16-річний Френк Пірсон тікає від своєї
заможної родини до передмістя Парижа. Там він знайомиться з Томом Ріплі – також
американцем, який давно переїхав у Європу, де знайшов багатство, кохання і
щастя – у певному сенсі. Але напевно не спокій. Ріплі міг би жити у своє
задоволення, ні в чому собі не відмовляти, але (як і в роки юності) він
займається нелегальною діяльністю, хай чимдалі рідше. І справді – з приводу
доходів від статків вбитого ним в молодості Дікі Ґрінліфа ні в кого не виникає
питань, бізнес із продажу підроблених картин з його ж ініціативи припинено, а
від доручень контрабандиста-шантажиста Рівза Майнота він взагалі не отримує
прибутку.
Том стає Френку наче другим батьком. В книзі
немає навіть натяку, чому Том вирішив взяти Френка під свою опіку, але я думаю,
він просто побачив у ньому молодшого себе. Хлопець зізнається Томові у вбивстві
свого рідного батька, у чому Том до останнього сумнівається, підозрюючи, що хлопець
просто використав самогубство/нещасний випадок як ширму, яка скриває невдалі стосунки
з його дівчиною, які й слугували причиною втечі з дому.
Ця книга якісно – у поганому сенсі –
відрізняється за своїм сюжетом від попередніх. Півкниги майже нічого не
відбувається, лише накопичується інформація про Френка. Чверть книги припадає
на екшн – викрадення, перемовини, неординарне визволення. Трохи менше чверті
відведено під пост-екшн, а наостанок – рефлексія.
Фактично у цій книзі Тому Ріплі не доводиться
захищати свою репутацію. Тут він взагалі переймається більше не своїм життям, а
чужим, що для нього незвично. Що Патриція Гайсміт хотіла показати цим – не
ясно.
З приводу гомосексуальності Тома – цей міф
скоріше походить з фільму (який я, звичайно, не дивився). Так, у першій книзі
були певні неявні натяки на орієнтацію Тома, проте, як на мене, ця сумнівна
інтерпретація – це викривлене розуміння його ставлення до Дікі Ґрінліфа: у виправдання Тома, він обожнював
не самого Дікі, а спосіб його життя. І друге – у Тома була апатія до
сексуальних стосунків з жінками. Але це не означає однозначну його
гомосексуальність. Тепер, у четвертій книзі, він захоплюється молодим хлопцем,
розважається у гей-барах, перевдягається в жіночий одяг, позичений у
трансвеститів. Дивно, дивно. Втім, я все одно вважаю, що у Тома просто
своєрідне відношення до розваг. Проти цієї думки будуть лише вкорінені гетеросексуали,
які не допускають жодного відхилення ні вправо, ні вліво.
«Музика – це добре, будь-яка музика: класична
чи інша. Не перебувати за будь-якого роду ґратами – це добре. Не маніпулювати
іншими – це добре»
«Іноді Елоїз була за крок до розуміння того,
що відбувається, і про те, про що їй було невідомо, вона не хотіла знати. Так
було краще»
«Стара, помішуючи у казанку, наче
макбетівські відьми чи може пацієнтка психлікарні, теж витріщалася на Тома»
«Френк виглядав спокійним, однак йому
вартувало зусиль виглядати спокійним в оточенні ділдо і вібраторів з цінниками»
«Вжух-вжух-вжух, як пишуть в коміксах. Кряжі
будівель губились внизу, наче їх туди щось засмоктує. Тому це нагадало фільм,
який йде у зворотному напрямі»
Немає коментарів:
Дописати коментар