Алан Мур і Джейсен Берроуз. Подвір’я Алана Мура. Рецензія

Коміксів я читав небагато. Був якийсь у дитинстві про козаків, але це несерйозно, тому вважати себе експертом не можу. Прибираються окремі деталі, однак залишається сюжет.

Кілька років тому я натрапив на один із коміксів Алана Мура (автор) і Джейсена Берроуза (художник), який мав за основу міфи Ктулху Лавкрафта. Натрапив не просто так – все ж таки Лавкрафт залишається одним із моїх найулюбленіших письменників, хоч до жанру жахів я не надто прихильно відношуся. Тому й шукав тоді все, що пов’язане з Говардом Філіпсом. Тепер вирішив перечитати всі три комікси Мура, які мають дотичні точки. Перший – «Подвір’я Алана Мура».

Маючи, здавалось, три схожих, але нічим не пов’язаних вбивства, агент ФБР Алдо Сакс знаходить у них дещо спільне – вбивці з різних прошарків суспільства зазнали впливу чудернацької окультної течії і в цьому якось замішаний легкий наркотик ДМТ-7. Щоби дізнатися більше, Алдо змушений працювати під прикриттям. Джої Фейс, інформатор спецслужб, розповідає йому про інший наркотик – акло – від якого починають верзти нісенітниці незрозумілою мовою. Так він знаходить ще один елемент, який пов’язує вбивць – всі вони, здавалося, мали мовленнєві розлади або розмовляли казна-якою мовою. Тепер його мета – Джонні Каркоса. Але Джонні – не наркоторговець і акло – не наркотик, все насправді не те, чим видається спершу.

Оскільки це данина Лавкрафту, Мур зробив великий акцент на оповіданні від особи головного героя, навіть більше, ніж на діалогах, тобто віддав перевагу опису, а не діям. Я не уявляю, як самими лише репліками між героями можна було би краще передати атмосферу лавкрафтівських жахіть, особливо якщо більшу частину коміксу Алдо Сакс залишається наодинці, хай часто і оточений іншими людьми. Тому і був обраний такий спосіб, адже завжди більше лякає не сказане, а невимовлене.

Специфіки перекладу коміксів не знаю, бо перекладав «слова з хмаринок» уперше. Намагався зробити це так, як мені здавалося за краще.

«Шприци хрустять під ногами, покриваючи бруківку склом, змеленим у діснеївські блискітки. Одна тисяча блискучих цяток»

«Мої очі заплющені, мене досі млоїть зрушене в мені і його сенс, аж от жовтий шовк… торкається… мого вуха, і він шепоче ще одне слово, яке відсутнє у відомих мовах світу і якому немає еквівалента: "До-хна"»

«Я усвідомлюю, що насправді я спогад про самого себе, який тягнеться крізь спогад про Корт Стріт, і ця думка введена у значно ширше йр нахнгр, де я вже на Клінтон Стріт, біля ігрової зали пачінко, майже вдома»