Якість в художньому перекладі

Місце проведення: https://www.futurelearn.com/courses/working-with-translation

Дата: 14 січня – 10 лютого 2019

Організатор: Кардіффський університет

Лектори: Лоредана Полецці, Крістіна Марінетті, Дорота Ґолух, Нельсон Мламбо, Орелі Заньє-Вагенґо

Формат: розділ онлайн-курсу «Працюючи з перекладом: Теорія і практика»

Конспект:

Замість того, щоб розглядати переклад як просту копію оригіналу, на нього можна дивитися як на один текст серед багатьох текстів, жоден з яких не є цілком незалежним, але в той чи інший спосіб надихає інші. Сучасні видавці переважно вважають, що вдало перекладена книга читається природно, а її мова плине легко, іноді аж створюючи ілюзію, ніби перекладена книга – це і є оригінал.

Якщо ж мова літературного твору не є прозорим резервуаром для значення, а натомість привертає до себе увагу, тоді як перекладати такі твори? Дехто намагається передати особистий стиль автора, але багато перекладачів і видавців воліють не дуже експериментувати.

Дуже часто перевагу надають гладенькому, зрозумілому перекладу художніх текстів, але такий підхід в жодному разі не одностайний. Лунають заклики і до створення літературних перекладів, які вигинають мову перекладу у всі боки, звучать по-іноземному і справді читаються як переклади.

Французький науковець і перекладач Антуан Берман вважав, що найкращою літературою є складна, непокірна і громіздка. Проте перекладачів тягне створювати зрозуміліші і чистіші тексти, через що твори біднішають і втрачають свою іноземність. Якщо текст є складним, неоднозначним і потребує глибшого розгляду, можливо, він запрошує нас перепочити і знайти нову точку зору або витлумачити текст по-своєму.

Згідно з Берманом, складність книги треба відтворювати в перекладі, навіть якщо в результаті він стає ще незвичнішим, ніж оригінал, через занадто буквальний або експериментальний переклад. Наприклад, слід відтворювати довгі речення, навіть якщо в мові перекладу зазвичай користуються короткими.

Американський перекладач Лоуренс Венуті вважає, що переклад повинен демонструвати лінгвістичну і культурну іноземність, тим самим знайомлячи читачів з іншими культурами. Він сподівається, що таке очуження зробить перекладачів більш видимими і врешті-решт підніме їхній статус.

Однак критики цього методу зазначають, що тексти, які звучать дивно, можуть здатися елітарними або ученими і відвернути багатьох читачів, і політично прогресивний переклад не пов’язаний з жодним конкретним підходом, а залежить від контексту. І взагалі, якщо культура перекладу має негативні стереотипи щодо культури оригіналу, то «очужений» переклад посилить стереотипи дивності, примітивності тощо.

Питання про те, як культура оригіналу і автор представлені в перекладі також цікавить літературознавицю Ґаятрі Співак. На її думку, перекладач повинен читати автора уважно і вдумливо, а потім передати нюанси стилю і світогляду.