Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Відгук

Цю книгу треба було читати в універі паралельно з підручником з історії перекладу. Адже тут справді укладено весь процес розвитку українського перекладацтва. Чому йдеться також про націєтворення? Бо ще за царських часів інтелігенція (яка була єдиним споживачем літератури і часто могла читати художні твори у французькому, німецькому, польському – і, звісно, російському – оригіналі, тож не дуже й потребувала перекладів) зрозуміла, що мати класику у власному перекладі – це означає перенести українську з розряду діалектів до розряду «справжніх», визнаних мов. І щоб не бути малоросами – лише придатками великоросів – а окремою нацією українців, вони й почали перекладати. А далі інші підхопили це – і не тільки в кабінетах, але й на тюрмах.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Максим Рильський. Проблеми художнього перекладу: Головний висновок після прочитаного – перекладач повинен намагатися принаймні якомога повніше зрозуміти елементи оригіналу твору. А ось як саме перекласти – це питання з багатьма відповідями.

→ LitTransformer 2019: Журнал зібрав результати роботи перекладацької майстерні, яка відбулася у Львові в 2019 році. Кожен учасник пари переклав художній текст на свою мову з мови свого напарника за посередництва англійської.