Наступна свіжа книга – «Підземні авіалінії»
Бена Вінтерса, опублікована у 2016 році. Назва є прямим посиланням на так звану
«підземну залізницю» – мережу підпільних маршрутів, якими на початку 19-ого
століття негрів доправляли з невільницьких штатів до штатів, які скасували
рабство.
Події книги відбуваються у наш час в
альтернативній версії США. Рабство досі не скасували в чотирьох південних
штатах, та й на Півночі афроамериканцям доводиться жити несолодко. Раб-втікач на
ім’я Віктор примусово завербований федеральним урядом і змушений ловити таких
же втікачів в обмін на те, що його самого не повернуть назад до власників. Він
отримує завдання знайти в Індіанаполісі негра зі службовим іменем Галка. Той,
як виявляється, не є рабом, а лише був засланий на один із заводів Півдня, щоб
зібрати там компромат, якого вистачить, щоби звідусіль викорінити рабство.
Однак пакунок з компроматом він залишив на заводі, на якому працював під виглядом раба, чим значно ускладнив життя
всім головним дійовим особам. Внаслідок перестрілки Галку випадково вбивають, і
Віктор змушений замість нього їхати у рабовласницький штат і зазирати в очі
страхам свого минулого.
Події розвиваються паралельно на декількох
рівнях. По-перше, два рівня має боротьба з рабством. Поряд з подіями, які супроводжують
головних героїв, в новинах – на більш глобальному рівні – висвітлюється шлях
Донателли Батліш, яка відкрито дотримується аболіціоністських поглядів, від висунення
її кандидатури на посаду голови Комісії з цінних паперів і бірж до вбивства.
По-друге, події розділені у часі на два або три шари – в залежності від того, з
якого боку дивитися. Звісно, все головне відбувається в наш час. Віктора, крім
того, нерідко переслідують спогади минулого. І нарешті, в дитинстві його брат
свято вірив, що він і Віктор існують одночасно в двох часах – теперішньому і
майбутньому. По-третє, Віктор, тренований спецслужбами, володіє здібністю
абстрагуватися і дивитися на навколишнє середовище чужими очима, окрім своїх.
Подібна багатошаровість оповідання – головне досягнення
автора. В іншому нічого надзвичайного Бен Вінтерс не вигадав – він переніс у
сучасне середовище те рабство, про яке можна дізнатися з підручників. Забагато
слів на букву F. Він отримав за книгу якусь премію – я не проти.
«Гарний затишний квартал – таку картину я побачив, квартал чорних, де живуть робітники, люди бідні, але горді.
Такий район, по якому біла людина їхатиме з дверима на замку, очікуючи щось
погане, без іншої причини, окрім як через колір шкіри його мешканців»
«Я сказав "ні", а Бридж "чому
ні?", і я набрав повні легені отрути і відповів: "Тому що мене
дістало це існування, за виглядом наближене до людського, дістало підкоряти не
тільки свої здібності, але й свою справжнісіньку людську душу диявольській волі
авторитарної держави. І колись я перетворю свою плоть на метал і стану мечем,
націленим на твоє серце"»
«Те, чого раб хоче, але ніколи не отримає, це
не тільки свобода від кайданів, але також свобода від пам’яті»
«Створіть такий загін, не залишивши їм іншого
вибору, крім як жити, наче тварини, і тоді люди почнуть тикати на них пальцем і
казати: "Ви тільки подивіться на цих тварин"»
«Іноді, я клянуся, я це бачу – його проблиски
на мокрому асфальті, його просвіти між словами у реченні незнайомця, зелене
видиво, яке неможливо пояснити, – світ, яким він мав бути, і він наче поволока,
яка обгортає світ реальний»
Немає коментарів:
Дописати коментар