсім не примітивні взаємовідносини купівлі-продажу. Уже тоді в певній формі існував капіталізм, позики, страхування і продаж боргових зобов’язань. На ярмарках продавали все – від задоволення для шлунку до задоволення для тіла, від продукції дрібних фермерів до виробів фламандських текстильників. Проте трон завжди займали прянощі. Один із сучасників заніс до переліку 288 найменувань, деякі на вагу золота – образно, якщо не буквально.

Ярмарки дали суттєвий поштовх місту, і у тринадцятому столітті на півночі країни його перевершував тільки Париж. Труа не міг конкурувати зі столицею Франції, в якій було створено більше сотні гільдій, функціонував університет з тисячами студентів і, звичайно ж, знаходився королівський двір. Проте столиця Шампані залишалася гідним супротивником, а її графи були помітними дійовими особами як під час заколотів проти корони, так і під час бойових дій пліч-о-пліч з нею. Місто розквітало. Нові оборонні стіни давно затьмарили залишки мурів римського гарнізону. Місцеві євреї були гідною альтернативою італійським банкірам. Місто могло похвалитися двома десятками храмів і ремісниками, чиї гільдії володіли достатніми коштами, щоб фінансувати будівництво цих храмів.

Втім, розвиток торгівлі став зашморгом на шиї міста. Прогресивні методи, які спочатку притягували гроші до Труа, потім змусили їх оминати місто. Італійцям стало вигідніше сидіти вдома і доручати роботу посередникам. Втрачався сенс їздити в місто, якщо контакти давно налагоджені, і купувати товари двічі на рік, якщо бізнес можна вести цілий рік. Втім, занепад настав уже після 1250-ого.

Що таке «Життя у середньовічному місті»? Це одна з книг трилогії про тогочасне місто, село і замок. Чому саме Труа? Середньовічна Франція переважала за територією і населенням всі інші країни – логічно було б написати про французів, чия історія дійшла до наших часів у численних пам’ятках. Париж усім відомий, тому подружжя Ґіс обрало найближче велике місто – Труа. Чим особливий рік 1250? Труа знаходиться на межі своєї слави і занепаду. Ярмарки досі грають важливу роль у житті суспільства, однак з’являються перші прояви Нового часу. До нього ще далеко, але він переможе. Як оцінити книгу? Це суто нон-фікшн. Як завжди, все засновано на наукових джерелах. Читається легко і можна знайти багато цікавого.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов’язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

«На кожні дві тарілки припадає по одній чаші з двома ручками. Ця чаша називається екуель. Вона наповнена супом або тушкованим м’ясом. Два сусіди ділять між собою екуель, а також винну чашу і ложку»

«Навіть для заможної міської родини зробити життя зручним є проблемою. Але настання моменту, коли комфорт стає складним питанням для великої кількості людей, – це ознака поступу цивілізації»

«Іноді поганський дух римської поезії зводить з вірної стежки. Гвіберт Ножанський у своїй автобіографії зізнається, що в перші роки свого чернецтва він захоплювався віршуванням і навіть вдавався до використання "певних лайливих слів і складав короткі твори, що не відзначалися цінністю і скромністю, і взагалі – позбавлені пристойності", поки не проміняв цю шокуючу звичку на коментарі до Святого Письма»

«Юдейський трактат з етики попереджає, що ніхто не має права виражати свій гнів ударами по книзі або ударами книгою по людях. Розлючений вчитель не повинен бити поганого учня книгою, так само і учню не слід використовувати книгу для відбивання ударів»

Схожі дописи:

- Роберт Лейсі і Денні Дензіґер. Рік 1000: Яким було життя на рубежі тисячоліть

- Вільям Манчестер. Коли вогонь був єдиним джерелом світла: Середньовічна думка і Ренесанс: Портрет епохи

- Йохан Хейзінга. Осінь середньовіччя

Джек Мак-Девітт. Мандрівники у часі не вмирають. Рецензія

Що може бути краще за подорожі у часі? Стати свідком легендарних подій, зустрітися з визначними історичними постатями, побачити, почути і доторкнутися до їхнього спадку, загубленого у безодні віків. Ще краще робити це з другом, тому що такий секрет неможливо втримати в собі, ним необхідно з кимось поділитися. Проте, чи можливо після захопливих пригод повернутися до звичайного життя? Джек Мак-Девітт висловив свою думку щодо цього у романі «Мандрівники у часі не вмирають».

Одного дня у 2018-ому році зникає науковець Майкл Шелборн. Його син Едріен (або Шел для друзів) отримує від адвоката свого батька лист з інструкціями знищити три пристрої, які були у володінні Майкла. Пристрої схожі на Кьюподи (аналог Айподів у цій книзі), але їхній інтерфейс не заповнений модними додатками, а лише запитує, чи хочете ви вирушити у мандрівку. Після відповідей на декілька подібних питань світ навколо Едріена раптово зникає і миттєво з’являється знову. Трохи помізкувавши, він неохоче доходить висновку, що у нього в руках прилад для мандрівок у часі. Тепер він знає, де шукати свого батька. Але не знає, коли.

Девід «Дейв» Драйден, найкращий друг Шела, знайомить його з Гелен Сученко (звичайне собі прізвище, продовжуйте читати), з якою в нього виникають романтичні стосунки. В той же час він розповідає Дейву про три прилади – конвертори – і вони разом вирушають на пошуки Шелборна-старшого. Перебираючи різні варіанти, вони вирушають у Сельму, штат Алабама, в день «Кривавої неділі», відвідують Америку в часи боротьби за незалежність і Александрійську бібліотеку. Нарешті вони знаходять Майкла Шелборна в Італії сімнадцятого століття, але він уже доживає свій вік і не хоче покидати місце, яке йому полюбилося. Беручи з батька приклад, Шел теж насолоджується різними часами і країнами, допоки однієї ночі в його дім не влучає блискавка. Залишається ще багато сторінок, і нескладно здогадатися, що це ще не кінець.

За деяким винятком книзі бракує оригінальності взагалі. В певному сенсі, її зміст настільки плаский, що я не знав, про що написати. Спробую пояснити. Суть книги – відвідати якомога більше видатних місць. Жодного зв’язку між ними немає, це просто «події і люди, про яких мріяв Майкл». Додам ще кілька безглуздих дрібничок. Конвертори були винайдені випадково в ході рядового експерименту. Випадковість ця не пояснюється, але без неї не було б роману. Про місце знаходження Майкла Шелборна дізналися з Інтернета. Після довгих пошуків навмання. Мандрівки у часі виключають виникнення парадоксів – таке нам доказують кілька разів на прикладах – але Дейв повертається у минуле, щоб допомогти самому собі. З ним нічого поганого не стається. З не настільки невдалих моментів можна виділити наступне. Минуле не змінити. Навіть якщо ти будеш намагатися вплинути на результат якоїсь події, він залишиться тим же, що вже був зафіксований у хроніках – і ти зрозумієш, що він став таким, який тобі відомо, якраз через твоє втручання. Інша цікава ідея – мандрівники у часі не вмирають, вони живуть вічно в тому чи іншому часі, в якому колись були. Та й інші люди теж, виходить, безсмертні. Я завжди жив, живу і житиму в 2017-ому.

У черзі в мене було ще дві книги Мак-Девітта, але витрачати час на них не буду. Родзинки тут немає, другорядні сюжетні лінії недоопрацьовані: кохання Шела і Гелен, неясні почуття Дейва до Гелен і Кеті, спроби Аспасії Кефалас доказати автентичність давньогрецьких п’єс, які двоє друзів анонімно надсилають їй. Кінець розмитий і передбачуваний водночас, антиклімакс у всій своїй красі.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов'язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

«Але, якщо подумати, сенсу чекати не було. Мандрівникам у часі не потрібно чекати нікого»

«Сучасникам були відомі тільки особи при владі та базікала. І спадкоємці владних осіб. Потрібен свіжий погляд, щоб зрозуміти, хто тримає світ на своїх плечах. Ніхто тут й гадки не має, хто такий Йоганн Кеплер. Про Галілея вони знають тільки те, що він вчитель, з яким Інквізиція мала не найкращі стосунки. Я сумніваюся, що хтось чув про Френсіса Бекона. Навіть у Британії ніхто його не знає. Він просто дядько з кумедним прізвищем»

«"І не забувай," – сказав Майкл, – "мандрівники у часі не помирають. Не має значення, що ти побачив далі стосовно мене, я завжди буду тут"»

«До того ж, ми всі в певному сенсі мандрівники у часі. Чомусь виходить так, що існує весь потік часу, але ми сприймаємо тільки єдину мить»

Схожі дописи:

- Конні Вілліс. Вимкнути світло / Відбій тривоги

- Айзек Азімов. Сталеві печери

- Нік Каттер. Глибина

Роберт Лейсі і Денні Дензіґер. Рік 1000: Яким було життя на зламі тисячоліть. Рецензія

Коротка передісторія. Один із колекціонерів стародавніх книг для їх легшого пошуку розділив свою бібліотеку на секції. Кожна секція відповідала бюсту відомої особистості, який в ній стояв. У секції з бюстом Юлія Цезаря серед інших зберігався середньовічний календар, який через своє місцезнаходження отримав сучасну назву «Юліїв робочий календар».

Тепер цей рукопис належить Британському музею. На його основі Роберт Лейсі та Денні Дензіґер написали книгу «Рік 1000: Яким було життя на рубежі тисячоліть» – короткий путівник по Англії того часу. Як і календар, книга розбита на дванадцять розділів, зміст яких так чи інакше відповідає тим заняттям, які займали центральне місце у відповідні їм місяці. Тут буде найдоречніше просто перерахувати теми, розглянуті авторами.

Січень: плутанина з датою початку року, святі і їх поява, значення календарів.

Лютий: формування англійської ідентичності, еволюція мови, спричинена тісними контактами з данами.

Березень: формування назв міст, рабство, соціальні стани.

Квітень: Великдень, піст, харчування.

Травень: карбування монет, торгівля.

Червень: міста, порти, мореплавство.

Липень: голод, монастирське життя, рукописи.

Серпень: медицина, гігієна.

Вересень: свійська худоба, поганські вірування, перемога християнства.

Жовтень: військова справа, розваги.

Листопад: роль жінок, зрада, судочинство.

Грудень: кінець світу.

Ця праця розрахована передусім на новачків. Кожному питанню приділили всього-на-всього по кілька сторінок, якісь глибинні дослідження відсутні, нових і надзвичайних фактів немає. Просто книга, яка поверхнево знайомить із Середньовіччям, тісно обмежена часовими (основні факти розкидані в межах кількох десятиліть) і просторовими рамками (дані про країни поза Англією майже відсутні). Після прочитання потрібно копати далі.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов'язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

«Село, в якому він жив, було центром і ледь не краєм світу для англійця»

«Ель був напоєм Середніх віків. Споживати його було безпечніше, ніж воду, оскільки кип’ятіння і дозрівання забезпечувало певний рівень захисту від забруднення»

«Приблизно 10 відсотків населення Англії мешкало у містах до року 1000, тобто сільське господарство країни досягло ефективності, за якої воно виробляло надлишкові 10 відсотків, а мешканці міст отримували достатньо прибутку для придбання продуктів харчування та інших необхідних запасів»

«Під час вивчення 127 різноманітних жестів, наведених в "Monasteriales Indicia" ("Чернечих знаках"), складається враження, наче прийоми їжі в трапезній бенедиктинців були більше схожі на зібрання бейсбольних тренерів: всі несамовито кивали, стискали мочки вух, багатозначно терли пальцями вниз і вверх по носу і погладжували свої животи»

«Бути християнином у 1000-ому році значило бути сучасним. Це слугувало символом того, що суспільство прагне до централізованої влади, організованого карбування монет і податкової системи, а також, найголовніше, цілісної національної ідентичності, яку церква енергійно проповідувала і на яку благословляла»

Схожі дописи:

- Террі Джонс, Алан Ерейра. Життя у середньовіччі Террі Джонса

- Бернард Корнвелл. Вершник на блідому коні

- Вільям Манчестер. Коли вогонь був єдиним джерелом світла: Середньовічна думка і Ренесанс: Портрет епохи

Деніел Кіз. Множинна особистість Біллі Мілліґана. Рецензія

Колись повість Стівенсона про людину з двома особистостями, мабуть, викликала фурор у літературному світі. Але чи рівня містер Хайд двадцяти чотирьом особам, які ділили між собою тіло Біллі Мілліґана? Свого часу «Химерна історія доктора Джекіла і містера Хайда» була чимось на зразок сьогоденних романів Стівена Кінга, знайомлячи читачів з надприродним і немислимим. Роман Деніела Кіза, на противагу, є здебільшого документальним, біографічним, і на відміну від вигадок Стівенсона, тут пропонуються факти.

КСД не придумав кращого перекладу назви, ніж «Таємнича історія Біллі Міллігана». Вона не відзначається таємничістю (цікаво, чому ж її теж не назвали химерною?), та й будь-яка книга є історією в певній мірі. Зрозуміло, що додаткові пояснювальні слова неминучі, тому в моєму варіанті книга називатиметься «Множинна особистість Біллі Мілліґана». Це, здається, хоч якось наближене до суті оригіналу. Але кожен має право на думку. До речі, у КСД – свіженьке видання, 2016 року. З’являється все більше перекладної художньої літератури і це не може не тішити.

Книга ґрунтується на реальних подіях. Автор особисто неодноразово розмовляв з Мілліґаном, майже усіма особами, чиї імена опинилися на сторінках роману, використав матеріали справи і записи лікарів. У жовтні 1977 року серія викрадень, пограбувань і зґвалтувань сколихує Колумбус, штат Огайо. Підозрюваним виявляється Біллі Мілліґан, який раніше вже засуджувався за збройні напади і пограбування. І хоча під час затримання в його квартирі знаходять декілька одиниць вогнепальної зброї і набої, сам він поводиться не як 26-річний рецидивіст, а радше як зляканий хлопчик, який не розуміє, що відбувається. Мілліґана готують до суду. Його адвокати випадково дізнаються про те, що у нього розлад множинної особистості – те, що ми називаємо «роздвоєнням особистості», але в унікальній, значно ускладненій формі. Про це перед ними обмовляється один з тих, хто «живе» у тілі Мілліґана. А згодом ще й з’ясовується, що на момент скоєння злочинів справжній, так званий «ядерний» Біллі вже багато років «спав»: його внутрішня «сім’я» вклала його спати через його схильність до суїциду, яка розвилася після того, як він почав втрачати дедалі більше часу, який відбирали в нього інші його особистості. Саме на підставі тяжкого психічного розладу і неможливості адекватно оцінювати події адвокати і пропонують будувати захист. Цікаво, що на це знадобилася згода усіх особистостей.

Мілліґана визнають неосудним і відправляють на лікування у клініку для психічно хворих у місті Атенс. Процес реабілітації проходить непросто. З одного боку, психіатрам вдається «розбудити» Біллі, особистість-ядро, і почати процес злиття всіх особистостей в одне ціле. З іншого боку, Мілліґан неодноразово стикається з труднощами. Недовіра до лікарів та їхніх методів є найменшою перешкодою. Сам Біллі прагне «злитися» і в подальшому знайти своє місце в суспільстві. Значно гіршою є ситуація навколо Біллі. Те ж суспільство, частиною якого він хоче стати, зазвичай ставиться до нього вороже. Його діагноз приймає за дійсне виключно те нешироке коло людей, яке оточує його безпосередньо. Більшість із них ставилася до нього скептично, але змінила свою думку після тісного знайомства і щоденного спілкування. Проте всі інші з ним незнайомі й бачать у ньому лише ґвалтівника і вправного дурисвіта. Книга Кіза достовірно і фактографічно показує жорстокість і несправедливість світу. Преса чіпляється за будь-яку нагоду очорнити ім’я Мілліґана. Це засмучує його настільки, що після нервового зриву на поверхню виринає ще 13 «небажаних» особистостей, про яких досі не знали, на додачу до вже відомих 10, яких вважали єдиними. Таким чином, ставлення преси до нього значно ускладнює процес лікування. Один крок далі роблять політики. На фоні передвиборної кампанії вони позбавляють Мілліґана права на найменшу помилку і агітують за переведення Біллі, якому спокій і догляд в Атенсі дозволили досягти значного успіху в реабілітації, до лікарні суворого режиму, оскільки на основі одиничних випадків люті (які мені здаються неминучими, враховуючи те, через що він пройшов) його вважають небезпечним для оточення. У значно жорсткіших умовах, безперечно, всі попередні досягнення зводяться нанівець і Біллі знову починає втрачати час, іноді не спроможний визначити, ким з особистостей він є. Дорога до одужання ще далека.

Мені сподобалося спостерігати за боротьбою всередині і зовні. Коли ти вже виграв першу, друга стає ще вимогливішою до твоєї стійкості. Деніел Кіз мав змогу дізнатися про неї з перших вуст. В книзі він зображений як Письменник і є, може, не одним із центральних персонажів, але суттєво важливим в якості місточка між Біллі Мілліґаном і читачами. Рівень його майстерності визначає, чи можемо ми зрозуміти головного героя, чи ні. Біллі виглядає звичайною людиною, з тими ж бажаннями, що й у всіх. Він став заручником обставин, змушений спокутувати «чужу» провину і намагається протистояти зовнішньому тиску. Про всі його переживання, іноді спільні з членами «сім’ї», можна дізнатися з книги, присвяченій, мабуть, найвідомішому випадку розладу множинної особистості або генію, який ошукав увесь світ.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов'язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

«Якщо під час допиту ви поставите одному з нас пряме питання, у відповідь ви отримаєте правду або мовчання. Звичайно, в деяких випадках правду можна піднести різним чином. Англійська мова за своєю природою допускає двозначність»

«Спробую поясніте. Біллі був обдарованою дітіною. Він був всіма наме разом. Тепер він про це не памятає» (моя спроба передати югославський акцент Рейджена; чи вдала, чи ні - не мені судити)

«Що ж, він поволі звикав перебувати в певному місці, потім заплющувати очі і, розплющивши їх, опинятися деінде в інший час. Він гадав, що таке трапляється з усіма»

«Я про те, що вони називають "співсвідомістю". Це наче я пронизую співсвідомість разом з деким з-поміж інших. Я думаю, це відбувається поступово. Я не думаю, що всі ділять співсвідомість з усіма іншими, але кордони зникають. Час від часу такому-то відомо, що відбувається з таким-то, і я не знаю, чому або як»

Схожі дописи:

- Патриція Гайсміт. Талановитий містер Ріплі

- Бен Вінтерс. Підземні авіалінії

- Алан Мур і Джейсен Берроуз. Подвір’я Алана Мура

Вільям Манчестер. Коли вогонь був єдиним джерелом світла: Середньовічна думка і Ренесанс: Портрет епохи. Рецензія

Гуманізм і Ренесанс виплекали покоління людей вільної думки, які згодом стануть першими протестантами. Вільна думка також відкрила нові горизонти, в буквальному сенсі, - без нового світосприйняття не відбулося би першої навколосвітньої подорожі. Історик Вільям Манчестер вважав, що протестантизм і перші географічні відкриття позначили кінець Середньовіччя – епохи, в якій єдиним джерелом тепла і світла був вогонь.

Автор одразу ж попередив, що він не знавець саме Середніх віків і познайомився з темою вже під час написання книги. Її зміст доповнює ті знання, які я отримав з інших подібних творів. Про Середньовіччя прочитав немало, проте тепер дізнався, яким чином воно завершилося. Відродження нероздільне із Середніми віками, так само Реформація не може розглядатися окремо (втім, її початок майже категорично позначений зміною думки Мартіна Лютера щодо католицизму). Найголовніше, чому між цими епохами неможливо провести лінію, це тому, що вони характеризують час із різних точок зору. Я ніколи про це не задумувався, але Середньовіччя – це світоглядне поняття, широке, в той час як Ренесанс – поняття мистецьке і певною мірою освітнє, тобто вузьке. З Реформацією завжди було набагато легше – це поняття з релігійної і духовної сфери. Однак про Середньовіччя і Відродження я раніше думав, що одне хай не слідувало (все ж таки певний час вони існували паралельно), але точно витіснило інше. А з цієї книги я дізнався, що Реформація зупинила ходу Ренесансу, що Церква, як ніхто інший, всіляко підтримувала відродження традицій античної думки, але потім їй довелося спрямувати свою увагу на більш практичні речі, а саме на Контрреформацію. Замість послідовників Рафаеля і Мікеланджело на перший план вийшли послідовники Торквемади.

Книга формально розділена на три розділи, але цей поділ виглядає довільним. Я б розділив її теж на три частини, але наступним чином. В першій, як це часто буває, автор знайомить із загальними рисами епохи. Тут можна дізнатися про різні подробиці з життя середньовічної людини. Відрізняє цю книгу з-поміж інших, можливо, прискіплива увага до сексуального життя населення, про що інші книги, які я встиг прочитати, дивним чином замовчують. Якщо я скажу, що Папи влаштовували вдома борделі, а незаконних дітей без докорів сумління визнавали своїми і потім призначали кардиналами, які у майбутньому самі мали непогані шанси зайняти місце своїх батьків, мене можуть звинуватити у тому, що я розповідаю загальновідомі факти. Але стільки подробиць я не читав ніде. Друга частина протягом десятків сторінок описує зародження реформаторського руху. Тут розказано, чому ревні католики стали протестантами, а Папа Римський дозволив їм від’єднатися, враховуючи, що до того будь-яка єресь підводила до багаття. Третя частина присвячена першій навколосвітній подорожі під проводом Фернана Магеллана. Дуже ретельно описуються події, які передували експедиції, неодноразові заворушення на кораблях флотилії, смерть Магеллана на одному з островів Філіппінського архіпелагу і наслідки плавання, яке фактично позначило кінець доби Середньовіччя, зруйнувавши усталений світогляд тогочасного населення і ще на крок наблизивши його до Нового часу.

Отже, помітно було, що ця праця написана не експертом. В той же час я дізнався дещо нове. До того ж, тепер мені відомі подробиці двох визначних подій, які обумовили кінець Середньовіччя – початок Реформації і перше навколосвітнє плавання, шляхи двох визначних осіб епохи – Лютера і Магеллана. Якщо подивитися на це з іншого боку, я не дуже розумію, чому дві історії про передвісників Нового часу займають більше половини сторінок книги про портрет доби Середньовіччя і Відродження.

Як завжди, декілька уривків, які я вважав за необхідне виділити, у моєму перекладі. Але спочатку вперше спробую оцінити книгу за шкалою від 0 до 10.

10 уявний ідеал

9 найкраща книга в моєму житті?

8 почесне місце на полиці

7 обов'язково до прочитання

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

«Закуті у кайдани неосвіченості, страхом привчені до дисципліни і вкриті щитом забобонів, вони заледве пролізли у шістнадцяте століття зі своєю неоковирною, згорбленою, клишоногою ходою рахітиків; їхні безглузді обличчя, обсипані віспинами, сліпо вдивлялися у майбутнє, яке, на їхню думку, було їм відомо, – легковірні, жалісні простаки, яких от-от засмокче у найпотужніший, найнезбагненніший, найнездоланніший вир з часів Аларіха, який перевів побратимів-вестготів і гунів через Альпи, кинувся на Рим і загасив вогонь знань тисячу років до цього»

«Середня тривалість життя молодої жінки становила двадцять чотири роки. За традицією у день весілля її мати дарувала їй клапоть гарного сукна, з якого можна зшити сукню. Через шість-сім років це плаття слугуватиме їй за саван»

«Незрівнянна іронія Реформації в тому, що рух проти Риму, який почався зі ствердження індивідуальності поглядів, тепер цілком їх відкидав. Відступництво вважалося як образа Господа і зрада держави. Воно каралося швидкою, болісною смертю»

«Їхні ясна пухли від цинги, зуби випадали, в ротовій порожнині з’являлися виразки. Вони ледве могли ковтати, а потім, вже приречені, взагалі не могли. Не маючи сил, щоби піднятися, дехто розвалювався на палубі, зібгавшись у затінку. Ті, хто ще міг стояти, кульгали, тримаючись за палиці, і белькотіли самі до себе – у віці двадцяти з чимось років їх долав старечий маразм»

Схожі дописи:

- Террі Джонс, Алан Ерейра. Життя у середньовіччі Террі Джонса

- Йохан Хейзінга. Осінь середньовіччя

- Клайв Стейплз Льюїс. Відкинутий образ: Вступ до літератури Середньовіччя і Відродження