Жоріс-Карл Гюїсманс, автор, можливо, мого
найулюбленішого роману, має у своєму доробку трилогію про письменника Дюрталя.
Після подій першого роману, де головний герой поринає у вивчення сатанізму і
окультизму, у другій книзі він осмислює пережиті страхіття, змінює свої
переконання і стає на шлях католицизму. Однак Дюрталю цей перехід дається
непросто: йому постійно заважають сумніви і спокуси. Він проходить тією ж
стежкою, що й вселюдська теологія, тільки протяжність її зменшена зі століть до
місяців, його цікавлять все ті ж богословські питання, що й церковних
мислителів середніх віків і нового часу, і він знаходить відповіді у численних
працях на подібні теми і в щирих поясненнях духовних осіб, поради яких він
питає. Спокушають його перш за все спогади про плотські збочення і уявні
діалоги із самим собою, в яких він намагається переконати себе у хибності
обраного шляху. Ці дві перешкоди він долає завдяки смиренності й атмосфері
блаженства в абатстві, куди він приїхав, щоби «знайти себе».
Взагалі, сенс всього роману – знайти себе, пізнати себе як зсередини, так
і зовні. Я вже згадував уявні діалоги між однією стороною душі Дюрталя та
іншою. Крім того, процес навернення протагоніста у католицизм допомагають
пояснити численні посилання на богословські праці. Гюїсманс зарекомендував себе
як неперевершений ерудит, і кожен його твір може претендувати на звання
наукової праці –
настільки досконало він заглиблюється у будь-що, за що береться. Коли Дюрталь
повертає вбік, Гюїсманс неодмінно направляє його у вірне русло необхідними
рядками з житія святих, мучеників чи блаженних.
Як і у двох інших книгах Гюїсманса, які я
читав раніше, «На шляху» відзначається перш за все не сюжетом, насиченим
подіями, а описом переживань героя. Сприйняття світу передається виключно з
точки зору Дюрталя. Автор уміло відображає душевні метаморфози літератора,
створює йому об’ємний образ в уяві читача. Не в останню чергу йому це вдалося
тому, що Дюрталь – це ледь
не автобіографічний персонаж: Гюїсманс написав його з себе, після того, як сам
звернувся до релігії. Проте не слід розглядати цей роман лише як осмислення
місця людини в релігії, радше як осмислення місця людини в житті загалом,
оскільки будь-які пошуки свого «я» відбуваються так само, на шляху завжди
постають ті ж перешкоди.
Переклад уривків взятий звідси: Жорис Карл Гюисманс. На
пути / пер. Н. Зубкова. – М. : Энигма, 2010. – ISBN 978-5-94698-042-5. Українською я його книг не зустрічав, а
французької, на жаль, не знаю.
«Что все-таки
остается непонятным, так это изначальный, в каждом из нас заложенный ужас
существования, но это уж такая тайна, которую ни одна философия не объяснит»
«И, растекаясь
по крестообразному миру храма, толпа сама превращалась в огромный живой и
многоглавый, мрачный и безмолвный крест»
«Все это пахнет
париками и брыжжами, реверансами и расшаркиваньями, отдает Версалем: выходит
мистика королевского двора, где восседает Христос, разряженный в костюм
Людовика XIV»
«Дюрталь с
аббатом шли вдоль большого пруда; среди глубокой дремы лесов только вода его
жила наяву: луна, сиявшая в безоблачном небе, рассеяла в ней мириады золотых
рыбок; и вся эта блестящая мелюзга подскакивала и опускалась, дрожала тысячами
огненных чешуек, которые раздувались дуновениями ветра»
«И как, в самом
деле, собраться, восстановиться, если жить придется на проходном дворе, с
душой, открытой всем ветрам, доступной для посещения толпы расхожих мыслей?»
Немає коментарів:
Дописати коментар