Якщо закрити очі на те, що Рильський
писав ці статті у 50-их і повсякчас нагадував – або вбивав нам у голову – що росіяни
для нас старші брати, то… я не знайшов нічого нового. Лише підтвердилася моя
думка, що перекладач повинен догодити всім – зберегти і форму, і зміст, і
стиль. І що це ніколи не буває можливим.
В цих чотирьох статтях, об’єднаних
під однією назвою і поміщених у повне зібрання творів поета і перекладача,
головним чином обговорюються проблеми поетичного перекладу – і трохи прозового –
між близькоспорідненими слов’янськими мовами. Це зроблено напевно, щоб якомога
ширший загал мав змогу порівняти оригінали і переклади (не всі-бо знали щось,
крім російської та української). Численні приклади показують вдалі і невдалі
деталі перекладів творів Шевченка, Франка, Лесі Українки, Котляревського, а
також Пушкіна, Маяковського, Міцкевича та інших.
Головний висновок після прочитаного –
перекладач повинен намагатися принаймні якомога повніше зрозуміти елементи оригіналу
твору. А ось як саме перекласти – це питання з багатьма відповідями, бо жоден
переклад не передає 100% оригіналу.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Немає коментарів:
Дописати коментар