Багато книжкових серій страждають від того,
що феноменальну історію першої книги супроводжують наступні, які намагаються
наділити персонажів глибиною, але всі інші очікування не виправдовують. Книга «У
вогні» як друга частина трилогії зі своїм завданням впоралася. Вона підхоплює
нас саме там, де залишила перша.
«Наш роман став головною стратегією нашого
виживання на арені. Ось тільки для Піти це не була стратегія. Я не впевнена,
чим це було для мене»
Переможці 74-их голодних ігор, Кетнісс і
Піта, повертаються додому після того, як екранне кохання врятувало життя їм
обом. Але коли камери зникають, Кетнісс більше не може прикидатися. Піта її
кохає, але вона не може відповісти взаємністю, попри те, що на арені їй іноді
здавалося, що вона не зможе без нього жити. Президент Сноу вимагає від неї, щоб
вона переконала всіх, хто сумнівається, що її почуття до Піти не були грою,
інакше постраждають рідні їй люди.
«Життя в 12-ому окрузі не надто відрізняється
від життя на арені. Настає час, коли доводиться зупинити свою втечу, обернутися
і зустрітися з тим, хто хоче твоєї смерті»
Під час турне по округах Панему Кетнісс і
Піта зображають із себе закохану пару, хай якого болю це не завдавало б їм
обом. Але усюди повітря насичене напругою – десь важка мовчанка слухачів, а десь
відкрита ворожнеча сповіщають про неспокій, який спалахує в державі. Очевидно,
що Кетнісс не вдається втілити задум Президента. Але якою буде його помста?..
«Чи дозволять вони комусь вижити? Чи буде
переможець у сімдесят п’ятих Голодних іграх? Може, й ні. Зрештою, Чвертьвікові
Чвари – це тільки… що там було написано на картці, з якої читав Президент Сноу?
"… нагадування всім повстанцям, що навіть найсильніші серед них не здатні
протистояти силі Капітолія…"»
Перша книга була чудовою, але простою.
Страждання плюс екшен дорівнює сенсація. Друга книга така ж проста: від
неспокою до відчаю, від відчаю до того ж страждання і екшену. Однак місце, час
і результат розв’язки – ось що якісно відрізняє другу книгу від першої. І за
простотою ховається ще дещо.
«Так, переможці – найсильніші з нас. Саме
вони вижили на арені і вислизнули із зашморгу бідності, який душить решту з
нас. Вони, чи краще сказати ми, якраз і є втіленням надії там, де її немає. А
тепер двадцять троє з нас помруть, щоб довести, що навіть ця надія була ілюзією»
Серед купи книг з жалібними історіями романи
Сюзанни Коллінз вміють видавити сльозу. Вона майстерно пояснює, що відчай – це дійсно
відчай, і змушує співчувати героями. У кожного своя біда – незважаючи на те, чи
головні це герої, чи другорядні.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Сюзанна Коллінз. Голодні ігри: Після катастрофи
десь в 21-ому столітті на руїнах Сполучених Штатів виросла держава Панем. Капітолій
щороку влаштовує криваве реаліті-шоу, на яке цього разу обрані Кетнісс і Піта.
→ Джордж Орвелл. 1984: Керівництво тоталітарної
держави Океанії розуміє, що не утримається при владі, якщо використовуватиме
страх і терор відкрито. Тому все позиціонується лише з позитивної точки зору, а
все погане замінюється хорошим.
→ Бен Вінтерс. Підземні авіалінії: В
альтернативній версії США рабство досі не скасували в чотирьох південних
штатах, та й на Півночі афроамериканцям доводиться жити несолодко. Раб-втікач
Віктор змушений зазирати в очі страхам свого минулого.
Немає коментарів:
Дописати коментар