Нарешті я добив ці чотири томи.
Сучасніші вірші мені більше до вподоби. Буду далі читати цих авторів: Райнер
Марія Рільке, Рабіндранат Таґор, Вільям Батлер Єйтс, Шарль Бодлер, Поль Верлен,
Артюр Рембо, Гійом Аполлінер. Хоча тут немає для мене нових імен, я вже давно
їх хотів.
Масний мінус цієї антології –
зацикленість на верховенстві комунізму. За словами редакторів цього радянського
видання, буквально всі поети, що сюди увійшли, виступали проти
буржуазного/капіталістичного ладу і відстоювали соціалістичні (тобто,
по-їхньому, «демократичні») погляди. Францію тут представляють найбільше число
поетів – аж вісім, але відкриває французький розділ «Інтернаціонал» Ежена
Потьє. Це просто катастрофа. В другому і третьому томі були згадки про
антибуржуазні настрої окремих поетів, але четвертий том перетворили на
пропагандистське сміття, яке, звичайно, прикрашене майстерністю самих поетів.
10 найкраща книга в моєму житті?
9 почесне місце на полиці
8 обов’язково до прочитання
7 варте уваги
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Читайте також:
→ Співець. Із світової поезії кінця XVIII – першої половини XIX сторіччя: Чомусь зі всієї антології готовий далі
читати тільки Едгара Аллана По. І це слід врахувати, що в книзі був не «Ворон»,
а інші вірші, дуже сильні, як на мене.
→ Світанок. Із європейської поезії Відродження: Вірші тут не такі переобтяжені, поети все ще вірять в
інтелектуальне і емоційне піднесення, яке повинно прийти на зміну
Середньовіччю. Приємно вразили сонети Шекспіра.
→ Золоте руно. З античної поезії:
Сапфо, наче приятелька Вітмена, незрівнянно описує красу. Гесіод окремо пояснює
створення світу і те, яким він є зараз. А Горацій розкриває такі зрозумілі
теми, ніби живе десь за стіною, а не давно перетворився на пил.
Немає коментарів:
Дописати коментар