Джеймс Джойс. Фіннеґанові поминки. Відгук

Дослідники Джойса майже століття намагаються хоча б зрозуміти зміст цієї книги. Сам Джойс після 17 років написання не міг згадати, що мав на увазі в деяких епізодах. А я…

А я чесно зізнаюся, що із 17 розділів прочитав перші 4 і останній. Попри те, що з перших сторінок я розумів, що це буде повний провал, я все ж вирішив прочитати достатньо, щоб скласти хоча б якусь думку про роман. Фіннеґан – це одне зі втілень головного героя, який в книзі має сотні імен. Його смерть і пробудження в першому розділі – це алегорія на те, що відбувається протягом наступних. Але те, що я написав, – це висновки знавців. А я...

А я чесно зізнаюся, що зрозумів мало. Подекуди не розумів взагалі нічого. От взагалі нічого. Хто читав «Улісса», вважайте, що вам там все розжовували. Перші кілька сторінок я намагався спершу читати з коментарями, щоб зрозуміти окреме, а вдруге – без них, щоб не відволікатися і зрозуміти загальне. І якась картина вимальовувалася, але цього було недостатньо, щоб змусити мене читати в такому ж дусі далі. Джойс убив насолоду тим, що захопився паронімами до такої міри, що загубився зміст написаного. Це, як на мене, лише найголовніший серед кількох суттєвих недоліків. На жаль, я зустрів лише кілька абзаців, які не особливо потребують особливих пояснень.

Такий радикальний експеримент був правом Джойса, а його результат – на його совісті. Називати цю книгу шедевром – та як забажаєте…

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Амос Тутуола. Питець пальмового вина: Чоловік, покликання якого – споживати багато пальмового вина, втрачає особистого винороба і йде в місто мертвих, щоб його повернути. На шляху йому трапляються дивовижні речі, надприродні місця і казкові істоти.

→ Илокін. Жебрак / Злодій / Воїн / Король: Автора звати Ніколи і він пише про Хибні Мудрощі. Будь-яке повчання у цьому оповіданні зводиться до звичайного дотепу. Королівський титул тут фальшивий, землі – уявні, багатство – сумнівне, армія – удавана.

→ Хорхе Луїс Борхес. Фунес пам’ятущий: Неназваний оповідач пропонує зібрати у книгу спогади про Іренео Фунеса. На його думку, Фунес, який відзначався незрівнянною пам’яттю, заслуговує на те, щоб його пам’ятали інші.