Понад п’ятдесят років вважалося, що Гарпер Лі
написала всього один роман за своє життя. І в певному сенсі так і є, попри те,
що в 2015 році вийшла книга «Іди, вартового постав», яка розповідає про те, що
сталося через двадцять років після подій роману «Вбити пересмішника».
26-річна Джін-Луїза Фінч на два тижні
повертається з Нью-Йорка до свого рідного містечка Мейком, Алабама. Там досі
живе її батько Аттикус, вже відомий адвокат, а також його брат Джек і сестра
Александрія. На Аттикуса тепер працює Генрі Клінтон. Колись Генрі зустрічався з
Джін-Луїзою, але це в минулому і вона вже давно перестала бути тією дівчинкою,
яку всі називали Скаут.
«Вона скинула покривало, сіла на ліжко і
втупила очі на свої довгі ноги, приголомшена, що їм вже двадцять шість років»
Джін-Луїза дізнається, що Аттикус і Генрі
відвідують зустрічі Ради громадян, фактично організації, яка виступає за
відмежування чорного населення від білого. Це викликає в неї когнітивний дисонанс,
оскільки йде в розріз із усім, чого батько вчив її в дитинстві. Джін-Луїза
розлючена через це, але Джек, Генрі і Аттикус намагаються пояснити їй цю
позицію. Аттикус стурбований тим, що темношкірим громадянам одразу дають
стільки свободи і вони нібито не готові розпоряджатися нею розумно. Він навіть
знову береться захищати права чорного чоловіка в суді, як це було в попередній
книзі, аби тільки Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення
не взяла справу до своїх рук і не перетворила судовий процес на шоу.
Джін-Луїза перестає сприймати Аттикуса, мов
ідола, якого вона створила в дитинстві. І незважаючи на те що вона зізнається,
що ненавидить його, він простягає їй відкриту руку, тому що вона нарешті стала
самостійною людиною, думка якої більше не повинна співпадати з думкою батька.
Та й сама вона з часом бачить певну рацію в словах батька і Генрі, хоч і не
приймає їхню сторону.
«Єдина відмінність Америки, яка все ще
вирізняє її у цьому втомленому світі – це те, що ми можемо піти будь-яким шляхом,
на який нам вистачить клепки, або можемо піти під три чорти, але скоро і цього
вибору в нас не буде»
Ці події є логічним продовженням книги «Вбити
пересмішника», але не є сиквелом. Насправді це був чорновий варіант книги, яка вже
стала класикою. Цікаво слідкувати за тим, яким був початковий задум Гарпер Лі
щодо сюжету, персонажів і їхніх мотивів. Невже вона спочатку хотіла зобразити
Аттикуса расистом? Як на мене, він просто був прихильником дуже обережного
підходу, адже перш ніж давати свободу тим, хто її ніколи не знав, потрібно
виховати в них культуру цієї свободи, щоб вони потім відповідально ставилися до
її вияву. Тим не менш, те, що я вважаю послідовністю, багато американців
назвуть расизмом. Ледь не найбільше засмутило саме те, що ця книга, на відміну
від першої, більше концентрується вже на темі расової боротьби, а не на
вихованні людських якостей.
10 уявний ідеал
9 найкраща книга в моєму житті?
8 почесне місце на полиці
7 обов’язково до прочитання
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Схожі дописи:
→ Гарпер Лі. Вбити пересмішника: Аттикус Фінч
– адвокат темношкірого, якого несправедливо визнають винним. Такий вирок обурює
його доньку Скаут і вбиває віру в правосуддя у його сина Джема. Це книга про
виховання людяності в дітей.
→ Стівен Кінг. Рита Гейворт і втеча з Шоушенку: Попри відсутність ґрунтовних доказів, суд присяжних визнав Енді
Дюфрейна винним у вбивство своєї дружини і її коханця. Вони, можливо, стали б
на сторону Енді, якби не його звичка тримати себе холоднокровно.
→ Джером Девід Селінджер. Ловець у житі: Шістнадцятирічного
Голдена Колфілда вкотре виключають зі школи-інтернату. Він постійно у сумнівах,
що йому робити далі. Хлопець просто хоче від усіх щирості, тим паче – від
дорослих.
Немає коментарів:
Дописати коментар