Місце проведення: Київ, вул. Лаврська, 10
Дата: 9 грудня 2017
Організатор: Мистецький арсенал. ЛітЛаб
Лектор: Олексій Сінченко
Формат: лекція
Конспект:
Розуміння того, що таке переклад, постійно
змінюється. В добу бароко переклад означав адаптацію. Наприклад, «Енеїда» не
фігурувала як предмет високої літератури.
Два вектори українського перекладу:
1. Орієнтування на творення високої культури.
2. Тенденція до низького стилю, травестії,
адаптації.
Пантелеймон Куліш – фактично перший
професійний український перекладач (13 п’єс Шекспіра, незавершений переклад
Біблії). Дотримувався думки, що одних підрядників замало, треба звертатися до
оригіналів.
Іван Франко перевидав Кулішеві переклади
Шекспіра зі своїми коментарями. Він першим поставив питання: навіщо
перекладати, якщо ми знаємо мову оригіналу? Бо ми перекладаємо не для себе, а
для народу, його просвіти.
Угруповання «Плеяда» було створене Лесею
Українкою. Вони ставили на меті створення корпусу перекладів світової
літератури.
Неокласики переймалися тим, щоб через
переклад вписати українську літературу в європейську культуру. До них належав
Максим Рильський, який перекладав класичні тексти: «Пан Тадеуш», «Євгеній
Онєгін».
Григорій Кочур перейняв підхід неокласиків:
максимальна наближеність до оригіналу. Йому часто протиставляють Миколу Лукаша,
який прагнув максимальної адаптації під власну культуру.
Немає коментарів:
Дописати коментар