Я ніколи б не подумав, що знайду ідеальний твір,
який не є художнім, проте книгу «Лондон: Біографія» складно порівнювати з іншим
нонфікшеном, який я будь-коли читав. Ця праця не просто епохальна і вичерпна у
своїй галузі, але і приваблює унікальністю, бо знаходиться на перетині двох
жанрів – історичного і біографічного.
Ця книга не просто так має таку назву. Її
автор Пітер Екройд розглядає Лондон не як місто, дороги і будинки, а як живий
організм зі своїм характером, звичками і спогадами. І описаний ним Лондон
дійсно виглядає, як щось окреме, відірване від звичної для нас реальності.
Історія міста неповторна і неперевершена – від фортеці римлян до першого
мегаполіса на планеті і центру світової економіки.
Про Лондон можна розповідати без кінця. Коли
на острів прибули англосакси, вони переселили підкорених предків бриттів і
римлян на схід міста – в район, який через тисячу років досі вважався місцем
проживання найбідніших і найзнедоленіших. В Середні віки Лондон фактично був
самостійною державою, і його жителям було абсолютно байдуже, чи була у короля
резиденція в місті, чи ні. Над назвами вулиць містяни довго не думали і
називали їх за тим, чим вони були відомі: на мапах досі можна знайти декілька
Кок-лейн, буквально «провулків членів», спеціально відведених для вгамування сексуального потягу.
Лондон здавна був відомий своїми видатними
жителями. Іноземці також не оминали його стороною. Про місто збереглися згадки
не тільки Мура, Діккенса, Шеллі і Вулф, а й Доре, Казанови, Гейне,
Достоєвського і навіть свідчення гостей з США, Перу і Японії.
Найбільше мене вразила традиція, ба навіть
певна генетична схильність лондонців до бунтарства. Неможливо відрізнити
те, що діялося під час єврейських погромів Середньовіччя, антиурядових виступів попередніх століть і заворушень
на расовому ґрунті, які переживав Лондон ще у 1980-их. Ці
сторінки історії міста були написані кров’ю, попри невпинний поступ
цивілізації. Зважаючи на цю жорстокість, непросто пояснити той рівень толерантності,
якого досяг Лондон задовго до формування так званих європейських цінностей. Місто
здавна було мультинаціональним, тут терпимо ставилися до людей з нетрадиційною
сексуальною орієнтацією, проституція була до певної міри контрольованою. І в
той же час були сотні причин відправити людину на шибеницю. Характер Лондона неможливо
пояснити, проте можна спробувати його пізнати.
Екройд згадав все, зокрема найдивніші аспекти
життя міста, про які інші письменники ніколи б не подумали написати. Тут є
інформація про мову і літературу, географію і міста-супутники, річки і підземелля,
закон і кримінал, в’язниці і божевільні, війни і пожежі, їжу і відходи, дітей і
жінок, шум і тишу, смог і освітлення. І якщо вас не вражає цей довільний
перелік, то обов’язково вразять найменші подробиці з життя людей різного
калібру. Тем для дослідження – безкінечність.
Тепер мене цікавить тільки одне – чи є схожа книга про Київ?
Як завжди, подаю декілька найцікавіших цитат.
«Чарльз Вайт, якого в 1832 році визнали
винним у підпалі, кинувся вперед якраз в той момент, коли відчинили ляду під
шибеницею, і втримував рівновагу на краю отвору, а в цей час "натовп
підбадьорливо ревів, поки він відчайдушно опирався кату і його
помічникам". Його все ж скинули вниз із катом, який вчепився за його ноги.
В таких випадках натовп лондонців підсвідомо переповнювало співчуття до
засудженого, наче вони спостерігали, що це саме з ними розправляється державна
влада»
«Велика лондонська пожежа почалася на
провулку Пуддінґ-лейн і закінчилася на перехресті Пай-корнер, тобто на "розі пирогів", і його досі прикрашає золота статуетка
гладкого хлопчика. Колись її супроводжував підпис: "Цього хлопчика
встановили тут на згадку про недавню лондонську пожежу року 1666-ого, причиною
якої став гріх ненажерливості"»
«Збирачі кісток і лахів, сигар і цигарок,
старої деревини, сажотруси і копачі, сміттярі і "брудні жайворонки" –
всі вони були готові порпатися у "наймерзенніших покидьках" міста,
сподіваючись, що ті стануть "джерелом великих багатств"»
«У своїй книзі "Нетрі Лондона"
Томас Бімз висловив думку, що "ірландці, які приїжджають у Лондон,
здається, сприймають його як язичницьке місто і одразу стають на безрозсудний і
злочинний шлях". Отже, дика натура була ендемічною для Лондона, а ще
заразною, і жителів міста на тварин перетворили ті умови, в яких вони жили»
«Його можна порівняти з організмом, який
скидає шкіру, щоб знову ожити. Це місто, яке здатне танцювати на своєму ж
попелі»
10 уявний ідеал
9 найкраща книга в моєму житті?
8 почесне місце на полиці
7 обов’язково до прочитання
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Схожі дописи:
→ Джордж Орвелл. 1984: Океанія не має
столиці, але Лондон безсумнівно є важливим містом, в якому розташовані чотири
міністерства, між якими розподілена влада. Багато в чому Орвелл передбачив
темний бік сучасного світу.
→ Вірджинія Вулф. Моменти буття: Ці мемуари
написані у різні періоди життя Вірджинії, але всі вони стосуються одного – її
сім’ї. На фоні можна побачити Лондон – яким він був від завершення
Вікторіанської епохи майже до початку Другої світової війни.
→ Конні Вілліс. Вимкнути світло / Відбій тривоги: Троє студентів-істориків з 2060-ого року опиняються у Лондоні 1940-ого, але
через певний час розуміють, що застрягли тут і просто намагаються вижити під
час Лондонського бліцкригу.
Немає коментарів:
Дописати коментар