Дарма що в навчальній програмі на другому
курсі серед інших було ім’я Вірджинії Вулф. Я запам’ятав лише її ім’я і її magnum opus. Лише згодом я наштовхнувся на таке поняття
як «моменти буття». Назва інтригуюча, але я не став шукати тлумачення. Пройшло
років п’ять чи більше, і я нарешті дізнався, що Вулф мала на увазі: на її думку, наше життя
поділене на буття і не-буття (мова йде зовсім не про небуття), де не-буття – це
рутина, яка займає більшу частину життя. Проте деякі моменти значно яскравіші
за інші і завдяки певному стимулу – шоку, одкровенню тощо – закарбовуються в пам’яті. Їх вона й називає моментами буття.
Через багато років після смерті письменниці
було опубліковано п’ять есе під спільною назвою «Моменти буття». Ці мемуари
написані у різні періоди життя Вірджинії, але всі вони стосуються одного – її сім’ї.
Мати її була відданою дружиною і намагалася всіляко догодити своєму чоловіку.
Батько вважав себе генієм і з часом став залежним від жіночої уваги. Старша зведена
сестра Стелла після смерті матері зайняла її місце, потім одружилася, але,
звільнившись від ярма батька, не змогла сповна насолодитися свободою, тому що
невдовзі сама пішла з життя. Місце Стелли у домі зайняла інша сестра – Ванесса, яка мала впертіший характер і тому змогла дати відсіч як батьку, так і
зведеному брату Джорджу. Джордж був успішним кар’єристом, проте не помічав
своїх вад, коли йому вказували на них. Тут також є згадки про інших членів
родини, друзів і знайомих. Ці спогади може і не створюють портрет самої
Вірджинії Вулф, однак безсумнівно дають зрозуміти, в якому оточенні вона жила,
допомагають глибше зануритися в її думки, зрозуміти її почуття, зрозуміти її як
людину, що безперечно допоможе повноцінніше сприйняти «Місіс Делловей», яка
чекає на мене у найближчі кілька років.
«Напевно, це найбільша з відомих мені
насолод. Я відчуваю піднесення, коли під час написання твору я ніби з’ясовую,
що до чого відноситься, подаю епізод з найкращої точки зору, надаю дійовій
особі завершений вигляд. На цій опорі тримається те, що я могла б назвати
філософією, принаймні це тверде переконання, що під шаром вати прихована
послідовність, що ми – маю на увазі всіх людей – ми маємо до цього якесь
відношення, що весь світ – це витвір мистецтва, що ми є складовими цього
витвору мистецтва»
«Це була невелика кімната, проте її стіни,
мабуть, просякнуті наскрізь, якщо стіни фіксують зображення і накопичують
зроблене і сказане разом із найяскравішими моментами того, що залишається виключно
особистим, – сімейного життя»
«Але якою б не була причина, я дійшла
висновку, що зображення епізодів з життя – це мій природний спосіб відтворення
минулого. Епізоди завжди спливають нагору, вносячи порядок і подробиці. Це
підкріплює мою думку – хоча вона ірраціональна і не витримає критики – про те,
що ми герметичні посудини, які тримаються на поверхні того, що зручно називати
реальністю. Часом без причини, без зусиль герметик дає тріщину – і всередину
рине реальність. Це і є епізод. Такі епізоди не вціліли би протягом багатьох
руйнівних років, якщо тільки вони не зроблені з чогось незмінного, і це доказ їхньої
реальності»
Немає коментарів:
Дописати коментар