Рорі Павер. Дикі дівчата. Відгук

У школі для дівчат, що розташовується на віддаленому острові, буяє невідома хвороба. У всіх вона проявляється по-своєму. У Гетті заросло око, а за ним постійно щось ворушиться. У Баєтт зі спини випирають кістки другого хребта. У Різ скам’яніла рука і світиться волосся. Школу помістили на карантин і пообіцяли знайти ліки.

Втім, за півтора року змін не відбулося. Хіба що живих дівчат залишається дедалі менше. От і Баєтт переживає найлютіший напад хвороби і її доводиться зачинити у медичному крилі, з якого вже нечасто повертаються. Гетті, для якої Баєтт наче сестра, хоче будь-що навідатися до неї, проте виявляється, що дівчина зникла. В пошуках подруги Гетті не бачить іншого виходу, крім як порушити карантин і дізнатися те, що приховують від дівчат. Завжди холодна Різ, яка пристала до двох подруг тільки тому, що вони єдині прийняли її такою, вперше показує, що вона теж людина з почуттями, тому не може відпустити Гетті саму і вони вирушають за паркан удвох.

Фінал просто безжальний. Після того, як досягнули дна безодні і навколо сама темрява, авторка насмілюється вкладати в уста героїнь слова надії…

Спершу здавалося, що, оскільки це школа для дівчат, то хвороба – це покарання за їхню стать, що це алюзія на менструацію навіть. Проте згодом додаються і заражені чоловіки, котрі, однак виявилися слабкодухими. Тому, мабуть, в книзі радше йдеться про girl power. Тільки подивіться: в школі навчали самостійності і дисципліні. А потім, коли їх закрили на карантин, то дівчат врятували також єдність і співчуття. Фінал саме тому і безжальний, що він приготований для найвитривалішої трійці.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Вільям Ґолдінґ. Володар мух: Хлопці, найменшим з яких шість років, потрапляють на безлюдний острів. Коли зникають умовності, які в попередньому житті утримували їх у рамках моральності, вони перетворюються на дикунів, поволі втрачаючи людські обличчя.

→ Жозе Сарамаґо. Сліпота: Все місто осліпло. Тільки одна жінка не втратила зір – на жаль чи на щастя – а потім її найбільшим бажанням було так само осліпнути, щоб не бачити те, що коїться навколо.

→ Нік Каттер. Глибина: В обмеженому середовищі, звідки нікуди тікати, страхи дитинства знову переслідують вже дорослих героїв. Це той випадок, коли кров холоне в жилах. Тримає в напруженні до кінця.