Є пара
справді смішних розділів. Проте історії тут – на кількадесят сторінок. Туди
додані алюзії заради гумору, але щось мені здається, що я писав подібне ще в
школі. Решта твору – це просто комедійні скетчі, які лише якось побіжно
торкаються сюжету. Було приємно прочитати про крах СРСР, але мистецького
задоволення немає.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач: Внаслідок
операції, серце Івана Левицького замінюють на механічне. У цьому не було б
нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить –
буквально – не тільки йому одному.
→ Ярослав Мельник. Маша, або Постфашизм: Після
перемоги фашизму з людей нижчих рас зробили сторів – людиноподібних тварин.
Стори виглядають так само, як люди, але, позбавлені людського виховання, вони
розумово скотилися до худоби.
→ Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: Книга написана уривками про кілька поколінь родини і на позначці у
чверть книги досі незрозуміло, чи є тут якийсь сюжет. Схоже просто на мемуари
тривалістю у століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар