Настала
черга п’ятого за ліком роману Реймонда Чендлера про детектива Філіпа Марлоу – «Маленька
сестричка».
Жителька
провінційного містечка Орфамей Квест звертається до приватного детектива із
завданням знайти свого брата Орріна, який приїхав на заробітки до Каліфорнії,
але ось уже деякий час не виходить на зв’язок. За звичним сценарієм для автора
головний герой розплутує справу шантажу, натикається на кілька смертей, яким
міг би запобігти, опинившись у потрібному місці на кілька хвилин раніше, і
наживає собі ворогів у черговому поліцейському відділку, сиплючи дотепами на всі
боки. За п’ять книг цієї серії істотно не змінилося анічогісінько, крім
серпанку нуару, який ставав дедалі густішим.
У цілому
автор знову переважує чашу терезів у бік оповідання, а не опису. Втім, цього
разу цитати виявилися, певно, найсоковитішими за весь час.
«Дух давно викурених сигар прилипнув до вестибюлю, як нечищена позолота на його стелі та прогнуті пружини всередині шкіряних стільців для відпочинку»
«Я вслухався
у свій голос двічі – вперше, коли почув його, а вдруге, коли він відлунив у
моїй голові»
«Зірвиголови
на Фордах полегшеної конструкції влітали у потік транспорту і вилітали з нього,
розминаючись із бамперами інших автомобілів на кілька міліметрів, та чомусь
завжди розминаючись. Роботяги у немитих купе і седанах смикалися і міцніше
стискали кермо, торуючи собі дорогу на північ і захід – додому назустріч вечері,
вечору зі спортивною сторінкою, базіканням по радіо, скигленням своїх
розбещених дітей і балачками пустоголових дружин»
«Йому кивнув
інший коп, який сидів відкинувшись на спинку стільчика, і оглянув мене тим
байдужим непривітним поглядом, що осідає на них, наче накип на цистернах із
водою»
«Вона
подивилася на мене, неначе я тільки-но піднявся з океанського дна, тримаючи під
пахвою русалку-втопленицю»
«Гірка легка
посмішка залишилася після сказаного слова, як запах пороху у повітрі після
пострілу пістолета»
«Дивовижно,
на що Голлівуд може перетворити того, хто був ніким. Він перетворить маленьку
сіреньку дівку, яка мала би прасувати сорочки далекобійнику, на сліпучу
королеву гламуру, а якусь велику дитину, якій судилося ходити на роботу з
тормозком у коробці, на героя-жеребця з блискучими очима і білосніжною
посмішкою, від якого так і пре сексуальною звабливістю»
