Патриція Гайсміт. Ріплі під водою. Рецензія

Справжній Ріплі знову в дії. Після того як Том Ріплі був сам на себе не схожий у попередній книзі, тепер, у п’ятій, завершальній книзі Ріпліади, він перетворюється на старого себе. Напруження, роздуми, продумування ходів, ментальні ігри з жертвою – класичний персонаж Патриції Гайсміт.

«Ріплі під водою» знайомить з двома новими персонажами – це Девід Прітчард і його дружина Джаніс. Обидва трохи схиблені: Девід одержимий нав’язливим бажанням когось дратувати (у цьому випадку він націлений на Тома Ріплі). Джаніс – невиправна мазохістка, ладна жити разом з чоловіком-тираном і терпіти те, як він надокучає іншим.

Подружжя Прітчардів селиться недалеко від маєтку Ріплі і одразу ж починає турбувати Тома – без дозволу фотографують його дім; дзвонять йому, вдаючи із себе Дікі Ґрінліфа, якого Том вбив багато років тому, але про що ніхто не знає, хоч дехто і здогадується; обіцяють, що він за все заплатить. Прітчарди доклали чимало зусиль, щоб зібрати поодинокі факти, і Том починає побоюватись, що, окрім здогадок, у них скоро з’являться справжні докази його вбивств.

Знахідки Прітчардів доказують, наскільки хитким є становище Тома Ріплі. Якщо звичайне подружжя (не професіонали) змогло за стислий період накопати на нього компромат, то чим займалася поліція кількох країн і приватні детективи? Ріплі завжди вдавалося вийти сухим з води тільки за рахунок майстерності переконання. Інколи – вдачі. А Прітчардам не вдалося (спойлер).

Підіб’ю підсумки Ріпліади з моєї точки зору. Перша книга («Талановитий містер Ріплі») – незвичний протагоніст (антагоніст? хай би й так) і незвичний розвиток подій. Друга книга («Ріплі під землею») – тінь першої, проте змінює вектор і вводить визначальних персонажів серії. Третя книга («Гра Ріплі») – геній Тома Ріплі у всій своїй красі. Четверта книга («Юнак, який рушив за Ріплі») – найгірша, Ріплі сам на себе не схожий, сюжет дурнуватий. П’ята книга – Ріплі зустрів, здавалося б, гідного суперника, хай вагові категорії різні, але Том знову нагадав себе змолоду. І хотілося б позбутися двух книг, а залишити три, однак, на жаль, і в них відбулися події, які стали наріжними каменями для подальшого сюжету.

«Ніколи не бий лежачого, подумав Том, і вдарив Прітчарда ще раз, сильно, в живіт»

«Між фактом і пам’яттю дійсно існував захисний екран, дійшов висновку Том, проте він не міг підібрати йому назву. Звичайно ж міг, він подумав трохи згодом: це було самозбереження»