Вже точно не
згадаю, чому я пішов навчатися в КНЛУ. Мабуть, тому, що непогано знав
англійську – і цього було досить. Як до того було досить того, що я любив грати
у комп’ютерні ігри, щоб піти на програміста. З програмістом не вийшло –
відрахували. З перекладацтвом пощастило значно більше.
Отже,
перекладати художню літературу я марив не завжди. У світ художнього перекладу
мене привели мої викладачі практичного курсу перекладу – Ілько Вакулович
Корунець, який читав нам лекції, і Олександра Іванівна Чернікова, яка пару
семестрів вела семінари. Інші викладачі цієї теми, здається, взагалі не
зачіпали. Тому своїм знанням про художній переклад взагалі і поетичний зокрема
я завдячую цим двом.
Проте,
зізнаюся, коли через кілька років після завершення університету я все ж став
практикуючим перекладачем (перекладаючи спершу для себе, а потім знайшовши
роботу по спеціальності), я виявив, що знаю лише якісь базові речі, а решті
доведеться вчитися з нуля.
Книга
Бертона Раффела замінює мені черговий самовчитель. І, як багато іншого
нонфікшена, який мені сподобався, про цю книгу я теж подумав: непогано було б,
якби свого часу щось таке було в університетській програмі. Не факт, що я не вважав
би це нудятиною, але легко бути таким розумним постфактум. З цієї праці я
виділив для себе чотири думки, які автор намагався донести до читачів:
1. Точний
переклад неможливий, тому прагнути слід до максимального наближеного. Це відома
перекладацька аксіома.
2.
Перекладач поезії мусить сам бути поетом, інакше в перекладі не буде поезії. Це
теж поширена думка.
3. Треба
зважати на те, чого намагався досягнути автор оригінального твору. Його намір
міг торкатися будь-чого – від фонетичного до культурного рівня. Оскільки
100-відсотково точний переклад, як вже зазначалося, неможливий, при перекладі в
пріоритеті має бути передача саме цього наміру: скажімо, якщо одночасне
збереження алітерації і фразеологізму неможливе, варто зважити, на що робив
ставку автор. Зазвичай, алітерації не бувають випадковими, тому саме її треба
спробувати передати в першу чергу.
4.
Перекладають не для тих читачів, які знають мову оригіналу, а для тих, хто її
не знає. Тому варто відкинути думки на кшталт «я триматимуся оригіналу якомога ближче,
навіть якщо постраждає якість перекладу як твору художнього». Велика
вірогідність, що ніхто в житті не буде проводити порівняльний аналіз для вашого
перекладу і запускати проти вас викривальну кампанію. Тому спокійно перекладайте
для звичайних людей і там, де треба обрати між вірністю оригіналу і
читабельністю, обирайте друге.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Максим Рильський. Проблеми художнього перекладу: Головний висновок після прочитаного – перекладач повинен намагатися
принаймні якомога повніше зрозуміти елементи оригіналу твору. А ось як саме
перекласти – це питання з багатьма відповідями.
→ Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням: Тут укладено весь процес розвитку
українського перекладацтва. Також пояснюється, що наша інтелігенція почала
перекладати, щоб бути окремою нацією українців.
→ LitTransformer 2019: Журнал зібрав
результати роботи перекладацької майстерні, яка відбулася у Львові в 2019 році.
Кожен учасник пари переклав художній текст на свою мову з мови свого напарника
за посередництва англійської.
Немає коментарів:
Дописати коментар