Перші
кількасот сторінок взагалі не фокусуються на сестрах, а здебільшого на їхньому
батьку Аркадію і на комуністі Бронку Завадці. Проте коли Аркадій помирає,
залишаючи дружину і п’ятьох дочок із порожнім коритом, їм доводиться шукати
власне місце у житті. Роман називається «Сестри Річинські», але десь третина
його – про Завадку. Також чимало написано про другорядних персонажів, ніби
Вільде, щоб ті не були картонними, розписала їхню передісторію, не знала, що з
цього залишити у фінальній версії, і втулила туди все. Читаєш пару десятків
сторінок про персонажа… А для чого? Щоб хтось із головних героїв потім згадав,
що чув щось про такого і такого. Попри це, книжка читалася ледь не легше за
все, що було в мене цього року. Дуже захоплює слідкувати за тим, як життя
повелося з персонажами, особливо різні долі сестер: до когось ставишся
прихильно, до інших – мінливо, а від когось сподіваєшся тільки найгіршого. Якщо
одним реченням, то це міжвоєнна західноукраїнська хроніка, відбита на одній
родині.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Валер’ян Підмогильний. Місто: Степан залишає
село, щоби підкорити столицю. Він переростає все нові етапи і не може
вдовольнятися минулим. Відчуття успіху в нього занадто скороминуче, а
розчарування наздоганяє швидше, ніж наступає розрада.
→ Іван Франко. Борислав сміється:
Антисемітський і антикапіталістичний твір. Може, Франко просто хотів передати
«дух часу», але ж всіх євреїв він показав негативними персонажами. Щоправда,
серед українців теж майже немає безгрішних.
→ Григорій Тютюнник. Вир: Українське село
30-40-х років. Колективізація і війна. То радянська влада підгинає під себе
селян, то нацисти. Багато возвеличується радянщина, а з вуст
персонажів-українців навіть лунає щось про непокірність руського народу.