«Чув колись жарт:
Чоловік на прийомі у лікаря. Каже,
зневірився. Життя здається жорстоким.
Каже, відчуває себе самотнім у жахливому
світі, в якому попереду – тільки туман і сумніви.
Лікар каже: "Є прості ліки. Сьогодні
виступає славетний клоун Пальяччі. Підіть на його виступ. Це має Вас
збадьорити".
Чоловік заходиться плачем.
Каже: "Але, лікарю…
Я і є Пальяччі"»
Не існує ні Супермена, ні Магнето, немає
героїв і лиходіїв із суперздібностями. Добро і зло має людське обличчя.
Справедливість під каптуром, який дав поштовх «геройському» руху, і Молох,
ілюзіоніст-злочинець, не були прибульцями, мутантами чи просто надлюдьми. Вони
вдягали пошиту власноруч форму і полягали передусім на свої кулаки і клепки.
«Слухай… Щойно ти зрозумієш, що все на світі – жарт, бути Комедіантом – єдине, що не здається безглуздим»
Вони були простими людьми зі звичайними
здібностями і звичайними вадами, які не живуть у чорно-білому світі. Ці герої
підвладні людським гріхам – насиллю, розпусті, жадібності. Марнославству.
Чимало хто з них в кінці 30-их років розпочав свою боротьбу зі злочинністю саме
з власних корисливих інтересів. Їм на зміну прийшло молоде покоління, але й
вони не були янголами. Через них поліція вийшла на страйк, жителі почали
бунтувати, світ обернувся проти них.
«Хто на варті вартових?»
Через кілька років після затвердження закону
про заборону геройської діяльності вбивають Едварда Блейка, який колись був
супергероєм Комедіантом, а потім став урядовим найманцем. Інший вартовий,
психопат Роршах – єдиний, хто не полишив боротьбу зі злочинністю і тепер працює
підпільно. На його думку, хтось почав полювання на колишніх героїв у масках.
Він поспішає попередити інших колишніх членів угруповання про свої підозри, але
ніхто не сприймає його всерйоз. Його єдиний друг, якщо його можна так назвати,
Нічний пугач живе спогадами, але відчуває себе безсилим.
«Роршах: Приходив сюди часто, коли ми ще були
напарниками.
Нічний пугач: О. Е-е-е, так… так, це були
чудові часи, Роршаху. Чудові часи. Цікаво, куди вони поділися?
Роршах: Ти здався»
Озимандія, який, вірогідно, є найрозумнішою
людиною у світі, нібито заклопотаний своїм бізнесом і просто не має часу
зважати на параноїдальні балачки Роршаха. Доктор Мангеттен – єдиний, хто здобув
надзвичайні здібності після ураження ядерним випромінюванням. Він поступово
втрачає зв’язок з людством і йому теж байдуже до Роршахової теорії змови.
Єдине, що його ще тримає на планеті – його кохання до Шовкового привида, але їй
самій здається, що вона марнує своє життя і уряд просто використовує її, щоб
тримати доктора Мангеттена на поводку.
«Ми всі маріонетки, Лорі. Просто, я –
маріонетка, яка бачить ниточки»
«Вартові» вважають романом, який змусив
комікси подорослішати. Саме тому його відносять до переліку найвизначніших у
цьому жанрі. Цей комікс руйнує суперегеройські стереотипи і робить борців за
справедливість звичайними людьми, знімаючи з них маски. Ось тільки дивно, що
Роршах, якого більшість вважає справжнім героєм цього твору, хоч дотримувався
сумнівних методів, але до кінця хотів зберегти своє «обличчя» – в усіх сенсах
цього виразу.
Герої є тими, ким вони є, і це – відмітна риса
коміксу. Слушним є запитання щодо того, хто стоїть на варті вартових. Адже це
звичайні люди стали на захист своїх ідеалів і взяли правосуддя у свої руки. Але
ж ідеали у всіх різні і вони можуть бути спотворені. То чи доцільно дозволяти
їм вирішувати, що правильно, а що – ні, насаджувати свої погляди і де взагалі
проходить межа їхніх повноважень? Це – вічне питання про людей при владі,
особливо тих, хто гарантував її сам собі. Спробуйте назвати хоч один вдалий
приклад диктатури, і вам стане зрозуміло, до чого я. Тому розв’язка здивує вас ще
більше.
10 уявний ідеал
9 найкраща книга в моєму житті?
8 почесне місце на полиці
7 обов’язково до прочитання
6 краще за середнє
5 прийнятне чтиво
4 гірше за середнє
3 щось тут не склалося
2 неможливо читати
1 найгірша книга у світі
0 складно назвати це книгою
Схожі дописи:
→ Алан Мур і Джейсен Берроуз. Подвір’я Алана Мура: Оскільки це данина Лавкрафту, Мур зробив великий акцент на оповіданні від
особи головного героя, навіть більше, ніж на діалогах, тобто віддав перевагу
опису, а не діям.
→ Алан Мур і Джейсен Берроуз. Неономікон: Більшість
із написаного знайшло місце у творчості Лавкрафта лише у вигляді тонких
натяків. Мур перетворив лавкрафтівське на звичне для широкого загалу, який на
Заході полюбляє подібну необмежену відвертість.
→ Алан Мур і Джейсен Берроуз. Провіденс: Ступінь
дивовижності чудасій підвищується поступово, цеглинка до цеглинки вибудовують
цитадель божевілля. Це майже еталонний безособовий Лавкрафт, якщо так можна
сформулювати.
Немає коментарів:
Дописати коментар